WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Вступ до аутоекології (екології особини). Основні закони - Реферат

Вступ до аутоекології (екології особини). Основні закони - Реферат


Реферат на тему:
Вступ до аутоекології (екології особини). Основні закони.
Екологія розвивалася нерівномірно і розпочиналася з найпростішого.
З-поміж усіх інших її частин першою виникла аутоекологія (існує варіант назви "аутекологія"), яка вивчає взаємовідносини окремого живого організму з довкіллям. У цьому визначенні термін "довкілля" тотожний поняттю "середовище проживання (життя)". Отже, він означає ту частину біосфери, впливу якої зазнає конкретний організм. Очевидно, що для сучасної людини йдеться практично про всю поверхню Землі, а для карася - про той ставок, у якому він плаватиме, доки його не з'їсть щупак чи не впіймає рибалка.
У біосфері вирізняють чотири основні середовища проживання:
o водне;
o ґрунтове;
o повітряне (наземне);
o тіло іншого організму.
В останньому випадку йдеться про ті досить комфортні умови, які мають паразити чи напівпаразити (кількість їх видів досить велика) всередині свого господаря. Втім, інколи хазяїн має користь від своїх "гостей". Типовим прикладом є те, як мікрофлора (бактерії) травної системи багатьох рослиноїдних тварин сприяє розщепленню дуже міцних молекул целюлози. Навіть людина частину енергії їжі отримує за допомогою внутрішніх бактерій (приблизно 5 %), а в унікальних випадках дуже специфічний комплекс бактерій у людині може забезпечити її алкоголем!
Найважливіше значення для кожного живого організму мають умови існування. Вони є сукупністю життєво необхідних чинників середовища (в разі відсутності яких настає смерть) та інших чинників, які так чи інакше впливають на функціонування організму. Останнім часом стало звичним використання словосполучення "екологічні чинники" замість "чинники (фактори) середовища", коли йдеться про людину чи ті види, які її цікавлять.
Чинники не можна поділяти на добрі і погані, бо часто те, що сприятливе для особини одного виду, дуже шкідливе для представника іншого.
Загальна кількість чинників середовища досить велика, та з власного досвіду кожен поділить їх на дві великі групи: абіотичні і біотичні.
Абіотичні включають все, що впливає на нас з боку неживої природи, біотичні - з боку живої. Серед біотичних чинників часто виокремлюють у додаткову третю групу - антропогенні, маючи на увазі всі види діяльності людини, які впливають власне на людину та інші живі істоти.
До найважливіших підрозділів абіотичних чинників належать:
o фізичні - температура, освітленість, вологість, тиск, вітри, форма і кількість атмосферних опадів, фізичні поля (тяжіння, електричне, магнітне), іонізуюче випромінювання тощо;
o хімічні - склад повітря, сольовий склад води, елементні домішки у воді та ґрунті.
У процесі поглиблення наших знань про біосферу виявилося, що кількість екологічних чинників збільшується. До хімічних агентів біосфери додаються речовини, які з'являються у ній внаслідок діяльності людини. У "чорнобильській зоні" таким новим чинником стали штучні радіонукліди.
Зміна умов іноді викликає такі зміни особин, що останні починають реагувати на чинники, які раніше були для них несуттєвими. Прикладами є хвороблива (алергічна) реакція чимраз більшого відсотка людей на пилок рослин у певну пору року; багато дослідників також помітили підвищення небезпеки для людей від хвороб, які раніше вважалися порівняно легкими.
Основні закони аутоекології
До основних законів аутоекології належать такі: І. Закон біологічної стійкості (нелінійної реакції особини на екочинник). II. Закон лімітуючого чинника (Ю. Лібіха). III. Закон рівнозначності чинників середовища. IV. Закон сукупної дії чинників середовища. V. Закон оптимальності.
І. Сутність закону біологічної стійкості можна проілюструвати у вигляді графіка. Якщо на ньому по вертикалі відкладати фізіологічну активність особини (швидкість росту, розмноження тощо), а по горизонталі - значення довільного з важливих чинників (температуру, вологість чи інші), то легко виявити зону оптимуму - інтервал сприятливих (оптимальних) значень цього чинника.
Рис Графічне зображення закону біологічної стійкості (нелінійна реакція особини на вплив різних значень екологічних чинників довкілля)
Поза зоною нормальної життєдіяльності лежить зона песимуму, де активність більшою або меншою мірою пригнічується (припиняється розмноження, гальмується ріст тощо). Часто зону пригнічення називають зоною екстремальних умов. Рухомі істоти намагаються покинути такі некомфортні умови і знайти сприятливіші. Втім, людина для тренування чи випробування себе може свідомо робити протилежне і підніматися на захмарні вершини або пірнати на сотню метрів. За зоною песимуму розміщується зона смерті. Тривале перебування у цій зоні закінчується загибеллю особини.
Для деяких чинників крива стійкості може бути лише частиною лінії, зображеної на рис. 5. Прикладом є вологість повітря, яка може змінюватися від 100 % до нуля. Для багатьох рослин і тварин максимальна вологість є оптимальною, а сухе повітря чи ґрунт - смертельними. Отож для них крива стійкості буде правою частиною кривої з рис.
Вивчення реакцій особин на всі чинники впливу та вміле використання цієї інформації є важливим завданням аутоекології та інших наук (фізіології рослин, тварин тощо). Не менше значення має закон біостійкості й для людини. Вивчено вплив на людину багатьох чинників довкілля (високих і низьких температур, браку води тощо).
На один з висновків радимо звернути найпильнішу увагу: реакція нашого тіла не пропорційна зміні того чи іншого чинника впливу. Як свідчить крива на рис., спочатку зміна чинника компенсується захисними можливостями особини. Проте рано чи пізно збільшення відхилення чинника від оптимуму викликає непропорційно швидке ослаблення опору організму (нелінійна реакція). Порівняно малі зміни впливу створюють надто великі відхилення від оптимуму. Потрібно уникати умов, які можуть перевищити компенсаційні можливості організму людини.
II. Закон лімітуючого чинника (або закон мінімуму) сформульований у середині XIX ст. німецьким фізіологом і хіміком Ю. Лібіхом, який вивчав вирощування рослин на штучних субстратах. Він встановив, що результуючу витривалість особини визначає найслабша ланка її потреб, тобто той чинник, значення якого потрапляє у зону пригнічення або й смерті. Практичне застосування закон Лібіха має насамперед в агрономії. Фактична врожайність визначається кількістю в ґрунті того елемента, потреби рослин в якому задовольняються найменшою мірою (де тонко, там і рветься!).
Закон мінімуму добре виконується лише в незмінних умовах перебування особини. Насправді завжди спостерігаються більші чи менші зміни у часі різноманітних чинників середовища, тому слід враховувати можливість їх взаємного впливу (тобто рахуватися з існуванням четвертого закону і висновками з нього).
Правильне і своєчасне визначення лімітуючого чинника надзвичайно важливе для складання точного екологічного прогнозу, для своєчасного уникнення проблем.
III. Закон рівнозначності чинників середовищастверджує, що всі життєво необхідні екочинники однаково важливі, не можна обминати чи ігнорувати жодного з них.
На жаль, у своїй практичній діяльності людина часто не враховує вимог цього закону. Прикладом може бути застосування у рільництві дедалі потужніших і важчих машин, їх кількаразове щорічне "прасування" поля ущільнювало ґрунт, порушувало умови руху
Loading...

 
 

Цікаве