WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Концептуальні підходи до розробки проектів землеустрою сільських (селищних) рад - Реферат

Концептуальні підходи до розробки проектів землеустрою сільських (селищних) рад - Реферат

створенні умов для відновлення родючості деградованих грантів та захисту їх від негативних процесів. Виділяють консервацію-реабілітацію і консервацію-транс-формацію. Підготовлені методичні рекомендації щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель, де в розрізі природно-сільськогосподарських провінцій зазначено, які агрогрупи фунтів виводяться на консервацію та напрямки їх подальшого використання, а також детально розглянуто порядок складання відповідних проектів [5].
Однак до питання консервації деградованих і малопродуктивних орних земель необхідно підходити творчо. Потрібне системне проектування, а не вилучення всіх ареалів деградованих фунтів, в результаті чого просторова картина придатних земель буде мати надзвичайно мозаїчний характер. Тим більше, що з часом на цю територію нам прийдеться розробляти і робочі проекти.
Орні землі, які не мають ознак деградованості і малородючості, але з ряду причин (головним чином економічних) не можуть оброблятися, не потребують консервації, а переводяться у перелоги
З огляду на екологічну доцільність, необхідно виконати оптимізацію структури фунтового покриву лукопасовищних угідь. Традиційно лукопасовищні угіддя приурочені до менш родючих, відносно ріллі, Ґрунтів, які мають певні обмеження по використанню під польові культури, але цілком придатні для вирощування трав. Це, перш за все, гранти гідроморфного ряду: чорноземно-лучні, лучні, каштаново-лучні, дернові глеюваті і глейові, болотні (з більш-менш природно сприятливим або відрегульованим водно-повітряним режимом). Використовуються вони більш за все під сіножатями. Разом з тим, значні площі таких ґрунтів знахо-дяться під пасовищами, що в багатьох випадках призводить до негативних екологічних наслідків. Випасання худоби у весняно-осінній період, коли ґрунти перезволожені, обумовлює виникнення худобобійних купин, витіснення і заміщення в фітоценозах цих гідроморфних екосистем корисних видів на бур'янисту з поганими кормовими властивостями або отруйну рослинність. В кінцевому підсумку такі екосистеми при надмірному пасовищному навантаженні можуть бути повністю зруйновані.
Негативні екологічні наслідки спостерігаються і при нерегульованому випасанні на засолених ґрунтах. При цьому підсилюється ступінь засолення, що супроводжується небажаними змінами в рослинних уфупуваннях як в екологічному, так і в чисто практичному (кормовому) відношенні.
Під пасовищами також знаходяться ґрунти ксероморфних умов залягання, які до того ж характеризуються не досить сприятливими властивостями едафічного середовища (кам'янисті, сильнощебенюваті, легкого механічного складу тощо). Такі грунти доречно вивести на регенерацію, тобто для відновлення аборигенних флори і фауни. На цих ґрунтах, де не росте ані трава, ані дерева, можна використовувати як своєрідні екологічні ніші, резервати для флори і фауни.
Реалізація запропонованих заходів по консервації деградованих і малородючих ґрунтів орних земель та трансформації лукопасовищних угідь дозволяє отримати у першому наближенні оптимізовану структуру земельного фонду сільської (селищної) ради. Збагачення агроландшафту природними екосистемами сприятиме збільшенню його біорізноманіття, підвищенню стійкості, опору деградацій-ним процесам та дозволить значно покращити екологічну ситуацію.
В подальшому орнопридатні землі за інтенсивністю використання розділяються на три еколого-технологічні групи (ЕТГ). Такий поділ покладено в основу КМОТ, а саме диференційоване використання земельних ресурсів, біокліматичного потенціалу, ґрунтово-ландшафтних факторів, перехід від прямокутної організації території до контурної, до оптимізації співвідношення в сівозмінах просапних культур і суцільного посіву залежно від потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів, інтенсивного і біологіч-ного землеробства, пріоритету ґрунтозахисного вологозберігаючого обробітку фунту над оранкою.
Землі І ЕТГ складають повно-профільні та слабодеградовані ґрунти на плато та схилах до 3 ° які при необхідності використовуються для розміщення зер-но-паро-просапних сівозмін і вирощування культур за інтенсивними технологіями.
Землі II ЕТГ - схили 3-5 зі слабо та середньодеградованими ґрунтами, які використовуються із застосуванням біологічних принципів землеробства для вирощування культур суцільного посіву і багаторічних трав, тобто зерно-трав'яних або трав'яно-зернових сівозмін.
Землі III ЕТГ складають схили крутістю більше 5° їх залужують бобово-злаковими травосумішками.
Багаторічні плодові насадження та природні кормові угіддя також поділяють за інтенсивністю і характером використання натри еколого-технологічні групи. До І ЕТГ відносяться багаторічні насадження на схилах до 5 ° в межах якої насадження розміщують прямолінійно або прямолінійними відрізками; до II ЕТГ на схилах 5-10°, де проводять контурне розміщення насаджень паралельно горизонталями; до III ЕТГ - схили 10 ° які, як правило, терасують під насадження.
В складі природних кормових угідь до І ЕТГ відносять ділянки на схилах до 7° які інтенсивно використовуються і підлягають докорінному поліпшенню, до II ЕТГ - схили з ухилом 7-18 ° обмеженого смугового використання із забороною випасання худоби; до III ЕТГ - схили з ухилом 18-25° вкрай обмеженого використання із поверхневим поліпшенням або з трансформацією в лісові насадження.
Другу групу земель (середовищеста-білізуючу) представляють землі лісового та водного фонду, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Згідно наших розробок в Україні близько 30-35 % її площі повинні залишатися в природному чи близькому до нього стані і можуть використовуватися при відповідних достатньо жорстких регламентаціях. Основним принципом сучасного відношення до охорони природи є перехід
від еталонного підходу виділення тільки заповідних територій до принципу підтримання екологічного балансу території, на основі системного проектування мережі таких територій, тобто при створенні системи природних територій, що особливо охороняються. Мережа природних те-риторій, що особливо охороняються, являє собою деяку сукупність організаційних форм (заповідник, національний парк, заказник тощо) та їх категорій (природні, природно-історичні, ландшафтні, геологічні тощо). Вона характеризується функціональною цілісністю і в цьому полягає її відмінність від екологічної мережі. Здійснення головного критерію -функціональної цілісності системи природних територій зводиться до зв'язування в єдине ціле розрізнених територій, що є дуже складним завданням.
Потрібно формувати таку структуру ландшафту, при якій природні(квазіприродні) угіддя проникали б в масиви орних земель не просто як окремі відгалуження, а функціонували б як цілісні мережі, усі ланки яких сполучені між собою. Саме за цієї умови благотворний вплив природних і квазіприродних угідь буде повсюдним.
Третю групу земель (селітебну) представляють землі житлової та громадської забудови, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Ці землі використовуються в основному для розташування об'єктів
Loading...

 
 

Цікаве