WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Екологічна свідомість як фактор розвитку українського суспільства (магістерська) - Реферат

Екологічна свідомість як фактор розвитку українського суспільства (магістерська) - Реферат

екологічного виробництва відкриє безмежні можливості для технічного освоєння дійсності"[54, 81]. У перспективі - практичне освоєння інших планет, їх пристосування до потреб людини, керування (!) фізико-хімічними параметрами природного середовища[там же]. Тим самим автор дає приклад технологічного оптимізму та очевидного антропоцентризму.
Цікавий підхід до аналізу екологічних уявлень пов'язаний зі спробою окреслити для кожної історичної епохи специфічні архетипи людського сприйняття природи[47]. Вказується, що для первісного суспільства характерна нерозрізненість соціальних та природних основ способу життя, як той, що зумовлює переживання поєднання людини і природи. В античності природа сприймається як об'єкт трудової діяльності людини, в Середні віки - як символ божества. Для епохи Відродження характерне переважання образу природи-стихії, яка підлягає культурному устрою. Саме в цей період, на думку автора, формується установка на панування людини над природою. Новий час знаменує всемогутність людського розуму, відповідно, природа тут - невичерпне джерело багатства. Неможна не помітити, що викладена теорія звернена насамперед до європейської культури, описуючи якийсь уніфікований шлях розвитку екологічних уявлень у філогенезі, у той час як динаміка екологічних уявлень тісно пов'язана з історією етносів[45, 33, 90]. Разом з тим, спроба аналізу домінуючих у суспільстві уявлень, які зумовлюють сприйняття навколишнього світу з природою, є безперечно продуктивною.
Сучасне ставлення до природи формувалося при характерному для Нового часу наслідуванні ідеям свободи і прогресу[39]. В якості умов для виникнення сучасної категорії волі С.Г.Кара-Мурза називає панування атомістичних уявлень в картині світу, впевненість у поверненнях фундаментальних процесів та ідею безмежності. Інакше кажучи, повинна бути перевага механістичної картини світу, зумовлене розвитком приватного капіталу. "Воля стає домінуючою ідеєю лише в тому випадку, коли не відчувається близькості межі, непереборних обмежень. Ідея свободи припускала можливість безперервної експансії"[там же, 22]. Для відчуття свободи і безмежності прогресу вимагалось, щоб у картині світу людина могла бути виведена за межі природи, протистояти їй. Культурну основу для цього Кара-Мурза бачить у науці Нового часу: панування механіцизму, атомізму, пізніше - введення розуміння "стріла часу" у зв'язку з відкриттям циклу Карно[69]. Розвиток науки в ХХ столітті призводить до формування нової картини світу, у переваганні в ній категорій незворотності й самоорганізації, до розвитку теорії систем, що самоорганізовуються. Це та основа, на якій можливе створення нової ідеології, нового розуміння ролі людини в світі.
Піднесення уваги до проблеми взаємодії суспільства і природи в ХХ столітті було викликано публікацією другої доповіді Римському клубу "Межі росту", підготованого Медоузом, Месародічем, Пестелем на основі моделі Форестера[67]. Розрахунки показали, що якщо темпи розвитку виробництва збережуться, то на початку третього тисячоліття людство очікує колапс. В якості способу запобігання катастрофи автори висунули провокаційну концепцію "Нульового росту" за що зазнали критики і з права і зліва[див. 68, 67, 50]. Заклики обмежити промислове зростання, ріст чисельності населення, ріст споживання, викликали хвилю обурення. Але саме радикалізм авторів, їх послідовність примусили широкі маси населення замислитися про майбутній розвиток людства. (Доказом цьому є той факт, що опублікована двома роками раніше близька за змістом, але витримана в спокійних тонах робота Янча[91], практично залишилась непоміченою[67]). Якщо раніше проблема "Суспільство-природа" розглядалося в основному як проблема забруднення довкілля і звертала увагу переважно вузького кола спеціалістів, то зараз вона стала осмислюватися як глобальна проблема, від вирішення якої вже сьогодні залежить наше майбутнє. І автори, які розглядають цю проблему, приходять до розуміння того, що її вирішення лежить не стільки в області технології, скільки в області психологічної, в галузі створення.
Аналізуючи вороже ставлення людини до природи, Е.Фром бачить основні причини кризи людства в прагненні володіння, споживання, самовідчуження[82]. Вихід з кризи Е.Фром пов'язує з формуванням нової людини, з необхідністю переваги почуття буття над почуттям володіння, зі здоровим споживанням. Також А.Печеї [68] пише про необхідність нових людських якостей, про формування нового гуманізму, почуття глобальності, нетерпимості до насильства. Багато авторів говорять про необхідність усвідомлення людиною себе частиною природи, переживання зв'язку з природою як цінності[21, 79, 89, 52, 87, 76]. У формуванні екологічного імперативу вбачає спасіння людства Н.І.Моісеєв[57].
Висуваються ідеї формування нового типу створення (позначеного як екологічне [31] або екоонтологічне [87]). Багато авторів обґрунтовують необхідність екологізації навчання[77, 78, 58 та ін.].
У рамках християнської парадигми глобальної екологічної кризи розглядається як сучасний Апокаліпсис, покликаний змінити світогляд людини. Вихід з кризи пов'язується зі страхом неоднорідного, а останнього - смертного - гріха самознищення[40].
Активно розвиваються вже відомі і з'являються нові міждисциплінарні галузі наукового значення, які вивчають різні аспекти проблеми взаємодії і взаємовпливу людського суспільства і довкілля (загальна екологія, філософія техніки, психологія життєвого середовища, психологічна географія і под.)[див. 35, 32, 83 та ін.]. Могутній вплив на цей процес виявила теорія самоорганізації[69]. Системне бачення сучасних проблем стає все більш характерним для вченого-дослідника. Біосфера, людське суспільство все частіше розглядається як саморегульовані системи, частиною яких є людина[48, 27, 56]. Такий підхід спонукає переосмислити роль людини і приборкати антропоцентриські амбіції, оскільки саморегульована система не управляється із зовні і жодна з її частин не планує дій всієї системи[69]. Більше того, система, знаходиться у нерівномірному стані,схильна до непередбачених дифуркацій, у результаті навіть незначних до цих пір флуктуацій, і моделювання реґіональних екосистем показує, що антропоґенне навантаження на ці системи призводить до незворотних змін і руйнуванню екосистем заздалегідь до припущення екстраполяції загрозливого рівня, або інакше, результати антропоґенного впливу на екосистему принципово не прогнозуються[45].
Разом з тим дуже часто за формальним визнанням необхідності принципової зміни ставлення людини до навколишнього світу стоять старі антропоцентриські установки, уявлення про людину - господаря природи. Так, при розробці положень і задач екологічного виховання і навчання справедливо вказувати на необхідність системного виведення екологічних проблем, включення природи в систему цінностей особистості. Вміння екстраволіювати в наслідки своїх дій, але все це - на фоні впевненості в необхідності свідомого керування природою, ролі людини - дбайливого, а не бездумного господаря[66, 88], при цьому інші живі істоти розглядаються як умови життя, об'єкт любування, сировини, інакше кажучи - як істоти другого гатунку. Так само і
Loading...

 
 

Цікаве