WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Екологічна свідомість як фактор розвитку українського суспільства (магістерська) - Реферат

Екологічна свідомість як фактор розвитку українського суспільства (магістерська) - Реферат

про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки, що склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря. Будь-яких інших можливостей громадськості брати участь у прийнятті рішень у цій сфері Закон, нажаль, не дає.
Деякі правила з цього приводу містять інші екологічні закони України: "Про тваринний світ", "Про природно-заповідний фонд", а також Зелений Кодекс, Лісовий Кодекс, Водний Кодекс, Кодекс про надра.
У Законі України "Про тваринний світ", прийнятому 3 березня 1993 року закріплені права громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (стаття 9). Кожен громадянин України має право:
на загальне і спеціальне використання і відтворення тваринного світу;
мати у колективній або приватній власності окремі об'єкти тваринного світу;
на компенсацію шкоди, завданої диким тваринам.
У Законі також передбачений громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, який здійснюється громадськими інспекторами охорони природи (стаття 53).
Закон України "Про природно-заповідний фонд України", прийнятий 16 червня 1992 року, надає громадянам такі права:
на участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду;
на участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;
внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об'єктів;
ознайомлення з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користувань;
участь у здійсненні громадського контролю заповідних територій та об'єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог природно-заповідного режиму.
Лісовий Кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року передбачає громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів (стаття 27), участь громадян та їх об'єднань у цій діяльності.
Водний Кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, надає громадянам та їх об'єднанням можливість брати участь у заходах щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (стаття 11). Громадяни та їх об'єднання, зокрема, мають право:
брати участь місцевими радами та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
за погодженням з місцевими органами самоврядування та іншими державними органами виконувати роботи щодо виконання і охорони вод та відтворення водних ресурсів за власний кошт та за добровільною участю членів об'єднань громадян;
брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;
проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових, реконструкції діючих підприємств, споруд, об'єктів;
здійснювати громадський контроль;
одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани та заходи щодо використання, охорони та відтворення вод;
подавати до суду позови про відшкодування збитків заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення і вичерпання вод.
Звертає увагу на себе той факт, що тільки у Водному Кодексі України прямо сказано про право громадян та їх об'єднань порушувати цивільні справи у суді про відшкодування збитків, як громадянам, так і державі.
У Земельному Кодексі України, прийнятому 13 березня 1992 року говориться тільки про участь громадян та їх об'єднань у здійсненні заходів, пов'язаних з використанням земель. Зокрема, у розгляді місцевими радами питань про використання земель та сприяння радам і спеціально уповноваженим органам державного управління в охороні земель і поліпшення стану природного середовища (стаття 16). Земельний Кодекс не передбачає можливості громадського контролю за охороною та використанням громадських земель.
Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, надає громадянам та їх об'єднанням тільки право брати участь у здійсненні заходів щодо раціонального використання та охорони надр шляхом сприяння місцевим органам влади (стаття 12).
Всіма вищевикладеними законами і кодексами регулюється право на використання відповідного об'єкту природи: землекористування, лісокористування, водокористування, користування надрами, тваринним світом, природно-заповідним фондом, атмосферним повітрям. Право природокористування може бути загальним і спеціальним. Загальне не потребує спеціального дозволу уповноважених державних органів, воно є загальнодоступним, безоплатним і має велике соціальне значення. Це право громадянам дихати свіжим повітрям, пити чисту воду, купатися, плавати на човнах у водоймах, вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, плоди, гриби, не завдаючи шкоди відтворенню цих ресурсів. Спеціальне природокористування вимагає спеціального дозволу уповноважених державних органів. Воно пов'язане, зазвичай, із суттєвим впливом на природу, з використанням технічних споруд або пристроїв і є платним. Це, наприклад, землекористування, заготівля деревини, полювання, забір води дляпромислових потреб чи скидання стічних вод у водойми тощо.
Розділ IV
ГРОМАДСЬКІСТЬ ЯК ВАГОМИЙ ЧИННИК ЗАХИСТУ ДОВКІЛЛЯ
4.1.Активність громадськості як запорука збереження довкілля
Друга половина нашого століття, як ми зазначали у попередньому розділі, внесла дві основні зміни як у правові системи майже кожної країни, так і в міжнародне право. Спочатку права людини, а потім і навколишнє середовище були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності. І в обох випадках існуючі інститути держави і права мусили змінитись, щоб їх гарантувати.
Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять "права людини" і "охорона довкілля". Людська істота не може бути відокремлена від середовища, в якому існує і погіршення стану якого обов'язково впливає на неї і її права. Тому не дивно, що в 1972 році на Стокгольмській конференції права людини і охорона довкілля були об'єднані в перший принцип Декларації. Тоді вперше було сформульовано "право на безпечне навколишнє довкілля".
З цього часу нове право було закріплене в національних конституціях і законах, а також в міжнародних деклараціях і угодах. Проте, юридична природа цього права стала предметом суперечок через складність у визначенні його предмету. Сьогодні науковці все більше доходять згоди щодо його процедурного характеру. Це право стосується не взагалі якогось абстрактного середовища, а є правом кожної окремої людини на охорону власне її оточення. Це включає також право всіх індивідів бути проінформованими щодо планів і проектів, які можуть зашкодити довкіллю, брати участь у процедурах
Loading...

 
 

Цікаве