WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі - Реферат

Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі - Реферат


РЕФЕАТ
НА ТЕМУ:
Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі
Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі
Дух народу на дні його політичного упадку, в добу великої руїни своїх мрій і своєї величі, на роздоріжжях шляхів свойого призначення втілюється у постать мислителя й пророка. Розбещена відьма на царському престолі, одна з найбільше потворних машкар ідеї монгольського деспотизму, злославна Катерина II завершує ганебне й зрадницьке діло закріпощення України і остаточно припечатує його скасуванням Запоріжської Січі, цього останнього вогнища вільного козацького ордена лицарів.
Саме з козацького роду повстане цей великий мислитель і пророк, щоб, збудивши нарід до духового життя, сотворити можливість піднесення його святої, козацької борні за волю народу на найвищий рівень справи Духа, до висот космічної борні добра і зла, до визволення і проявлення своєї творчості.
Вождь народу втілений у постать сірого мандрівного вчителя, буде пробуджувати ввесь нарід до духового життя і запалювати його до борні за волю духа. На цім шляху і тільки на цім шляху зрозуміє нарід своє моральне призначення і тільки тоді досягне найвищих висот свойого росту і розцвіту.
У найглибшій неволі треба сягнути найглибше і зачати відродження народу саме від духової верстви його існування. Відродження народу треба зачати від його духового пробудження.
Таке було призначення Сковороди.
У складній і заплутаній історії критики Сковороди існувала дивовижна проблема: чи Сковорода це український філософ? Наводили різні цитати з його творів, як от вірш про волю за часів Богдана, вказували на його мову, мову тодішніх учених.
Ніде не спиниться довше, ніж це доконче потрібне, хоч будуть його просити, щоб дав спочинок своїм старечим ногам, він героїчно, невтомно буде боротися з неміччю тіла, щоб одуховленим дзвоном свойого старечого голосу пробуджувати нарід до духового життя. Він не спочине до самої смерти. А як вже стріне її віч на віч, прийме її із спокоєм і погордою святого лицаря і, щоб дати цьому зовнішній вираз, сам собі стане копати могилу.
Ніби звичайний кобзар на волі, а по суті за звичайним собі кобзарем скривається велич і повнота духа Шевченка-Перебенді.
Ніби звичайний мандрівний старець назовні, а по суті за сірою свитою мандрівного старця скривається велич і повнота духа Сковороди.
Могло б здаватися комусь, що це якась неприродна, аскетична втеча від життя і від світа, добра може для монахів і аскетів, але зовсім непридатна як загальне правило для цілого народу. І тому за цим поверховим поглядом трудно було зрозуміти під постаттю мандруючого старця криється втілений дух народу, козацький син і внук.
Життя Сковороди це не втеча від світа, але перемога над світом, це не втеча від життя до смерті, але перемога життя над смертю.
Світ ловив його, але не спіймав. Світ це тодішнє зло. Це моральний розклад, це бездушна погоня за майном, за почестями, за упоєнням владою, за бліхтром слави. Дух народу мусів перемогти ці пороки. Ця перемога це основна передумова відродження народу. Вистачив би один із цих гріхів, щоб Сковорода не здійснив свойого завдання.
І що з того, що був би Сковорода єпископом, чи великим професором. Він не сколихнув би народу живим прикладом свойого життя і практичним здійсненням своєї науки. Шлях, що його він вибрав, був єдиним шляхом, на якому він міг найкраще здійснити своє завдання.
Пробудити нарід з летаргу!
В житті Сковороди нема ніякої втечі від життя й від світу. Є завзята, щоденна, героїчна борня за перемогу над злом особистої заскорузлості, борня із темінню практичного щоденного матеріалізму, що деправував душу народу. Це невсипуща творчість нового, величнього, щасливого, духового життя Правдивого Чоловіка, єдиного справжнього життя, до якого цей ґатунок призначений.
Сковорода це лицар святої борні зі злом, темінню й сліпою жагою світу.
І в тому саме його патріотизм і його українство.
Чи можна більше жертвувати народові, як цілий дозрілий вік свойого життя? Причому жертва Сковороди хрустально чиста і свідома. Свій життєвий шлях вибрав Сковорода - як кожний великий дух - зовсім свідомо, відкидаючи десятки інших, що вели до т. зв. "добробуту" чи "життєвого щастя".
Як можна добачувати в житті чи в поставі Сковороди квієтизм, пасивізм чи відірваність від життя? Скінчім на вступі з цим жорстоким непорозумінням. Треба бути завзятим борцем, щоб всупереч усім труднощам і спокусам залишитися вірним собі і так непохитно просто перейти життя тернистими стежками степової мандрівки. Душевний мир, щастя і блаженність - або "субота", як звав її Сковорода, - є вислідом згоди із своїм моральним призначенням і не має нічого спільного з квієтизмом. В добі Сковороди не знаходжу більш чинної, напруженої, горіючої волі і посвяти, як у нього.
Можна боронити твердження, що кожна спілка бандитів в данний спосіб розуміє і знає про свою "духову" єдність, бо інакше вона не існувала би як спілка. А чи може існувати нарід без усвідомлення собі своєї духової єдності? Історію народу визначує насиченість і ясність усвідомлення своєї духової єдності як теж воля здійснювання завдання визначеного цією єдністю. "Єдність" банди розбишак або нафтового тресту можна знищити, розбивши єдність її інтересів, обіцяючи тій чи іншій групі кращі зиски в іншій банді чи в іншому картелі. Коли б нарід зрозумів свою єдність як єдність матеріяльних інтересів і свою волю розумів саме як можливість наживи (нарешті повний жолоб!), тоді тривало існує небезпека, що такий чи інший ворог зможе протиставити інтереси одної групи інтересам інших груп і в цей спосіб розбити його єдність. Що більше, в історії стрічаємо приклади, що невдоволена група, засліплена тісним груповим інтересом, накликує ворога на власну країну (напр., українські бояри самі кличуть татар і піддаються їм у неволю).
На цій засаді спирається історичний факт нищення України російськими деспотами. Римська засада: "Розділиш і пануй!" - звучить для російських деспотів: "Розділюй і винищуй!"
Нацькувати одну групу на другу, розбехтати амбіції до дворянства, роздаровувати дворянство верхушці, позволити їй закріпачувати інших козаків і селян, викликувати взаїмну ненавість і донощицтво, а рівночасно винищувати фізично здорове ядро козацтва. Ось напрямні лінії морального розкладу народу. Це будуть напрямні політики російських деспотів.
Зрадливу їдь принади царських ласк, достоїнств, грамот, земських маєтностей защіплюється зараз при зустрічі з козацьким питанням. Коли вже риба почала ловитися
Loading...

 
 

Цікаве