WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Музична і театральна культура України другої половини XVIII ст. - Реферат

Музична і театральна культура України другої половини XVIII ст. - Реферат

музики включалися в загальноєвропейську культуру.
ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА
ШКІЛЬНА ДРАМА
На XVII-XVHI ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу висо-коповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошу-вали гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого те-атралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися також під час фі-лософських диспутів та "орацій". У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.
Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували "рекреаційні" вистави просто неба.
Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми -трагедії, комедії, трагікомедії - здійснив реформатор українського бароко-вого театру Феофан Прокопович, автор підручника "Пиїтика".
До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, - анонімні, як, наприклад, перша відома шкільна драма "Олексій, чоловік Божий".
Алегоричний зміст драм-мораліте на зразок "Царства натури людської" передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чесноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорстокість, проти яких спрямовувалося сатиричне вістря авторів.
Драми на історичні теми присвячували реальним подіям і видатним по-статям. Так, у трагікомедії Ф. Прокоповича "Володимир" зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді у ній ідеться про гетьмана І. Мазепу та його культурницьку діяльність. У драмі невідомого автора "Милость Божія" головною дійовою особою виступає герой національно-визвольної війни Б. Хмельницький.
Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали "книжною" мовою, з розважальною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, наприклад, були сцена "іграніє свадьби" з "Олексія, чоловіка Божого", або бувальщин, дійовими особами яких виступали прості селяни, козаки, сту-денти. Нерідко зміст інтермедій зводився до суперечок двох персонажів: батька - сина, українця - польського пана (або німця, цигана). Поступово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним те-атральним жанром - своєрідною попередницею жанру комедії.
Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені тек-стом. Алегоричні фігури або реалістичні персонажі вдягалися відповідно до уявлень про міфологічні, біблійні чи історичні постаті. Кожна дійова особа мала в руці характерні атрибути, що символізували конкретну людину. Під час вистав застосовували завісу, різні сценічні й світлові ефекти, що імітува-ли польоти, палаючий вогонь, звуки грому, море з кораблем, що потопає серед хвиль, тощо.
Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом ("хор ангелів"), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше - танцями. В одному з історичних документів згадується:
Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Колачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали театри та хори.
ВЕРТЕП
Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп2. Час ви-никнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев'яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах.
Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями - релігійною і народ-ною. На верхньому, "небесному", поверсі розігрувалася християнська драма-містерія про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, "земному", - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розіг-рувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися на-родні пісні й танці, грали "троїсті музики". Наприкінці з'являвся головний герой - народний захисник сміливий Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню "Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні". Поляки танцювали краков'як, російський солдат, "москаль", - камаринську, українці Дід і Баба співали "Ой під вишнею, під черешнею" і танцювали запальний козачок. У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.
На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий жи-вий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею де-мократичного театру.
Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера "Ізюмський ярмарок", поставленафранцузькою мовою (1751). На сцені ставилися комедії Мольера в російських перекладах, а також опери, зокрема, італійських авторів. Отже, це була перша спроба створення при-дворного театру.
У м. Дубно на Волині наприкінці XVI-XVII ст. уперше було зведено великий міський театр, в якому виступала польська трупа. Аматорські театри існували в палацах українських, польських, російських магнатів, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії.
Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини.
Loading...

 
 

Цікаве