WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Музична і театральна культура України другої половини XVIII ст. - Реферат

Музична і театральна культура України другої половини XVIII ст. - Реферат

процеси.
Неможливо перелічити всі жанрові різновиди й художні якості україн-ської народної пісні. Вони невичерпні, як і життя народу, що бере цілющі си-ли від матері-землі. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність захисників української землі поширювалася й за межа-ми України. Пригадаймо відому картину "Козак Мамай" - він завжди із кобзою, тобто завжди з піснею.
Нотні записи українських ліричних і жартівливих пісень уперше було надруковано в збірках, виданих у Петербурзі наприкінці XVIII ст.
ПРОФЕСІЙНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА
ВОКАЛЬНА МУЗИКА
За доби козацтва в Україні набув поширення позацерковний духовний спів. Духовні пісні створювали відомі культурні діячі, богослови й пись-менники П. Беринда, Д. Туптало (Димитрій Ростовський), К. Транквіліон-Ставровецький, Ф. Прокопович та ін. Хоча музичний професіоналізм того часу розвивався переважно в надрах церковної музики, поступово в му-зичному побуті зароджувалися й світські вокальні жанри - канти1 та псальми2.
Кант має куплетну будову, чіткий ритм. Він виконується найчастіше на три голоси: верхні два йдуть паралельними терціями, а третій (бас) становить гармонічну основу. За змістом канти можна поділити на філософські, урочисті (панегіричні), ліричні, жартівливо-сатиричні .
Канти і псальми включали до репертуару мандрівні дяки, лірники, виконували учні Києво-Могилянської академії. Лірник зазвичай співав канти з хлопчиком-поводирем або іншим лірником, а третій голос грав на інструменті.
Поряд із кантом у побутовому музикуванні поширюється пісня-романс3, виконувана під акомпанемент клавікорду4, бандури, торбану, пізніше -фортепіано або гітари. Цей вокальний жанр мав фольклорне коріння. У яскравих народних піснях-романсах ("Ой глибокий колодязю, золотії ключі", "Ой не стелися хрещатий барвінку", "Ой у полі криниченька" та ін.) формувався самобутній співучий стиль своєрідного українського бельканто. Для нього характерні лірична образність, вільний мелодійний розспів, вигадлива ритміка. Наприкінці XVIII ст. лірико-драматичні, галантно-сентиментальні, філософсько-повчальні й жартівливі пісні-романси-витісняють з виконавської практики канти.
До нашого часу збереглося чимало рукописних співаників. Імена авторів пісень, що увійшли до них, найчастіше не відомі. їх створювали студенти, вчителі співу, регенти. Більшість пісень у рукописних збірках записувалася київським знаменем без зазначення темпу, розміру, характеру виконання. Інструментальний супровід узагалі не нотувався, його треба було імпровізувати. Тому відтворити тогочасне звучання досить складно.
Розвиток пісні-романсу пов'язаний із творчістю багатьох композиторів - професіоналів і аматорів. Одне з провідних місць у цій царині музичної творчості належить Григорію Сковороді (1722-1794) - видатному україн-ському філософу-просвітителю, поетові, митцеві, педагогові. Він був обдаро-ваним музикантом, грав на багатьох інструментах. З музичної спадщини Г. Сковороди збереглися канти "Пастирі милі" та "Ангели, знижайтеся", збірка "Сад божественних пісень". Його мелодії дійшли до нашого часу в різ-номанітних усних версіях бандуристів і лірників як "сковородинські пісні". Чимало творів філософа-просвітителя, яким притаманні прості мелодичні звороти, поступово стали народними, тобто фольклоризувалися. Це, наприк-лад, "Ой ти, птичко жовтобоко", "Стоїть явір над водою", "Про правду і кривду". Сатиричний кант "Всякому городу нрав і права" використали у своїй творчості І. Котляревський ("Наталка Полтавка"), М. Лисенко (одно-йменна опера). Згадка про нього є у повісті Т. Шевченка "Близнецы".
Своєрідним підсумком духовно-пісенної творчості українського народу упродовж понад двох століть став Почаївський "Богогласник" (1790-1791) -перша в Україні друкована збірка духовних, пісень, цінна художня пам'ятка епохи. її було надруковано отцями-василіанами в монастирській друкарні містечка Почаєва на Волині. Збірка містить 248 віршів з нотами, поділених на чотири розділи: пісні про Ісуса Христа, Богородицю, інших святих, покаянно-моралізаторські. Тексти написано переважно церковно-слов'янською і книжною українською мовою, подекуди - польською і латинською. Більшість творів збірки анонімні, хоча з акровіршів2 можна з'ясувати прізвища їх авторів - Г. Кониського, Г. Сковороди, Д. Туптала.
ХОРОВА КУЛЬТУРА
Наприкінці XVI ст. виник новий хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької доби, - партесний концерт. Його становлення відбувалося під впливом стилю бароко. Концертність стала спо-собом вияву контрастів, динамізму боротьби різних стихій. Театральність, патетична риторика, притаманні стилеві бароко, позначилися на прийомах музичної композиції - зіставленні емоційно-динамічних планів, чергуванні хорових, ансамблевих і сольних епізодів. Діапазон образного змісту цих од-ночастинних акапельних концертів (С. Пекалицького, М. Ділецького та ін.) був досить широкий: він охоплював піднесено-урочисті, лірико-драматичні, гумористичні чи сатиричні сфери.
Поступово під впливом західноєвропейської професійної музики одночастинний партесний концерт доби бароко змінюється циклічним духовним концертом періоду класицизму, побудованим на контрастному зіставленні частин циклу.
Велика музична форма і складні прийоми поліфонічного розвитку давали змогу композиторам передавати в музиці високі гуманістичні ідеали епохи: загальнолюдські моральні цінності, філософські роздуми про сенс життя. У творчості видатних представників української музичної культури другої половини XVIII ст. М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського багаточастинний концерт набуває рис своєрідної хорової симфонії.
Основоположником жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці був Максим Березовський (1745-1777) - композитор і співак, митець яскравої творчої індивідуальності. Він також створив оперу "Демофонт" і сонату для скрипки і чембало у трьох частинах, які стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора охоплює концерти, літургії та інші твори. Його твори вирізня-ються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, худож-ньою досконалістю, красою й виразністю. Четверта частина з літургії2 М. Березовського "Вірую" стала одним із найпопулярніших церковних творів.
Справжньою перлиною духовної музики є драматично-трагедійний концерт "Не отвержи мене во время старости". Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому і хоровому виконанні. У такий спосіб композитор втілив ідею конфліктності різних музично-образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть,цінності людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією митця. Творчість М. Березовського, що органічно поєднала традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами мелодики українських пісень, мала непересічне значення для подальшого становлення вітчизняного професійного музичного мистецтва.
Артемій Ведель (1767-1808) - композитор, хоровий диригент, співак
Loading...

 
 

Цікаве