WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України в кінці XVII –на початку XVIII ст. - Реферат

Культура України в кінці XVII –на початку XVIII ст. - Реферат

мотиви й образи. Святі стають схожими на українських дідів та молодих парубків. На іконах ми бачимо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянської академії, міщан і селян України. Найхарактернішими зразками можна вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщині, Михайлівської церкви в Переяславі.
На живопис дедалі більшою мірою впливає світський жанр. Визвольна війна потребувала від художників нових образів, близьких і зрозумілих широким масам. Наприкінці XVI ст. від іконопису відокремлюється ландшафтний живопис, портретний, історичний та батальний жанри, які, у свою чергу, впливають на розвиток іконопису. Так, згідно зі статутом Львівського цеху живописців кандидат у майстри повинен був вільно володіти як іконописним, так і світським жанром. Від нього вимагалося вміння малювати вершника або розп'яття, портрет на весь зріст особи, яку йому вкажуть. Це завдання він повинен був зробити без "куншту", із фантазією, не користуючись зразками.
Оригінальним національним явищем стали народні ікони - так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьмани. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві - популярних картинах "Козак Мамай", "Козак-бандурист", що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу.
Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, у
вівтарній частині Успенського собору в Києві зображено 85 видатних діячів - від князів Київської Русі до Петра І; у церкві с. Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава зображений Ф. Прокопович із генеральною старшиною та ін. Серед майстрів іконопису почесне місце належить І. Рутковичу (розпис іконостасу П'ятницької церкви в с. Жовква) та Й. Кондзелевичу (Богородчанський іконостас у Манявському скиті). Талановитим, вихованим на традиціях українського мистецтва майстром був також І. Бродлакович у Галичині.
Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються рідко, серед них, як перлина, сяє портрет львівської міщанки Варвари Лангиш, виконаний Миколою Петрахно-вичем. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовського, Л. Барановича та ін.
Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська.
5. Культурно-мистецький процес України у XVIII ст.
Починаючи з XVIII ст. в українську літературу входять нові напрямки. На противагу дидактичній і теологічній літературі починає формуватися світська, в якій збільшується жанрова різноманітність: сатира, епіграма, емблематична поезія та ін.
Шкільна драма поступово відходить від вузької і догматично-церковної теологічної тематики, популярними стають висвітлення вітчизняних історичних подій. Одним із перших, хто звернувся до цього жанру, був Ф. Прокопович. Він 1705 р. написав п'єсу "Володимир", яку було поставлено силами викладачів та студентів Київської академії. У ній звучали мотиви боротьби прогресивних сил із регресивними; вона була
спрямована проти консервативного духовенства. Популярною була також драма невідомого автора "Милость Божия Украину... чрез Богдана-Зиновия Хмельницкого... свободившая..." (1728). У ній висвітлено події визвольної війни 1648-1654 pp., а також роль у ній Богдана Хмельницького. Автор з любов'ю і патріотичним настроєм показує героїчну історію свого народу. Г. Кониський у драмі "Воскресение мертвых" (1747) загострює соціальні мотиви, показує, як козацька старшина загарбувала козацько-селянські землі.
Великої популярності набули інтермедії, які йшли в антрактах театральних вистав. Провідними темами їх були протиборство між шляхтичами і селянами, а герої-запорожці завжди виступали охоронцями прав народу проти утисків поміщиків, польських панів та орендарів. Реалізм і народний характер інтермедій, гумор і певною мірою сатиричні нотки були поштовхом для розвитку інших жанрів української літератури.
Суттєво змінюється віршована література. Панегірики поступаються історичній та побутовій тематиці, широко побутує версифікація - фігурні вірші, акровірші. Найбільшої популярності на початку сторіччя зажили І. Величківський, автор емблематичних збірок "Млеко", "Зе-гар" та збірок епіграм, ієромонах К. Зінов'єв, плідний сатирик Д. Туп-тало, С. Яворський, Г. Сковорода та ін.
У творах цих авторів простежуються мотиви народної творчості, наліт сентименталізму, висвітлюється побут українського народу, героями стають міські жителі та ремісники. Особливо це помітно у К. Зінов'єва, який перелічує десятки професій міського населення Лівобережжя. Він виступає проти пияцтва, а біблійних персонажів перевдягає у традиційну українську одіж - кожухи, свитки, плахти і розміщує серед народу.
Започатковується сатирична поезія; у ній висміюються"земляки", які ганяються за дворянськими титулами і намагаються якомога більше загарбати землі та кріпаків. У сатиричних віршах також викривається не краще ставлення до церкви та її служок. Переважно ці твори анонімні, адже авторам подібних сатир не хотілося їхати вивчати життя і побут народів Сибіру за державний кошт.
До оригінального виду літературної творчості можна зарахувати також проповіді, адже це був своєрідний жанр, який містив певну історичну інформацію, формував моральні засади, здійснював порівняльний аналіз біблійних осіб із сучасниками; робилися спроби ввести в них
навіть анекдоти та приказки; за популярністю їх можна прирівняти сьогодні з детективною літературою або телесеріалами. Відомими авторами того часу були К. Ставроцький, який видав збірку проповідей "Перла многоцінне", П. Могила, М. Смотрицький, Ю. Аникій, Й. Галятовський (був професором і ректором Київської колегії і автором збірки проповідей "Ключ розуміння" (1659) та трактату "Наука або способ зложення казання", власне теорії проповіді. Він також був автором низки проповідей проти унії та ісламу), А. Радзивиловський, автор збірок проповідей "Огородок Марии Богородицы" і "Вінець Христов". Популярними були проповідники Л. Баранович із збірками "Меч духовний" та "Труби словес проповідних", Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович, Ю. Кониський, Г. Сковорода та ін.
Популярними стають й оди. їх пишуть з різних історичних приводів, а також як пошанування тієї чи іншої особи. У цьому славословному жанрі варто зазначити, як ми вже згадували, два твори, які, завдяки використанню традиційної форми оди, виходять на рівень політичної програми. Це, зокрема, "Разговор Великороссии з Малороссиею" С. Ди-вовича (1762) - твір великої політичної та художньої сили проти московської політики, де доводяться права України на історичну суверенність, показано почуття національної гідності, глибоко розкрито розуміння минулого України, володіння автором історичним матеріалом, а також відома "Ода на рабство" В. Капніста, яка датується початком 80-х років XVIII ст. У ній гостро засуджується покріпачення селян, висловлюється протест проти
Loading...

 
 

Цікаве