WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сучасна західна культура - Реферат

Сучасна західна культура - Реферат

існування так само, як й високі зразки творчого розуму.
5. ТЕХНІЗАЦІЯ.
Загальновідомий факт - проникнення техніки у галузі буття тим більший, чим далі просунулася країна на шляху цивілізації західного типу. Технізація життя - невід'ємна сторона сучасної західної культури, засіб і результат її розвитку. За блага, які несе людям технічний прогрес, дово-диться розраховуватися: зростання продуктивності праці призводить до безробіття; досягнення життєвого комфорту - до збільшення відірваності людини від людини; автомобілізація населення підвищує його мобільність і посилює забруднення атмосфери, губиться природа. Людина перетворюється на раба техніки. Панування техніки над людиною призводить до того, що вона сама набуває рис машини, стає автоматом, що функціонує згідно з вимогами технічного середовища, в якому воно знаходиться. Таким чином, у цих умовах зав'язується боротьба між двома протилежними установками: технізацією та антитехніцизмом. Цим двом тенденціям і уявленням відповідають два протилежні погляди на науку: сциєнтизм та антисциєнтизм (англ. science - наука). Сциєнтизм відображується в переконанні, що наука є головною рушійною силою соціального прогресу і розвиток її даєзасоби для відображення для вирішення всіх проблем, які постають перед нею. Наука дійсно стала лідером культури. Це підтверджується небувалим зростанням кількості людей, зайнятих у галузі науки. Досить сказати, що кількість сучасних вчених сягає більш, ніж 90% усіх вчених, що жили до цього на Землі.
Інший напрям - антисциєнтизм виступає з негативною оцінкою досягнень науки. Потрібно визнати, що багато наукових успіхів (ядерній фізиці, технічних науках, генетиці тощо) несуть у собі загрозу для самого існування людства. Антисциєнтисти звинувачують науку в тому, що вона збила людство з правильного шляху, змістивши його увагу з осягнення Бога і душі, внутрішнього духовного вдосконалення людини на пізнання і пе-ретворення зовнішнього середовища.
У XX ст. виникає нова форма соціокультурної кризи - глобальноа. У цей період виникає загальнолюдська культура, що грунтується на змінах соціального, політичного і культурного плану.
Спочатку глобальна соціокультурна криза, тобто криза в масштабах усієї планети, усвідомлювалась у негативній формі: як загальне руйнування матеріальної і духовної культури. Те, що доля людини і доля людства - єдине ціле, показала вже перша світова війна. Люди усвідомили, що для світової війни не існує меж між державами, тут тил і фронт об'єднані в одне єдине ціле. Недарма одне з яскравих філософських вчень XX ст. - вчення про ноосферу виникло саме в цей період часу. Ноосфера - це цілісне планетарне явище, і думка про це прийшла В.І Вернадському в період світової катастрофи і катаклізмів: "Перша світова війна 1914 - 1918 р. особисто в моїй науковій праці відбилася найрішучішим чином. Вона докорінно змінила моє геологічне , світорозуміння".
Невипадково видатний російський мислитель саме "в атмосфері цієї війни" прийшов до ідеї про входження в ноосферу як завершальний стан еволюції біосфери, де людина представлена як найбільша геологічна сила, що змінює зовнішність Землі.
Соціокультурна криза нашого часу в багатьох своїх рисах була притаманна багатьом відомим вченням, які поєднують світову наукову думку і ділову, політичну еліту, - Римським клубом. У 1972 р. була представлена відома книга "Межі росту. Доповідь Римському клубові". Саме в ній з усією гостротою поставлене питання про можливості людини покладатися на стихійний еволюційний процес розвитку суспільства, бо ж світ, у якому ми існуємо, потребує докорінних змін. У представлених Римським клубом дослідженнях були виділені декілька типологічних рис сучасної кризи. Перші два види кризи носили "алармістський" характер. Уся проблема тут полягала в тому, що сучасні тенденції світового розвитку, зорієнтовані за принципом кількісного зростання, які ведуть до катастрофічних наслідків. Звичайно, загальне уявлення про обмеженість Землі як місце виробничої діяльності людини досить абстрактне. Зараз цей тип кризи усвідомлюється більш конкретно як "обмеженість деяких видів ресурсів".
Інша криза алармистського плану пов'язана з виникненням небезпечних тенденцій у використанні різного роду ресурсів. Внаслідок безконтрольного перероблення ресурсів виникає непомірне навантаження на екологічну сферу. У результаті - чим більше ресурсів, тим більша небезпека. Мова йде тут про знищення лісів - легень планети, про парниковий ефект, зменшення озонового шару.
Ці кризи актуальними й зараз, оскільки не знята проблема економічного зростання на основі тотальної індустріалізації. Проблеми голоду, питної води, неграмотності, відставання країн, що розвиваються, ведуть з необхідністю до продовження економічного зростання. При цьому немає можливості здійснити дане зростання без збільшення споживання енергії і ресурсів. Тому алармістська криза в найближчій перспективі буде розширюватися і поглиблюватись.
Іншим видом глобальної кризи, розглянутої Римським клубом, була криза внутрішнього розвитку самого суспільства. По-перше, ціна науково-технічного прогресу виявляється занадто великою. Справа в тому, що збільшується ризик від гігантських катастроф (типу Чорнобильської). Сучасна промислова й енергетична інфраструктура уразлива збоку впливу природних стихійних сил і соціальних катаклізмів (типу воєн і революцій). Як наслідок, з погляду суспільства, витрати на науково-технічний прогрес великі, а віддача його мала.
До криз внутрішнього, суспільного плану належить і проблема нерівномірного розподілу негативних впливів науково-технічного прогресу на різні прошарки населення, країн і регіонів світу. Так, країни, що володіють багатими енергоресурсами, здійснюють їхнє первинне перероблення, створюючи гігантське навантаження на екологію. Процвітаючі прошарки населення створюють собі умови життя, що відгороджують їх від екологічних негараздів. Таким чином, вони перекладають екологічний ризик на інші соціальні групи. Усе це веде до дестабілізації соціального організму.
Засновник Римського клуба Ауреліо Печчеї говорив про проблеми, що поширюються по всій планеті, незважаючи на конкретні соціально-політичні умови: "Із усього цього випливає висновок, що наша самозростаюча система сама ж прирекла себе на шлях, що позбавляє її цієї можливості. Висновок напрошується сам собою, що абсолютно нереалістично ставити в цьому
Loading...

 
 

Цікаве