WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Передньої Азії і Стародавнього Сходу - Реферат

Культура Передньої Азії і Стародавнього Сходу - Реферат

Палестині, де переважала непередбачуваність катаклізмів).
Застійний і незмінний характер громади сприяв сталості світогляду, релігії, мистецьких канонів, що виявилося у постійності домінуючих тем тем, композиції, символіки кольорів і форм, канонів зображення людини, які зберігалися тисячоліттями. Ідея тривкості і безсмертя, яка вела до подолання хисткості земного життя, а також могутність влади фараона, була втілена у пірамідах. У них відбився пафос велетня - підкорювача природи (внаслідок відчуття сили виробляючої цивілізації). Виник архетип світової гори (світ виник з водного хаосу; гора - сонце- птах). Геометричний порядок створеного богами. Абсолют деспотичної влади протиставлявся нікчемності людини. Трикутний силует піраміди при сприйманні мав означати вічність, чоловіче начало. Трикутник в давньоєгипетській культурі є найчастішою формою: в силуеті одягу, фігурі людини на рельєфах. Світ уявлявся як усталена, непорушна, довговічна і тривка субстанція. Найбільш довершені геометричночотиригранні піраміди Хуфу(Хеопса), Кафра (Хефрена), Менкаура (мікеріна) з некрополя в Гізі (27 ст до н.е.).
Нове Царство (3,5 т рр. тому) відзначене будівництвом величних храмів, посиленням ролі жерців. У світогляді час сприймався як шлях до відчості. До храму вів шлях, обабіч якого через рівні проміжки стояли фігури сфінксів, левів з обличчям фараона, між лапами яких вміщували фігурку людини. За пілоном, що позначав межу буденного і священного світів, людина ступала під склепіння колонного залу із затемненим центром-святилищем. В тісняві велетенських колон людина відчувала себе мізерною, нікчемною істотою, загубленою, серед грандіознго простору суворо-холодної світобудови. В удекоруванні храму протиставлялося зелений земний світ (удекоровані зображеннями лотосу колони) та світ небесний (золоті зорі на стелі). Збереглися фрагменти храмових комплексів Карнака, Луксора (арх. Аменхотеп мол.), храмів Рамзеса ІІ (у Абу Сімбелі).
Загробне життя було продовженняи земного "радість у місцях величних". Душа зберігалася у своєму двійнику "ка", тіло захищалося муміфікацією, гробниця - дім для реального вічного життя. Культ заперечення смерті: "Існує те, перед чим поступається й байдужість сузір'їв, і вічний шепіт хвиль - діяння людини, що відбирають у смерті її здобич". Мистецтво мислилось як закарбоване діяння людини, що відбирає у смерті її здобич.
Зразки (показати) круглої скульптури, канони: тіло і око фронтально, обличчя і ноги профілем. Образ двійника покійного, з поглядом у вічність. Вибір різних проекцій пояснюється намаганням зобразити сутність елементів людського образу: що найкраще виявляє себе в анфас, а що в профіль. (Зразки з храмових скульптур). Подібність двійників із оригіналами людей, канонічно відображений позабуденний настрій вічності у постатях. Зображені обставини життя померлого: На розписах і рельєфах гробниць картини життя, людина позачасова, і буття її позаперсональне (бути як усі, жити за загальним правилом: завести власний дім, сім'ю, підкорятись колективу , шанувати загальноприйняту вченість). Дерев'яні рельєфи; розписи - використання чистих насичених кольорів (жовтогарячий, червоний, синій, зелений). У змісті характерна раціональна знаковість дії, її сутність. Фризи, передання ритму сюжету в рухах, ході у вічність - ніби зупинка часу. Статичність композиції, різномасштабність фігур. Етичне правило наказувало не гордувати вченістю + загальносхідна етика першості колективного начала.
Період Нового Царства - криза. З суспільних цінностей увага акцентується на особистому. У поетичних рефлексивних образах Нового царства типовим героєм стає "розчарований", зневірений у друзях, у людській порядності і чеснотах у соціальній гармонії, у сенсі існування на землі, типовим є відображення сумніву, розчарування, гедонізм верхівки: "Ніхто не повернувся з потойбіччя і не взяв туди свого набутку"; "Зло наводнило землю, нема йому ні кінця, ні краю". Аменхотеп ІУ (Ехнатон) у 14 ст до н.е. ввів нову релігію - поклоніння Сонцю - Атону. Вишуканість, рафінованість зображень музикантш і танцівниць (див М. Алпатов). Епоха Ехнатона відзначена послабленням жрецтва, звертанням до Бога без посередників. Мистецтво звернулося до плинності земного життя з його радощами і трагедіями (амарнський стиль), ніжної ліричності, пластики тіла, душевних станів, цінності особистого буття (рельєф з гробниці: "Оплакування померлої царівни"). Увільнення від давніх канонів зображення: незвичні ракурси, сміливі пози, відтінки кольорів. Голова цариці Нефертіті з фарбованого вапняку - довершеність витончених рис обличчя, осяяного тужливо-мрійливим поглядом, що сприймається як втілена шляхетність, гордовитість, краса і делікатність. Друге зображення Нефертіті із золотавого піщанику також сприймається не як давньоканонічна портретна соціальна маска, а як портрет-оповідь буття людини в потоці мінливого, драматичного й водночас зворушливого земного життя.
В мистецтві давнього Єгипту пройшла таким чином еволюція від соціальної маски Старого Єгипту - до втілення мінливості земного буття в добу Нового Царства, в добу Ехнатона. Глибоко людяний амарнський стиль поступово зник від тиском реакції щодо реформ Ехнатона. Розвиток староєгипетського мистецтва та культури практично припиняється починаючи від ІІ ст. до н.е., його пізні зразки відзначаються прикрашальністю і холодністю. (Далі , очевидно, з прикладу іудейства)
Вертикальна свідомість: спрямування до верховного божества у релігії, пересування по ієрархічних сходах у службі, шлях до світла й добра у моралі людини. Учитель стає поводирем людей по вертикалі самоудосконалення, посередником до таємних вічних законів Всесвіту і моральності. Традиціоналізм і непохитність, якості людини старанність, ретельність, сумлінність. Скупченість населення вимагала жорсткості норм і обмежень як фізичних, так і емоційно-почуттєвих проявів (у правилах і нормах спілкування між окремими людьми, людьми і богами, між людьми і правителями тощо). І ритуальні дії, і норми спілкування були сповнені багатозначними, різноманітними символами, характеризувалися стриманістю, скупістю виражальних засобів, умовністю. Саме висока економність, символізм, умовність і схематизм є визначальними рисами культури.
Міфологія була розгалуженою і складною системою, що орієнтувала людину в життєвому просторі, пояснювала Всесвіт, розкривала місце людини віньому, забезпечувала стабільність духовних спрямувань. Продовжували первісну традицію ґрунтуватися на
Loading...

 
 

Цікаве