WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Модернізм: доба модерну і доба авангарду. Постмодернізм - Реферат

Модернізм: доба модерну і доба авангарду. Постмодернізм - Реферат

такі якості як дисонансна побудова картини, динамічні контрасти, кричуща перенапруга барв і фактур, розірваність форм. "В'язниця" кубофутуриста О. Богомазова передає характер трагічної безвиході людського існування в бурхливому смерчі простору, у невблаганній тісняві в'язничних дахів та будинків-коробок. Український авангард взорувався на європейських зразках, не згубивши національних первин, родових прикмет: у ньому сліди селянського мистецтва, давньоукраїнської ікони, переосмислених у нових філософських підходах. Наприклад, традиційна космогонія народної орнаментики з семантикою розквіту, гармонії і спокою буття у образності Малевича переосмислена як космогонія шаленого новітнього часу.
Михайло Бойчук (1882-1937), родом з Тернопільщини, один з основоположників Української академії мистецтв. Разом з учнями, т.зв. бойчукістами, виконав декорації для вистав "Молодого театру " Л. Курбаса в Києві (1918). Поєднав впливи візантійського малярства та інших монументальних стилів із елементами українського народного орнаменту й мозаїки та фрески княжої доби, ікон описання та портрету ХУІІ-ХУІІІ ст. Він створив українську школу монументального живопису, яку визнавали і поза Україною. Він прагнув віднайти у високій духовності візантійської та давньоукраїнської ікони підґрунтя для розвою великого синтетичного стилю новітнього монументального мистецтва. Стародавнє монументальне мистецтво виявилось плідним джерелом монументального стилю і щодо змістовності образів з їх зверненістю до народних первин, національного духу, і щодо авангардності художньої мови, яку можна назвати конструктивною, оскільки не зовнішній описовий шар, а побудовчий - колір, лінія, ритм, площини тощо - виступає основою художньої мови ("Плач Ярославни").
Таким чином, українська культура 1890-1910-х рр. відкриває нові художні обрії, долає народницький позитивізм і нормативність, переносить акценти з об'єктивних реалій навколишнього середовища на внутрішній ідеально-духовний світ буття людини, що виявилося в освоєнні нових європейських стилістичних напрямків та течій - неоромантизму, модерну, експресіонізму, символізму, кубофутуризму, конструктивізму.
Соціокультурна динаміка кінця ХІХ - початку ХХ ст. в Україні мала певне пов'язання з явищами російської культури та історії, але визначалася не лише ними. Тому, на наш погляд, не є доцільною періодизація культурного процесу в Україні "до 1917 р. - після 1917", так як розвій явищ, започаткованих на зламі століть, продовжувався і після 1917р, майже до кінця 1920-х, коли був штучно перерваний з політичних причин.
Поразка визвольних змагань призводить до штучного пригнічення окремих культурних проявів мистецько-стильової доби початку ХХ століття з її ідеями гуманізації та універсалізації світу, утопіями гармонії індивідуального, національного і соціального життя. Однією з найважливіших причин поразки визвольних змагань, на думку філософа М. Поповича, була відсутність кваліфікованих українських кадрів в усіх галузях, разюча недостача працівників, політично орієнтованих на самостійність - етнічних українців. Першими наслідками поразки в культурі була еміграція О. Олеся, С. Черкасенка, М. Шаповала, розстріл Г. Чупринки. Еволюція багатьох українських художників цього часу відбиває суперечливість шляху діячів українського культурного ренесансу, коли від віри у світлі ідеали революції вони прийшли до скепсису щодо їх здійснення, від сміливого художнього експериментаторства - до політично заангажованого "соціалістичного реалізму".
Все ж воля нації до державності спонукала і змусила більшовиків формально визнати незалежну Червону Україну і впровадити українізацію в усі ділянки суспільного і державного життя. Київ залишався культурною столицею. Тут діяли 5 українських театрів, Академія наук, консерваторія. ВУАН очолювали В. Вернадський, А. Кримський, С. Єфремов, М. Зеров, потім М. Грушевський. Харків був літературною столицею, і переважно у Харкові набутий раніше досвід пошуку нових шляхів української духовності знайшов відбиток у літературній творчості 1920-х. Його представляють Микола Хвильовий, Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Юрій Яновський - члени "Вапліте" (Вільної академії пролетарської літератури). В. Винниченко заперечував етнографічний реалізм в літературі і був прибічником європейської орієнтації. Він сповідував обумовлений соціальними обставинами моральний релятивізм. Щастя неможливо окреслити природними прагненнями, воно є рівновагою між потребами і прагненнями, Щастя - це т.зв. "конкордизм" - згідність з природою, з самим собою і своїми ближніми. Літератори закликали до орієнтації на джерела світової культури, а не до провінційного просвітництва. Микола Хвильовий кидає гасло "Геть від Москви", маючи на увазі необхідність переорієнтації на "психологічну Європу".
Група неокласиків (парнасців) (1918, об'єднувалися навколо журналу "Книгар") - М. Зеров, П. Пилипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт, М. Рильський - їх єднала висока освіченість, повага до культурної спадщини античності, увага до перекладів світової класики. Вони відкидали тенденцію до спростачування, побутовізму, сентиментальності. Цими ж властивостями відзначена творчість Є. Маланюка. В його поезії звучить революційна національна романтика. Спілка "Плуг" об'єднала селянських письменників С. Пилипенка, А. Головка, П. Панча, популяризуючи серед широких мас українську мову. Головною метою було утворення потрібного і зрозумілого для всіх мистецтва, зниженого і знятого з п'єдесталу на землю.
Якщо стиль модерн в Європі був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов'язаний саме з цими процесами світу, в якому панують катаклізми, а людина втрачає узвичаєну точку опори. Кожна нова авангардна течія відкриває свій аналітичний спосіб проникнення у сутність речей та явищ. Твори відбивають всю збентеженість, сум'яття і невпорядкованість часу, пристрасні пошуки нової точки духовної опори людини. Історію авангарду в Україні умовно можна поділити на два періоди - 1907-1914 і 1914-1930. Попередні покоління інтелігенції вже були підготували злет української модерної культури того часу. Цьому сприяли і умови становлення власної державності УНР, українізація, піднесення освіти, створення Української академії наук 1919р, яку очолив В. Вернадський, збереження університетського духу в реорганізованих освітніх закладах. Фактором піднесення культури був і прилучення до освіти і культури переважно етнічно української селянської молоді. Державні діячі 1920-х підтримували національну культуру - Шумський, Скрипник, не перешкоджали плюралізмові періодики.
На становлення авангарду в Україні мали вплив культурні зв'язки з Краковом, Мюнхеном, Парижем, де вчилися молоді українські митці. Представниками авангарду були професор Київського художнього інституту Олександр Богомазов (картини "Потяг", "Базар"), сценограф Олександра Екстер, представники течії кубофутуризму, Михайло Бойчук, Казимир Малевич, Хвостенко-Хвостов (живопис,сценографія), Д. Бурлюк,
Loading...

 
 

Цікаве