WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Романтизм і українська культура - Реферат

Романтизм і українська культура - Реферат

історично-культурного життя. На низах проживає закріпачене багатомільйонне селянство, що живе самодостатнім життям, а незряче сумління нації - це кобзарі, що підтримують в народі тяглість історичної пам'яті. Селянство з глибоко закоріненою традиційністю побуту, народної моралі, життя та праці, пісні, народною мовою, боронячи себе перед денаціоналізацією, одночасно боронить цілу націю. В той час коли осмішування себе та солодке оплакування стає літературною традицією ("Енеїда", "Москаль-Чарівник", твори Гребінка), мужній плач Шевченка був протестом і пробудженням національної пам'яті. Цей плач, пізніше пройшовши крізь полум'я гніву, тужавіє й обертається в крицю національної зброї, гальмує процес національного розкладу, відділює мертве від живого і сплавляє благодаттю любові тих, що "схаменулися" і "стали людьми" , в зародок органічної ієрархії нації. "Три літа" є найповнішим синтезом ідеології Шевченка; присвячений "і мертвим, і живим і ненародженим", твір утвердив історичну тяглість і невмирущість української нації на всі майбутні часи.
У художній прозі переважає етнографічно-побутова традиція, близька романтизмові, представлена творами П. Куліша (роман "Чорна рада", поезії "Досвітки"), Ганни Барвінок ("Сирітський жаль", "Нещаслива доля"), Олексія Стороженка ("Закоханий чорт"), Марка Вовчка (оповідання-казки "Кармелюк", "Невільничка", побутові оповідання "Козачка", "Горпина", "Сестра"), Ю. Федьковича ("Люба-згуба"). "Етнографічна правда" означала обробку легенд, переказів, анекдотів, зображення морально досконалих героїв, соціальний мир.
Романтична традиція продовжується в українській літературі другої половини ХІХІ ст. Події далекого минулого зображаються у творах Є. Грушкевича, І. Грабовича, "Захарі Беркуті" І. Франка, "Запорожцях" І. Нечуя-Левицького, "Олесі" Б. Грінченка.
В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах "Козак Мамай", "Козак-бандурист" з їх настроєм елегійного суму. Картини В. Тропініна і В. Бутовича зобразили просту людину, побут України змалювали К. Павлов, Штернберг. У живописі і графічній творчості Т. Шевченка поєдналися елементи класицизму, реалізму й романтизму, особливо в альбомі офортів "Живописна Україна" ("У Києві", "Видубицький монастир", "Дари в Чигирині").
В музиці романтизму особливого значення набуває жанр пісні. У перші десятиліття ХІХ ст. відбувалося становлення романтичної народної пісні-романсу авторського походження з переважанням любовно-ліричної тематики, мотивів зради, розлуки, поетизація туги і смутку ("Ой і зрада, карі очі, зрада", "Сидить голуб на березі", "Сонце низенько"), пісні-романси з опер Котляревського "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", Г. Квітки-Основ'яненка "Хусточко ж моя шовковая" зі "Сватання на Гончарівці", п'єс С Писаревського ("Де ти бродиш, моя доле"). В інструментальній музиці романтичний стиль проявляє себе у більшій емоційній чуттєвості, індивідуалізації мелодизму, народній образності, що проростає фольклорними елементами і інтонаціями пісні-романсу. Це фортепіанні твори О. Лизогуба - романтичні мініатюри - ноктюрни, мазурка, а також варіації "Ой не ходи, Грицю", твори Й. Витвицького , зокрема його варіації "Україна", мініатюри для фортепіано знаменитого вченого Михайла Маркевича (наприклад, обробка "Ой чия ти, серденько"), "Полонез" А. Данилевського. Найвидатнішим скрипалем доби був Гаврило Рачинський ( варіації "Віють вітри", "Ой кряче, кряче молоденький ворон", полонези, вальси з романтичними рисами). Ілля Лизогуб (брат Олександра) створив ранньоромантичну віолончельну сонату. Романтичні риси виявили себе в ліричному тематизмі симфонії невідомого автора 1809 р., в "Симфоніях" М. Вербицького.
М. Вербицький створив також велику кількість хорових творів, церковних і світських, музично-драматичних, солоспівів, був зачинателем перемишльської композиторської школи, автором національного гимну "Ще не вмерла Україна". Його послідовниками були І. Лаврівський, В. Матюк. У Східній і Наддніпрянській Україні творили С. Гулак-Артемовський, М. Аркас, П. Ніщинський, П. Сокальський, М. Колачевський. У композиторів - попередників і сучасників Лисенка виявилася переважна тенденція до засвоєння досягнень західноєвропейської музики стилю романтизму та романтичних принципів творчості: звертання до народних джерел, жанрів доби романтизму, а в деяких зароджується оригінальне музичне мислення в народно-пісенному стилі (М. Лисенко і послідовники). Микола Лисенко (1842-1912) опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору, створив великий цикл "Музика до "Кобзаря" Т.Г. Шевченка", який включає пнад 80 творів різних жанрів і форм. Він автор перших класичних національних опер "Наталка Полтавка, "Різдвяна ніч", "Утоплена", вершиною і кращим зразком героїко-патріотичної опери стала монументальна народна музична драма Лисенка "Тарас Бульба". У творчості Лисенка відбулася стильова генерація музичної мови і повністю сформувалася українська національна модель музичного романтизму.
Українська тематика, історія козацтва, захоплювала російських письменників-романтиків (Ф. Глінку, К. Рилєєва). Польські письменники Б. Залеський, Т. Падура та інші були представниками так званої української школи в польській літературі.
Під впливом великого зацікавлення митців-романтиків до фольклору в середині ХІХ ст. відбувається становлення етнографії як науки, а також порівняльноголітературознавства, мистецтвознавства у різних ділянках. Першими етнографами на Україні були А. Коціпінський ("Пісні, думки і шумки руського народу..."), А. Маркевич, О. Потебня ("Українські пісні, видані коштом О. Балліної" СПБ, 1864), О. Рубець ("216 народних украинских напевов" М., 1872). Особлива заслуга в розвитку музичної фольклористики належала М. Лисенкові і П. Сокальському. Найвагомішою працею Лисенка як вченого-фольклориста була "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая", К., 1874. П. Сокальський є автором праці "Русская народная музыка, великорусская и малорусская в ее строении мелодическом и ритмическом и отличия ее от основ современной гармонической музыки".
В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка. Загальнокультурні тенденції національного відродження кінця ХУІІІ і впродовж майже цілого ХІХ ст. пов'язані з притаманним романтизмові розвитком національної літературної мови, втіленням народної образності, використанням народно-пісенних джерел, увиразненням національної специфіки у всіх ділянках і жанрах літератури і мистецтва.
Виникнення й розвиток романтизму зумовлений як суспільно-історичними чинниками, так і еволюцією художнього мислення та образної системи. Світ постав перед романтиками в динаміці у безперервному русі та боротьбі суперечностей. Світогляд романтизму, вважаючи людину втіленням духовного начала, створив образ митця, який ставав пророком, а його поезія - божим одкровенням. Романтики надавали пріоритету інтуїції та почуттям над розумом, в них укріпилося нове розуміння мистецтва, відмінне від класичного принципу "наслідування природи". Вони висунули концепцію мистецтва як сфери, що не відображає природу, а творить поруч з нею і в згоді з нею, підпорядковуючись тим же універсальним законам життя.
Використана література
1. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
2. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
3. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
4. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
Loading...

 
 

Цікаве