WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Романтизм і українська культура - Реферат

Романтизм і українська культура - Реферат

прозаїчного буржуазного порядку - винятковість самотніх героїв та обставин (Корсар, Манфред у Байрона, Конрад Валленрод у Міцкевича, Рюї Блаз у Гюго).
Основними жанрами стають драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, казка старих часів (брати Якоб та Вільгельм Грімми). Вальтер Скотт став зачинателем історичного роману. Е.Т.А.Гофман був автором фантастично забарвлених повістей ("Золотий горщик", "Життєва філософія Кота Мурра"). Видатні письменники-романтики - це Фенімор Купер (США), Віктор Гюго, Жорж Санд (Франція). Романтики відкидали консервативні принципи класицизму в театральному мистецтві - як наслідок у Франції виникає жанр мелодрами зі несправедливо скривдженими героями, різкими контрастами добра і зла, багатства і бідності, іронією (Альфред де Мюссе "Венеціанська ніч, "Примхи Маріанни", Проспер Меріме "Театр Клари Гасуль").
Визначною рисою романтиків - поетів і музикантів - стає задушевність, ліризм, проникливість у глибини душі (Гайне, Шуман, Шопен). Серед французьких художників-романтиків - Теодор Жеріко ("Пліт "Медузи"), Фердинанд Делакруа ("Човен Данте", "Різня на Хіосі", "Свобода на барикадах"). В Англії працюють майстри пейзажу Дж. Констебл, Джозеф Тернер. В Іспанії творить Франсіско Гойя (портрети Ісабель Кобос, доктора Перакля, актриси Ла Тірани, "Маха
Не без впливу вчення Ж.Ж. Руссо про перевагу "природного" стану над цивілізованістю склалася програма оновлення культури шляхом її звертання до народно-національних джерел в Гердера. До речі Гердер захоплювався Україною. Він свого часу писав: "Україна стане новою Грецією - в цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарований народ прокинеться колись до нового життя" (Гердер, 1769). Тенденція звертання до національних джерел і стала провідною в європейському романтизмі. Народна творчість як "природна поезія" гідна не лише захоплення але й наслідування, прямого включення в літературний процес. Романтики по-новому трактували фольклор як важливе джерело пізнання народу, його "національного духу". Так виникає системно-науковий підхід до збирання, публікації та вивчення фольклору.
Особливо виділяються митці течії фольклорного романтизму в слов'янських країнах. Українську етнографію започаткувала книжка Г. Калиновського "Опис весільних українських обрядів" (Петербург, 1776). Український романтизм, як і інших пригноблених слов'янських народів, став формою національно-культурного відродження: він проявився у реформуванні літературної мови, посиленні інтересу до національної історії та фольклору, тобто у принципі народності. Й. Гердер вважав мову найважливішим компонентом нації. Саме народна мова давала можливість зберегти національну ідентичність. Осередками культурно-національного відродження були Харків, Перемишль, після 1834 - Київ, Львів (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, етнографічно-фольклористична збирацька діяльність, фольклорно-літературний збірник "Зоря" 1834, альманах "Русалка Дністровая" Будапешт, 1837). Література українського національно-культурного відродження розвивалася в основному в руслі романтизму, навіть вже у "Енеїді" Котляревського, поряд з бароковими та класицистськими рисами (полістилевість та симбіоз стилів характерний для ХІХ ст.), виявилися передромантичні тенденції - у навіяних смутком спогадах про вільну старовину, козацько-гетьманську державу, її героїчну історію, у авторовім захопленні історичними піснями.
До перших творів романтичної поезії, що спиралася на народність та фольклор, належали балади П. Гулака-Артемовського "Твардовський", "Рибалка" (переспіви з Міцкевича й Гете), вірші Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Маркевича, А. Метлинського, М. Шашкевича. В. Забіли. Утверджуються жанри ліро-епічної поеми, балади, елегії, романтичного оповідання, історичного роману, історичної драми і трагедії. Поети-романтики часто пишуть у стилі народної пісні. У творах М. Максимовича, М. Костомарова, М.Шашкевича ідеальним героєм стає український козак, що тужить і плаче за часами козацької вольності. Бандурист для українських романтиків є носієм пам'яті про старовину, віщого поетичного слова, ясновидцем. В оптимістичних громадянських віршах Шашкевича ("Дайте руки, любі друзі"), Метлинського, Вагилевича - заклик позбутися туги і об'єднатися. Романтики створювали ліричні вірші народнопісенного типу: В. Забіли "Не щебечи, соловейку", "Гуде вітер вельми в полі", "Дивлюсь я на небо" М. Петренка.
Твори, присвячені славному минулому України, писали К. Рилєєв, Микола Маркевич. Історична наука представлена М. Костомаровим з його працями "Богдан Хмельницький","Руина", "Мазепа", "Павел Полуботок" з зображенням широких народних мас як творця історії. О. Лазаревський висвітлює історію Лівобережної України ("Люди старой Малороссии"). Фольклорні збірники пісень уклали Микола Церетелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), В. Залеський, О. Лозинський, Ізмаїл Срезневський, Микола Костомаров (двоє останніх - Харківський університет).
У добу романтизму розквітла творчість Шевченка, суголосна ідеям і почуттям європейських романтиків Байрона, Гюго, Мюссе, Шатобріана, Міцкевича, Лермонтова, Козлова, романтичним мотивам Пушкіна. Шевченко виріс з українського фольклору, сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку, як і його сучасники-романтики. Елементи усної народної творчості органічно впліталися у власні думи й слова поета, інколи він запозичував з народної пісні навіть окремі рядки. Романтичними були у Шевченка і композиційні принципи поем, і певна настроєність душі, що черпала з загального тогочасного зацікавлення ідеєю національного відродження, історією України ("История Русов", "История Малой России" Бантиш-Каменского 1822, "История Малороссии" М. Маркевича), народними національно-історичними піснями (зб. Церетелева, Максимовича). І. Франко писав у статті про "Перебендю", що "геніальна натура нашого поета уміла впливи ті щасливо перетопити в одну органічну і глибоку поетичну цілісність", у той сплав, ім'я якому - Шевченко. Символічний псевдонім "Перебендя" був широкою концепцією "живого сумління народу", концепцією поета - національного пророка, поезії як плоду не лише романтичних почувань,а й глибоких роздумів Шевченка. Як пише Євген Маланюк, стихія цього інтелектуального романтизму Шевченка, серед сентиментально-романтичних (балади, "Катерина") і романтично-національних творів, досягає найвищого напруження в пророчо-історіософічнім патетизмі циклу "Трьох літ". Шевченко водночас живе у кількох мистецьких добах. Романтизм Шевченка реалістичний, він завжди проектується на реальну Україну, на її історію, долю народу. Персонажі Шевченка не мають характеру канонізованих у романтизмі мандрівних героїв, завжди це будуть конкретно-справжні, повнокровні постаті Яреми, Перебенді, Катерини. В умінні втримати рівновагу між міфом України і дійсністю крилася й таємниця його романтизму. Він намагається пов'язати розірвані в часі д?би нашої історії, впровадити національно-державну свідомість в уми українців:
"В своїй хаті - своя правда,
І сила, і воля"
Геніальний поет, прозріваючи крізь миколаївський режим вічну сутність кожної Росії, пророче ствердить, що Росію треба громадою, "одностайне" й "односердне" валити цілу, а не сам символ - царизм.
Шевченко з гіркотою змальовує моральний занепад українського народу, різних його прошарків - на тлі сонячно-багатої країни. Серед руїн бурхливого минулого спить козацька й гетьманська еліта, вона сама себе пародіює і травестує в "Енеїді" Котляревського, частину її втягує Петербург, частина розчиняється в закріпаченій Малоросії з її Наталками-Полтавками, давніми звичаями і піснями, із буттям, звуженим до побуту, який проте заховує невиразні, хоч і досить міцні ремінісценції
Loading...

 
 

Цікаве