WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Середніх віків - Реферат

Культура Середніх віків - Реферат

фантазію і Писання. Схоластика стає раціональним способом доведення, а містика осягає речі єднанням з ними на хвилі розбудженого чуття і таким чином входить в безпосередній контакт з ними. Підставою для містики були проповіді аскези, відречення від світу, заглиблення в одній думці - спасіння душі. Християнські догми про трійцю, про втілення і подвійну натуру сина Божого, про тайни євхаристії, про ненастанне спокутування людей демонами та про безпосереднє сусідство пекла з людським житлом давало сильні імпульси й теми для чуттєвого пробудження, для екстазу і бажання ввійти в безпосередній контакт з надприродними силами. Середні віки - це доба екстатиків, візіонерів, стигматиків та містиків.
Водночас, разом з емпірично вишукуваними спробами аскетів приводити свою психіку в жаданий стан - вироблялися початки психологічного самоаналізу. Молитви, каяття, спокути, сповіді утворили тонкий механізм виховання почуттів і вдосконалення, психологічного самоспостереження у середовищі чернецтва. Християнство стало педагогікою людства, яка удосконалювала людину зсередини. Іконостас стає діаграмою смислової структури світу в картині світу людини вередньовіччя. У західній світоглядності середніх віків народжується індивідуалізм, підприємливість, віра в свої сили, воля до перемоги в земному житті, хоча праця продовжує розглядатися передовсім як засіб проти гріховності "стомлюватися, щоби не грішити". Зисковна робота заборонялася духовним особам. Ремесло має годувати, а не збагачувати. Майстер повинен берегти таємниці ремесла. Треба бути благодійним: давати святим ченцям-злидарям милостиню. Заохочувалася безшлюбність: "Шлюб населяє землю, а безшлюбність - небо" ("Абеляр та Алоїза").
3. Мистецтво європейського середньовіччя. Церква визначала культурну політику, критикуючи елліністичний естетизм, "фальшиву принадність земних радощів". Святий Ієронім здійснив переклад Біблії на латину. Августин Блаженний доніс зразки римської літератури до середніх віків. Фома Аквінський написав "Суму теологій", де змальовано суму візій з потойбічного світу. Він підкреслював утилітарний ваплив мистецтва - священні співи не виганяють бісів, а створюють настрій у вірних. Мистецтво ("ремесло актора звеселяти") потрібне в міру. Іоанн Златоустий (У ст.) вважав, що людина "захопившись мелодією, з радістю відмовиться від їжі, питва, сну…". Він виступив проти пізньоантичного естетизму як чуттєвого гурманства і вказував, що бідняк, подивившись блискучу виставу, роз'ятрює душу і з відразою сприйме своє буття. Августин Блаженний повчав, що "Писання нічого не наказує, крім любові, і нічого не засуджує, крім хтивості". Мистецтво має бути морально-виховним для душі. Слід спростити техніку мистецтв, відмовитися від зайвих прикрас, відмінити язичницькі видовища. Етичні мотиви (іудейського походження) здобувають першість над естетичними (античність). Об'єднанню християн повинен сприяти унісонний спів, який є символом єднання і примирення. Вишуканість у мистецтві не схвалюється як недоступна широкому загалові. Віртуозність співака, оратора, вибагливість кулінарії не моральні, не благочестиві. Мистецтво опускається до загальної зрозумілості, щоб задовільнити сприймачів різного рівня. Пізніше кристалізується думка, що нескінченність значень твору мистецтва або релігійного символу залежить від рівня й індивідуальності того, хто сприймає. "Дух святий вибудував у Святому письмі нескінченні смисли, тому інтерпретація одного тлумача не відміняє інтерпретації іншого тлумача" (Єрігена). Доступність мистецтва вела до витворення однакового сприймання релігійної символіки та повторення символів як гіпнотичного посилення їх дії. Образний склад мистецтва і мова розвинулися до вищої експресивності, ніж в часи еллінізму, вони адекватно передають зрослий драматизм внутрішнього світу.
Походження християнського церковного співу дослідники знаходять у співочій культурі іудейства, імпровізаційності канторів синагог, музики еллінів як джерела мелосу, італійського фольклору, антифонного співу Месопотамії. Ще на зорі християнства перевагу здобула вокальна музика: "Ми потребуємо мирного слова, а не арф" (св. Климент Олександрійський, 200 р.). Велике місце спів займав у католицькій месі і 8х-денних службах. У церковній музиці західної церкви раннього середньовіччя виникає одноголосий унісонний спів - григоріанський хорал, який походив зі Східного Середземномор'я (УІІ ст., Рим, Мілан, Пуаьтьє, Руан, Мадрид). Це був спів чоловічого хору, це одночасно жанр і стиль, протяжна рецитація прози молитов - псалмодія - один з видів григоріанського хоралу, як і гімн, більш мелодично і ритмічно розвинутий. Цей стиль найбільш притаманний романському періодові.
Романський стиль бере назву від Священної Римської імперії германської нації, він повстав у кінці Х ст. під час панування короля, пізніше імператора Оттона І. Розквіт монастирів і їх діяльність, розвиток будівництво кам'яних споруд - фортець, замків (стояли на підвищенні, оточені ровами і насипами). В архітектурі суворість, гладкі стіни храмів (Оверні, Пуатьє, Нормандія, Бургундія). ХІ-ХІІ ст. збільшується вага розписів, скульптур. Мистецтво на вимогу церкви повинно не лише виховувати , а й застрашувати. Сцени Страшного суду, страстей Христових, апокаліпсису, диявола. Розквітає мистецтво переписування книг.
Героїчний епос романської доби - французька "Пісня про Роланда", німецька "Пісня про Нібелунгів" (1200-10, поема з кам'яних плит з ясно-червоними квіточками, за словами Г. Гайне), вірменська "Давид Сасунський".
Ґотика охоплює період 1150 - 1300 рр. В ХІ ст. у Франції частково під впливом іспанських арабів зароджується нова література, поряд з старофранцузькою мовою ок, постає лицарська поезія. Виникає культ лицаря з вихвалянням його войовничості, прагнення до слави на полі бою, зневаги до смерті, відданості, особистої гідності, а також культ прекрасної дами його серця ("Повість про Трістана та Ізольду", "Ланселот", "Парсіфаль"). Цю літературу плекають прованські трубадури Бернард із Вентадура, Бертран де Борн, північнофранцузькі трувери Адам де ля Ґалль. Головна тема поезії трубадурів - оспівування васального служіння дамі, проголошення права земного кохання на противагу релігійному аскетизмові. У північнофранцузькій літературній творчості - оспівування легенд про короля Артура та лицарів круглого стола. Воювати і любити - таке гасло куртуазного роману, який виник і під впливом арабської культури, що проникла в Європу через Іспанію. Звичайною темою куртуазного роману є випробування вірності. Кохання неможливе без таємниць і потаємних зустрічей, без ревнощів та страху втратити кохану. Святість сім'ї для лицаря нічого не значить.
У витоках середньовічного театру карнавальні забави та свята на майданах, у ньому живуть за законами тимчасової карнавальної свободи. Навітьхрамові свята супроводилися ярмарками за участю блазнів і мандрівних артистів. Карнавальний сміх звучить у фабліо (коротких оповіданнях типу анекдотів), у віршах вагантів (мандрівних студентів, кліриків). Театралізується меса, виникає церковна драма з життя
Loading...

 
 

Цікаве