WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Середніх віків - Реферат

Культура Середніх віків - Реферат

ямах, викопаних у землі, ночують разом з своєю худобою в тісноті, темноті, бруді. Але й пани і міщани живуть не краще: у замку живуть сотні або й тисячі озброєних вояків з кіньми й джурами, вони сплять купами на помості покоїв, забавляються в дні, свобідні від війни, безконечними обідами та п'янством, наїдаються сяк чи так печеного м'яса та випивають дзбанами, іноді коновками погано приготовленого пива, меду або вина, доходять по-п'яному до сварок, які часто доводили до розливу крові, часто до каліцтва або вбивства тут-таки у їдальні. Розмова за столом, навіть у присутності володарів дідам, ведеться цинічно, грубо. Навіть пісні менестрелів та декламовані там вірші повні брутальних слів. Найлютіші забави - це лови нва великого звіра і турніри, при них рідко обходилося без розливу крові, без каліцтва та вбивств.
У містах точиться безперервна боротьба між родами патриціїв, із-за кровної помсти, із-за нових виборів, із-за брутального жарту чи вияву зневаги. Вулиці загороджуються ланцюгами, з усіх домів стріляють, доми ворожих фамілій облягають, підпалюють і руйнують, кожна дільниця міста виглядає як табір ворожої партії. Вражає страшенний бруд, вулиці не мощені, скрізь бездонні калюжі, нечистоти випливають на вулицю, вікна в помешканнях маленькі та рідкі, кімнати темні, долівки переважно вкриті соломою, меблі рідкі та нужденні. Одіж незугарна, мішкувата; навіть дами з вищих станів не миються по цілому тижневі.
Відповідно до побутової була низькою і духовна культура. Читати і писати вміли рідко навіть королі, книжка рідкий гість і дуже дорога. Комунікація ускладнена, дороги з рогачками та небезпеками, люди майже не пересуваються, у дальшу дорогу їдуть лише з озброєною дружиною; новини (разом з доданими чутками) доходять через роки. Внаслідок чуток і домислів події набувають чудесного колориту. Відсутня судова, правоохоронна система, бюрократія, адміністративний апарат, кожен дбав за свою безпеку як міг, шукав захисту у свого старшого пана. Для кожного стану чи корпорації було своє судочинство і своє звичаєве право або привілеї, а не спільні для держави закони. Землевласник одержував з рук вищого феодала право необмеженої влади над підвладними. Король був залежний від васалів при наведенні порядку силою, кликав їх на допомогу разом з їхніми дружинами. Князівські походи значилися рядом пожеж, екзекуцій, руйнувань замків і пограбуваннями міст. Це були часи безперервних суперечок за межі, права, привілеї, вічного нормування і вічного безладдя.
Серед цього хаосу, на тлі натурального сільського і ремісничого замкового промислу, починають формуватися міста - осередки нового ладу. Тут за міськими мурами, під військовою охороною, люди вперше можуть мати інші крім виживання потреби. Жадоба зиску спонукає горожан до морської торгівлі, а лицарі стають покупцями дорогих заморських прикрас і дібр, таким чином міста розповсюджують замилування до пишноти. Виборюють привілеї на торги і ярмарки, на вільні робітні, свободу від мит, карбування грошей. З міст до замків і сіл йдуть товари і новини з далеких країн, нові звичаї і культурні потреби. Якщо феодальний лад - це війни, грабунок, родовитість, то нові принципи, що зароджуються в містах - це цінність праці, особистих якостей, знання і вмілості, праці для спільноти. Виникають корпорації рівноправних з їх духом змагальності за честь корпорації. Так починається новочасна демократія.
Не було в середні віки науки в сучасному розумінні. Одиноким духовним інтересом було змагання до спасіння душі. Навіть вчена людина не мала перспективи часу й обставин: люди вірили, що римська імперія триває непорушно і була такою ж як сучасне їм феодальне суспільство, Христос уявлявся в образі доброго феодального князя (герцога), апостоли - його воєводи, а учні - дружина, Александр Великий, Еней і Вергілій уявлялися середньовічними лицарями. В сприйнятті історії побутувало поняття чуда, найістинніша історія - це Біблія, апокрифічні легенди. У природі люди бачили лише чудесне, незвичайне фантастичне, знання черпали не з дійсності, а з старих писань, і книг отців церкви, з Плінія. Теологія - найголовніша наука - вчила про бога, ангелів, сатану, рай і пекло, будову всесвіту. Мета всього знання була наперед відома. Все, що людина повинна і потребує знати, об'явлене богом у Святім письмі, інша мудрість - це дурнота перед богом. Пояснення Святого письма потрібні, але не занадто премудрі. Визнавалися також праведні і мудрі поганці Аристотель, Платон, Птоломей та Вергілій. Цитати з Біблії, отців церкви, давніх філософів мають непохитну повагу і повну доказову силу, далеко більшу, ніж свідчення наших чуттів, досвіду та обчислення. Це - геоцентричний і антропоцентричний світогляд. Ідеї первісної святості, потім гріха, упадку людей, божої кари і відкуплення людей сином божим та його церквою творять ідейно-етичну основу цього світогляду. Хоча в ту добу чинилися страхітливі антиморальні вчинки, найважливішою темою була мораль. Всі людські вчинки розглядалися лише в аспекті моральності, а не доцільності і розумності чи корисності для особи чи спільноти. Категорії - вина, гріх, кара, ласка божа - були основними фундаментами людського мислення й почування і відбилися також у всьому світогляді, в розумінні будови світу та його призначення.
До самого ХІІІ ст. монастирі були одинокими осередками вченості. Духівництво спочатку було єдиним освіченим класом. Вчили латинської граматики, діалектики та поетики (тривіум). Короною наук була теологія, а філософія (уривки Аристотеля, Платона, Боецій) - її слугою. Два напрями мислення у схоластиці: реалізм (абстракти існують реально перед речами) і номіналізм (абстракти - лише назви і форми наших думок). У кінці ХІІІ ст. постають автономні університети в Салерні, Парижі, Павії, Падуб, Болоньї, Неаполі. Студенти організовані напів по-військовому, по націях, вони вилирають ректора, підлягають судові професорів або єпископа. Пізніше створюються професійні, лицарські, університетські корпорації. Наприклад, вчені традиційно не допускали в лабораторії лицарів сили через небезпеку неправильного використання здобутків науки. Студенти давали клятву посилатися у наукових диспутах лише на слова вчителя, бо найвищий авторитет - у самому імені вченого. У пізнанні панує шлях дедукції, від віри - до доказів. Одинока істинна історія - це Біблія і апокрифічні легенди, історичний розвиток не від внутрішньої природи явищ, а від чуда. Теологія обґрунтовувала цілісність світобудови на основі Птоломеєвого вчення про Землю як нерухому кулю. Вважалося, що бог об'явив усе, що людям потрібно знати, у Святому письмі євреям, Христові, праведникам, пророкам. Наука повинна лише пояснювати об'явлене. В цінностях надавалася перевага етичності над доцільністю і раціональністю. Споглядання важливіше від діяльності. Літературі властиві повчальність і класифікація. У методології панує поняття центру та ієрархії:Бог, Богоматір, святі, центр храму, центр килима, ієрархія розділів і підрозділів книги. Пануючий тип ієрархії: ченці - проповідники - миряни. В природничих знаннях спиралися не на емпірику, а
Loading...

 
 

Цікаве