WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет історії культури і завдання. Сутність культури - Реферат

Предмет історії культури і завдання. Сутність культури - Реферат

особистостей: етичні засади можна відродити в індивіді, що поверне людству взагалі гуманістичну за основами культуру забезпечить справжнє відродження.
Кожний національний чи історичний тип культури є неповторним світом, вибудуваним певним сприйняттям людиною дійсності та самої себе.
Структура культури .
Структуру культури утворює:
- усе, що створено людиною, створено матеріальною і духовною працею, уся матеріальна і духовна дійсність, що поєднує в собі як засоби існування людства, так і його духовний світ - мистецтво, літературу, релігію, філософію (предмети матеріальної і духовної діяльності людини)
- сама людина як представник певної соціальної верстви і рівень її культурності (суб'єкти і носії культури з характерними рисами національної ментальності і моралі)
- комплекс зразків поведінки, що визначають спосіб життя людини (інституціональні стосунки)
Сучасна наука поділяє структурні частини культури передовсім за її носіями: світова і національна, міська і сільська, класова і етнічна, професійна і непрофесійна, молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини, масова і елітарна. Л. Уайт у структурі культури виділяє три підсистеми: технологічну (знаряддя праці і техніка їх використання), соціальну( стосунки між людьми і відповідні типи поведінки в економіці, політиці, моралі, війську, професійній діяльності), ідеологічну(знання, ідеї, філософія, наука, художня культура, міфологія, звичаї і традиції, релігія).У іншому структурному зрізі - співвідношення національного, інтернаціонального і (донедавна штучно підкреслюваного) класового в культурі. Штучне виділення класового поділу культури, що панувало в СРСР, призвело до нівелювання національного у розвитку культури. На основі різновидностей людської діяльності умовно виділяють дві форми культури - матеріальну і духовну.
Матеріальна культура пов'язана виробництвом і задоволенням та зростанням матеріальних потреб людей, духовна ж пов'язана ж з духовним виробництвом і формуванням і забезпеченням етичних і естетичних цінностей, смаків й інтелектуальних потреб, духом, свідомістю. Вона викликається духовними потребами, ідеалами, уявленнями про сенс життя, щастя, справедливість, світоглядом, ментальністю. Духовна культура формується в процесі духовної діяльності, а реалізується у вигляді наочно прийнятних результатах цієї діяльності - формах свідомості моралі, праві, політиці, філософії, науці, мистецтві, релігії, соціальних інститутах - системі освіти і виховання, звичаях, традиціях, суспільній думці, обрядах. До духовної культури належать і ті відносини, що склалися під час духовної діяльності. Особливістю духовних цінностей і їх непіддатливість старінню і довго тривалість та незалежність, часто невіддільність від акту творчої діяльності (театральна вистава, лекція, виступ музиканта).Оцінка їх завжди відносна і суб'єктивна. На думку фахівців, існує чимало різновидів культури, які відносяться ідо матеріальної, і до духовної сфери: політична, економічна, екологічна, естетична культури. Отже, структура культури складає єдину систему з різних елементів, які взаємодіють між собою.
Культура в людському бутті виконує такі функції:
функція консолідації
функція регуляції колективних форм життєдіяльності
функція накопичення і трансляції і репродукції соціального досвіду
функція адаптації до оточення
функція комунікації
8)Художня культура як складова духовної базується на засвоєнні світу через систему художніх образів, створених митцем - суб'єктом культури. Художня діяльність поєднує перетворюючу діяльність (створення художніх творів) з комунікативною та пізнавальною (реалізація процесів сприймання мистецьких цінностей). Слід підкреслити самостійність існування ще однієї реальності - світу мистецтва, який наближує людину до її ідеалу. Художньо-образне освоєння світу має різноманітні способи творчості, модифікації, виявлені у видах мистецтва, які тепер частіше називають текстами культури - література, музика, живопис, архітектура, театр, скульптура, ужиткове й декоративне мистецтво. Мистецтво побутує у різних жанрах (поема, роман, симфонія, портрет). Історично склалися різні творчі методи і стилі (готика, бароко, класицизм, романтизм). У художній культурі реалізується цілісне, об'ємне, найбільш гармонійне освоєння людиною світу. Вона сприяє реалізації людиною наявних у ній можливостей і потенцій, дає змогу вдосконалюватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучає до вічної мудрості, до мистецьких цінностей, орієнтує на загальнолюдські ідеали.
Рівень художньої культури, при всій самостійності її розвитку, багато в чому залежить від матеріальної основи історичної доби, бо вона є системою створення, збереження, обміну, розподілу, поширення і споживання створених і створюваних цінностей, тому залежить від інституцій, а також матеріального благополуччя людей. Суспільний стан стимулює або стримує художню діяльність. Суб'єктами художньої культури є народ як ціле і його талановиті творці й інтелігенція. Народ- головний охоронець свого духу, ментальності, художнього досвіду,зразків,норм , традицій, мови. Митець творить унікальні художні цінності через глибоке індивідуальне переживання освоюючи дійсність. Неповторність таланту як складного переплетіння психологічного, духовного і фізичного, багатства внутрішнього світу особи з досконалістю художнього бачення світу і оригінальністю самовираження. Масштабність і значущість таланту полягає у прориві соціальної детермінованості, у виході за її межі, у наповненості загальнолюдським звучанням.
В художній культурі, в мистецтві, зокрема у фольклорі найбільше виявляється психічний склад нації як цілого. Він об'єктивується в артефактах мистецтва, які піддаються науковому дослідженню. Джерело проявів рис національного - в мистецтві, національному не лише за формою (як стверджували ідеологи марксизму), а передовсім в образах і нормах мислення. Мовна будова твору мистецтва віддзеркалює характерність специфіки національного мислення.
Культура містить у собі як стійкі, так і мінливі елементи. Ідеї, цінності, звичаї, обряди, зберігаються і передаються від покоління до покоління як традиції - наукові, релігійні, моральні, національні й духовні. Система традицій віддзеркалює цілісність, сталість суспільного організму і спадкоємність поколінь. Носіями спадкоємності є фольклор, писемність, предметні історичні пам'ятки, музеї, енциклопедії, бібліотеки. Спадкоємність передбачає передовсім інтерпретацію культури минулих часів з позиції сучасності. Вертикальна спадкоємність - це орієнтація на культурні досягнення і досвід попередніх епох. Культурний розвиток кожної епохи вбирає в себе одночасно існуючу культуру різних народів, регіонів і той зв'язок, який існує між ними і без якого їхній стан був би обмеженим, неповним і звуженим, називається горизонтальною спадкоємністю.
Усвідомлюючи й переосмислюючи минуле, мислитель, учений, художник і винахідник творять нові цінності, збагачують світ людської культури. Нове заради нового містить в собі справжнє творче начало. В сучасному суспільстві, на відміну від традиційних суспільств, оновлення, новаторство є базисною цінністю.
Використана література
1. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
2. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
3. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
4. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
Loading...

 
 

Цікаве