WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет історії культури і завдання. Сутність культури - Реферат

Предмет історії культури і завдання. Сутність культури - Реферат


Реферат на тему:
Предмет історії культури і завдання. Сутність культури
ПЛАН
1)Предмет історії культури і завдання.
2)Сутність культури.
3)Національна і світова культура.
4)Філософські концепції культури.
5)Культура і цивілізація.
6)Типологія культури.
7)Структура та функції культури.
8)Художня культура.
1)Кожна освічена людина, громадянин держави, інтелігент як лідер нації, повинен уміти правильно оцінити сучасний стан культури, бачити і розуміти постійні зміни в різноманітних сферах, уміти розрізняти усталені чинові життєздатні культурні форми від застарілих, позбавлених життєвої сили. Без цього неможливо визначити оптимальні шляхи і засоби подальшого розвитку культури, ефективно впливати кожному своєю мірою на цей розвиток. Треба знати історію своєї і світової культури, щоб правильно оцінити досягнення національної культури у порівнянні з надбаннями інших народів. А також націлити потенційних майбутніх науковців на пошуки нових фактів, які свідчать про самобутність і вагомість української культури в світовій культурі, щоб аргументовано викривати демагогію поневолювачів українського народу про нібито вторинність української культури. Адже посилення корінного етнічного фактора в українському суспільстві і зростання його національної самосвідомості є умовою збереження національно-державної консолідованості.
По-друге, в сучасній соціально-історичній ситуації інтеграції України у світовий культурний і господарчий процес, знання історії культури і фундаментальна гуманітарна освіченість стає необхідною для фахівців у верхньому ешелоні влади, які повинні оволодіти навичками міжнародної комунікації з толерантним і неагресивним ставленням до інших культурних традицій.
Крім того, вивчення історії культури повинно дати усвідомлення майбутніми фахівцями свого призначення як співтворців матеріальної і духовної культури у процесі їх культурної самореалізації і перманентного творення культури нації в міру сил кожного громадянина. Буття України на стику культур зумовило її зв'язок із загальносвітовим історично-культурним простором. Сучасний фахівець має бути готовим здійснювати професійну діяльність у полікультурному світі, поділяючи і шануючи передовсім нормативи і цінності свого національно-культурного середовища. А діалог різних культур допомагає глибше зрозуміти особливості національної культури.
2)Важливість сучасного переакцентування суспільно-гуманітарних наук на проблеми культури пояснюється відходом від застарілої парадигми розуміння і пояснення ходу історії виключно як зміни економічних формацій. І.Г. Гердер розумів розвиток культури як головний зміст історичного процесу. У сучасному розумінні історичні соціальні явища мають як економічне, так і культурне підґрунтя. Німецький соціолог М. Вебер (1864-1920) обґрунтував тезу про рівнозначність економічних і світоглядних факторів в історичному процесі. Вебер розглядав релігію як один з найважливіших засобів надання смислу соціокультурній діяльності людини. Протестантизм не тільки стимулював нагромадження капіталу, високоефективне виробництво шляхом релігійної санкції трудової діяльності, релігійної етики накопичення і підприємництва, свідомої самоцінної праці як релігійного покликання і морального обов'язку само формування особистості "в ім'я Бога і прибутку".
Культура походить від colo, colere - вирощування, обробіток землі. З 18 ст. - виховання, вирощування людини, "оброблення людської душі", культура як приналежність рисам особистості - "культурність", "культура праці", культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей( смислів), і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття. Культура - все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою.
Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях. По-перше, культура - це створена людиною "друга природа", світ, який "надбудований" над незайманою природою. По-друге, культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність - те, що має сенс для людини, світ, наповнений людським смислом. По-третє, людина як суб'єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури. Культура - це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі основні концепції тлумачення поняття культури.
- Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальне наслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутами спрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;
- Особистісно-атрибутивна: людина як суб'єкт інтерпретацій та інновацій - рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, переживаннях - люди живуть в культурі); поле , процес і результат самореалізації
- аксіологічна: культура як історично і соціально зумовлене, об'єктивоване в продуктах людської діяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот
- Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину
- семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його знань , вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим грунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід
-Діалогова концепція: культура звертається до інших культур (як вона в них відображена), щоб доповнити власне буття; всі культури мають спільну основу для свого будівництва - універсальні людські смисли та цінності (рівність, свобода, непримиренність до насильства)
- концепція культури як динамічної системи і одночасно підсистеми буття; пропонує досліджувати різні культурні елементи у вертикальних і горизонтальних взаємозв'язках - науку, мистецтво, техніку, релігію, мораль, інститути (правові, політичні, освітні, комунікацій, форми управління), а також у тришаровій структурі побудови культури (загальне, особливе,одиничне); слід враховувати динамічну саморухливість культури як індивідуального організму і як системи; поєднувати вивчення відношень з іншими підсистемами і внутрішніх відношень.
Різноманітність інтерпретації культури викликана дослідницькими настановами різних наук - філософії, історії, психології, етнографії тощо. Водночас усі інтерпретації культури можна розглядати як взаємодоповнюючі, викликані всеохопним характером культури в просторі людського буття. Культура як багаторівнева система з ієрархією підсистем викликала до життя цілу систему наук про культуру. Фундаментальна культурологія досліджує найбільш загальні закономірності
Loading...

 
 

Цікаве