WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Спільний одяг для чоловіків і жінок в українських селах - Реферат

Спільний одяг для чоловіків і жінок в українських селах - Реферат


Реферат на тему:
Спільний одяг для чоловіків і жінок в українських селах
Кожух
Зима в Україні, як відомо, жартувати не любить, а тому ще з давніх-давен, готуючись до зими, мешканці України шиють кожухи. "Завірюха - треба кожуха", або "трудно літом без корови, а зимою без кожуха" - говориться у народних приповідках. Носити зимою кожух - це старовинний український звичай.
В період козаччини кожух був основним одягом козаків зимою; "козак - муха без кожуха", говорили козаки самі про себе. Швед Гільдебрандт, що подорожував по Україні в 1657 році, писав у своїх спогадах про козаків, що вони носять "... довгі кожухи без покриття та з великим ззаду коміром із чорного смушку". Той же автор, згадавши про жінок, написав: "... їх
Ще з прадавна на Україні відомі два терміни для визначення теплого одягу, пошитого з хутра: кожух та шуба. Кожухи переважно були домашнього виробу, саморобні, що шилися з вичинених овечих шкір, а шуби - це вже одяг пізнішого походження і шиються з лиса, а якщо ні, то з якогось іншого дорожчого хутра. Крім того, шуби у відміну від кожуха зверху покриваються фабричним сукном.
Довгі кожухи бувають двох типів: "простий кожух" та "кожух тулубастий". Прості кожухи носять селяни, а тулубастий заможніші селяни та переважна більшість міщан. Тулубастий кожух шиється довгий, без стану, без складок (бганок), але з великим відкладним коміром Цей кожух рідко коли оздоблюється кольоровими шнурками або шматочками сап'яну, як це майже завжди буває з простим кожухом, за те тулубастий кожух покривається зверху сукном або черкасиком і тоді він подібний до "панської" шуби.
Простий селянський кожух далеко складніший і кращий за тулубастий, і зовсім не зрозуміло, чому він зветься простим.
На Київщині та на Лівобережжі простий кожух шиється у стан, без складок, але з "вусами" або "в клинки". У цього кожуха комір стоячий, обкладений з обох боків дрібнесеньким чорним або сірим смушком. Горішня і долішня частина коміра, права пола та весь долішній край кожуха обшивається вузенькою смужкою хутра. Під самим коміром, на правій полі, пришивається маленький хутряний трикутник, а до трикутничка сплетеного шкіряного ґудзика. На лівій полі теж під самим коміром пришивають шкіряну петельку. Більше до простого кожуха ґудзиків не пришивається, якщо треба, то оперізується довгим вовняним або полотняним поясом.
На Поділлі та на Херсонщині наші селяни носять кожухи подібні до київських, але вже з бганками і великим напівкруглим відкладним коміром, з чорного баранця. Понад Дніпром люблять оздоблювати свої кожухи барвистими шнурками та клаптиками чорного сап'яну. Оздоблюються переважно плечі і груди. Такі орнаментовані кожухи носять, як чоловіки так і жінки.
На Волині існують кожухи трьох покроїв. Один із них дуже подібний на волинську свиту з великим відкладним коміром. Цей кожух вишивається на плечах, грудях та майже на кожній шві. Другий волинський кожух шиється з "станом", без складок і маленьким стоячим комірцем. Цей кожух також обшивається сап'яном та барвистими шнурками. Третій кожух на Волині шиється з "станом" і малим відкладним коміром, з клинням унизу та збірками, що починаються від стану. Застібається на три ґудзики або гаплики. Цей кожух своїм кроєм подібний на чумарку. На кожний з таких кожухів потрібно від п'яти до восьми гарно вичинених овечих шкір.
Кожушанки найбільше поширені на Полтавщині. За довжиною вони ледве досягають колін. Комір стоячий з обох боків, обкладений хутром, гарно вшитий стан, ззаду складки. Дрібнесеньким сивим смушком обкладені кінці рукавів, поли та увесь низ. Ці кожушанки там звуться "венгерками".
Найкращим кольором кожуха для жінок вважається білий, бо й справді спеціально білені кожухи виглядають дуже імпозантно, а особливо, коли вони ще розшиті кольоровими шнурками та барвистим сап'яном.
Чоловічі кожухи, крім білих, бувають ще й червоні та чорні. Чорні - дублені, вони хоч і не такі гарні та проте значно практичніші й витриваліші щодо води. Річниця поміж чоловічим і жіночим кожухом буває хіба-що тільки в кольорі та й то не завжди. Правда, жіночі кожухи шиються охайніше і барвисті оздоби трапляються на них частіше.
Про те, яке велике значення має кожух у селянському побуті України, свідчать численні народні приповідки:
"До Святого Духа не скидай кожуха, а по Святому Дусі ходи далі в кожусі".
"Обіцяв пан кожух та тільки слово його тепле".
"Козячий кожух та вербові дрова - смерть готова".
"Іде зима, а кожуха нема, чоботи ледащо і купити нема защо".
"Кожух та свита та й душа сита".
"Зимою без кожуха бере сукруха".
Кептар
Слово "кептар" походить від румунської мови і значить "груди". Кептар - це коротка кожушанка без рукавів. Такого роду одежу носить все українське населення карпатських гір, як на східньому, так і на західньому схилі. Такий же одяг носить гірське населення Семи-городу, Румунії та Сербії. Мешканці нашої Буковини оздоблюють свої кептарі гарним різно-барвним вишиттям вовняними або й шовковими нитками. Іноді замість вишивок трапляється нашиття з різнокольорового сап'яну, що утворює дуже вибагливий і пишний візерунок. Особливо великі майстри орнаментувати свої кептарі сап'яном є гуцули і то не тільки буковинські, а й галицькі та закарпатські. Бойки носять менше оздоблений кептар, а в лемків орнаментація на кептарях трапляється рідко'.
Крім орнаментації, кептарі відзначаються у різних місцевостях різним кроєм. Наприклад, гуцули шиють свої кептарі з невеличким стоячим комірцем, без стану - "мішком". Бойки часто шиють кептарі з відкладним коміром, з чорної або білої кожушини і завжди в "стан", з короткими полами, що ледве доходять нижче пояса. Лемківські кептарі подібні до бойківського крою.
Захищаючи від холоду спину, боки та груди, і залишаючи при цьому вільні руки для роботи, кептар став постійною одежою протягом цілого року мешканців українських 4 Карпат. В умовах гірського життя при різкому кліматі, де часто раптово змінюється вітер, опади і температура - кептар став дуже практичним одягом, як для чоловіків, так і для жінок.
Свита
Поліссі, зрідка трапляється в Галичині та на Підкарпатті. Власне "вусами" називаються клинці, які вставляються з обох боків свити, їх може бути по одному, або по два на кожному боці. Отже, "вусів" у свиті може бути два або чотири: чим більше "вусів", тим ширша свита. Другий вид свити - це свита з "рясами"; ряси - це складки. Дуже імовірно, що мода на ці "ряси" прийшла до нас з Персії, або з Туреччини. В таких свитах, замість клинців, з обох боків вшивають шматок сукна, зібраний у хвилясті складки - "ряси". В умовах селянського побуту такі "ряси" колись виготовлялися досить оригінальним способом. Склавши шматок сукна такими "рясами", кравець змочував його водою і клав на дошку, що лежала на гарячій печі, накривав другою дошкою, а зверху навалював три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і складки загладжувались так міцно, що вже ніколи не розходилися. Цей вид свитизустрічається по всій Україні, а найбільше поширений понад Дніпром. Третій вид свити - це свита зі зборами. Ця свита найновіша і найбільше поширена, а особливо на Херсонщині та на Лівобережжі. Свита зі зборами дуже подібна на чемерку. бо вона, як і чемерка, шиється "у стан" з великою кількістю складок нижче талії.
Найдовші та найкшрші свити носять на Харківщині та на Дкіпропетрівіцині, а найкоротші та найвужчі - на Поліссі. Щождо Галичини, то населення підніжжя Карпат мас довгі свити, а карпатське навпаки: ввесь одяг має короткий. Колір свит також не скрізь однаковий. На Поліссі та на Лемківщині носять сірі свити, хоча є тут багато й білих свит.
Вся середня і південна смуга України знають тільки чорну та темнобрунатну
Loading...

 
 

Цікаве