WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Творчі течії у мистецтві - Реферат

Творчі течії у мистецтві - Реферат

рідного міста сприймалися бувшим фронтовиком, героєм творів Г. Бьолля, не тільки як наочний урок помсти, але і як заклик почати все заново. Тобто треба було покаятись за скоєне, очиститись і піднімати з руїн розбиту і виснажену батьківщину.
Як стверджує Г. Бьолль, Німеччина 1945- 1954 років давно вже щезла б, якби не знайшла свого вираження в літературі тих років. Тема подолання фашистського минулого з великою силою проявилась і в романах Е.-М. Ремарка, який залишився в еміграції - "Тріумфальна арка", "Час жити і час помирати", "Чорний обеліск".
З надр "групи 47" вийшли і німецькі екзистенц-романісти А. Андерш, В. Ієнс, Г. Е. Хольтхузен. Та все ж магістральною лінією літератури ФРН стає саме критичний реалізм, твори, що проникнуті ідеями соціального критицизму і громадянської відповідальності.
Протягом 60-70-х років в ФРН говорили і писали про кризу "старої літератури". Що стосується роману, то молоді письменники, які зараховували себе до "нової лівої літератури", вважали, що він загинув. Для них і Кеппен, і Бьолль були класиками, які застаріли, немов "кіно дідуся". Такі письменники, як Г. Хайсенбюттель, П. Хандке, П. Шнайдер та інші стверджують, що традиційна література приречена ще й тому, що не здатна нічого змінити. Мовляв, історія літератури, яка повна прикладів соціальної заангажованості письменників, продемонструвала безсилля перед по-літичною реальністю. А оскільки зовнішній світ, а також душа людини не піддаються пізнанню старими засобами, то "нові ліві" перейшли до відтворення другорядних, дрібних деталей предметного світу, а також моментальних відчуттів і сприйнять. Тобто реалістичне зображення нерідко замінювалося при цьому, наприклад, "поетикою здогадок", в основі якої лежить все те ж переконання в неможливості пізнати людські характери і явища зовнішнього світу. Причому мова в "новій літературі" є самодостатньою субстанцією, тому що література складається не з проблем, а тільки з мови. Отже, якщо змінити засоби вислову, кажуть "нові ліві", то зміниться і дійсність.
А це вже стає схожим, як нам здається, на чаклунство, а не на літературу. Насправді ж саме дійсність диктує нам і теми, і засоби їх вислову. Це довели своєю творчістю і Г. Бьолль, і Г. Грасс, а також письменники, які розвивають їх метод і стиль.
Питання про долю Німеччини і поведінку німців незмінно наштовхується для Гюнтера Грасса на проблеми культури. Давнім прагненням Г. Грасса було бажання заповнити "національний вакуум" культурою. За більш ніж десять років до об'єднання НДР і ФРН Г. Грасс вже писав про єдність німецької культури, її можливості в умовах загальної ворожості. Взагалі ж у його творах розглядаються шляхи цивілізації і можливий близький кінець людства. Неминучий, якщо люди не перестануть поводити себе так самовбивчо, як нині.
...Росії
На рубежі 50-60-х pp. справжній розквіт в російській радянській літературі переживало оповідання. Відомими його майстрами були Ю. Нагібін, В. Астаф'єв, В. Распутін, Ф. Іскандер та інші. В пам'яті читачів того покоління назавжди залишилися романтичні повісті про "зіркових хлопчиків" Василя Аксьонова, вперше видані друком в часописі "Юность". Мимоволі цей автор став апологетом "стиляг", як називали тоді всіх юнаків і дівчат, які дотримувалися західної моди, взірцем якої був "король рок-н-рол-лу" Елвіс Преслі.
При цьому не кращим чином склалися справи з романом. Тільки один-два з них вибилися за межі щоденного читва.
Широко відомими і популярними були п'єси таких драматургів, як В. Розов, О. Арбузов, О. Володін. їх мелодрами добре сприймалися широким колом глядачів.
Автором чотирьох великих п'єс і трьох одноактних, який трагічно загинув у віці 37 років, так і не побачивши ні однієї з своїх п'єс на московській сцені, був О. Вампілов.
Він з іронією і сарказмом переграє заново колізію молодого героя, самовпевненого, але симпатичного супермена, який входить в життя і сподівається перевлаштувати його на свій лад. Герой швидко пересвідчується в марності своїх романтичних сподівань. Звертаючись таким чином до мелодрам шестидесятників, О. Вампілов переосмислює роль свого покоління. Як і завжди на Русі, автор залишається голосом своїх ровесників.
Він здійснив революцію не тільки в сучасній російській драматургії, але і в російському театрі, розділивши всю його історію на до- і післявампіловську. Трагікомедії О. Вампілова почали швидко поповнювати репертуар столичних і провінційних театрів Росії вже набагато пізніше, через декілька років після смерті автора. В п'єсах О. Вампілова "зіркові хлопці" 60-х років вперше показані як цинічно обмануте покоління.
Основи тридцятирічної традиції гуманістичної воєнної прози в російській літературі закладені ще В. Гроссманом, В. Виковим, Г. Баклановим, Ю. Бондаревим, В. Астаф'євим, Б. Окуджавою та іншими. Твори цих відомих письменників перегукуються з романами Е. Гемінгвея, Е.М. Ремарка. Правда, ці письменники втратили актуальну значимість для сучасного читача.
Величезне значення для розвитку російської радянської літератури мали філософські і літературознавчі праці М.М. Бахтіна. В євроамериканських країнах М.М. Бахтін сприймається як єдино оригінальний, світового рівня російський мислитель радянського періоду. Можна сказати, що М.М. Бахтін був для російської літератури тим же, ким був для італійської Бенедетто Кроче.
Обличчя російської прози і поезії пізньорадянського (післясталінського) часу визначав не тільки видатний поет XX ст. Б. Пастернак, а й В. Шаламов, О. Солженіцин, В. Аксьонов, Ф. Іскандер, Ф. Абрамов, Ю. Тріфонов, Г. Вла-дімов, В. Войнович, В. Єрофєєв, А. Бітов, Д. Прігов і ще декілька найбільш талановитих і відомих письменників. Причому троє останніх успішно розвивали в своїх творах основоположний напрямок в сучасній світовій літературі - постмодернізм.
Наприклад, Венедикт Єрофєєв взимку 1970 року, за півтора місяці написав поему "Москва - Пєтушкі". Спочатку вона була опублікована на Заході, а потім, майже через двадцять років, в розпал перебудови, в СРСР. Раніше він написав і видав друком підручники для дітей з історії, літератури, географії. Правда, залишилися в рукописах його"Записки психопата" і юнацькі статті про Гамсуна, Бьорнсона, Ібсена. Очевидно, що були автори і менш відомі, які зробили відповідний внесок у розвиток російської художньої літератури.
Гомін стих. Я став на краю кону,
Похиливсь у роздумі німім.
І ловлю в далекім відгомоні
Що то буде на віку моїм.
Проти мене чорна темінь ночі -
Тисячі очей в сліпий лорнет,
Якщо тільки можна, Авва Отче,
Чашу цю від мене відверни.
(Переклад Євгена Сверстюка)
На хвилі посмертного успіху п'єс О. Вампілова зародилося ціле літературне і театральне покоління Росії в особах Л. Петрушевської, В. Славкіна, Л. Разумовської та інших, їх п'єси в критиці 80-х років були названі "поствампіловською драматургією".
"Не випадковим гостем" в російській літературі назвав В.Лакшин сибіряка Василя Афоніна, чий міцний і чистий голос прозвучав зі сторінок "товстих" журналів. Розпочавши літературну діяльність на початку 70-х років, В.Афонін описує у своїх оповіданнях і повістях Атлантиду сіл, які ще-зли разом з "потонулими" жителями, з їх понівеченими і
Loading...

 
 

Цікаве