WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Творчі течії у мистецтві - Реферат

Творчі течії у мистецтві - Реферат

напередодні Другої світової війни був занесений у Францію, де став надбанням мистецтва. Твори французьких філософів і письменників Жана-Поля Сартра і Альбера Камю сприяли розповсюдженню екзистенціалізму по світу. Саме цими ідеями захопилися Айріс Мердок в Ірландії, К. Вілсон в Англії, Норман Мейлер в США тощо. Ілюзорне царство абсолютної свободи, екзистенціального вільного вибору пропагував цей напрямок.
В 60-х роках виник французький "новий роман". Це умовний термін, що визначає цілу низку спроб перебудувати структуру прози, які були розпочаті в 50-60 роках. Висловлюючи думку про вичерпність романічної оповіді епохи Бальзака, представники "нового роману" взагалі відмовились від змалювання традиційних персонажів і авторської присутності у творі.
Цей напрям очолили А. Роб-Грійє, Франсуаза Саган, Наталі Саррот. "Нові романісти" казали, що ми живемо в без-суттєвому, непізнаваному, непідвладному людині світі. Вони вважали, що письменник повинен створювати світ з нічого, з куряви. Родоначальники "нового роману" руйну-вали структуру заведеного в літературі. Ця гурткова, елітарна література зі зразковою витонченістю продукувала "ніщо". Для письменників цього напряму "ніщо" - область вільного мистецтва, що уникло хибних зв'язків і замкнулося в "ритмі власного кружляння".
Нове покоління письменників Франції 80-90-х років розвинуло напрямок, названий літературознавцями як "новий "новий роман"". Лідером цього напрямку став Ж.-Ф. Туссен. Адептами "нового "нового роману"" вважаються Ф. Бон, Б. Візаж, Ж. Ешное, П. Древе та інші.
Алена Роб-Грійє і Жана-Філіппа Туссена відокремлює ціле покоління. Романісти епохи постмодернізму менш всього схильні ламати традиційні структури. Навпаки, вони поновлюють сюжет та ілюзію правдоподібності. Той же Ж.-Ф. Туссен вважає, що література, як фотографія, пробує зафіксувати миттєвість. Проте ці спроби зарані приречені на поразку, тому що зупинити плин часу неможливо. Правда, Л.А. Зоніна назвала "новий"новий роман" небезпечним явищем, яке веде до вбивства мови.
При цьому на протязі багатьох років однією з течій французької літератури залишалася реалістична. її представляли Робер Мерль, Анрі Труайя, Ерве Базен, Філіпп Еріа, Андре Моруа та інші. Правда, деякі з них пробували, і не без успіху, свої сили у фантастиці.
... Сполучених Штатів Америки У літераторів США в післявоєнний період отримали схвалення перш за все ідеї французьких екзистенціалістів.
Особливо припав їм до душі релігійний аспект екзистенціалізму. Цей інтерес письменників США підкріплявся ідеями європейських філософів - П. Тілліха, М. Бердяева, Ж. Марітена. Тобто модерністські впливи в американській літературі мали європейські джерела. За виключенням, ма-буть, В.Набокова, ніхто з відомих модерністів США повоєнного періоду не здійснив скільки-небудь помітного впливу на вітчизняну літературу.
Це пояснюється особливостями розвитку модернізму в США протягом всього XX століття. Найбільш відомі його представники - Езра Павнд, Т.С.Еліот, Гертруда Стайн, Каммінгс - все своє свідоме творче життя провели в Європі. З презирством відвернувшись від своєї країни, вони до-бровільно відмовились від участі у вітчизняному літературному процесі. Ця обставина значно ускладнила формування і розвиток модерністського напрямку в літературі США і ослабила його вплив на неї.
Релігійним, по суті, був і рух "битників". Тяжіння до східного містицизму видно в оповіданнях вождя "битників" ("розбитих") Дж. Керуака, в поезії Аллена Гінзбурга, Лоуренса Ферлінгетті, в прозі Дж. Д. Селінджера та інших. Формула, що будь-яке життя гідне захоплення, саме і породила той самобутній напрямок, який в американській літературі представляли Генрі Міллер і Джек Керуак. Гідним представником "нової хвилі" був і Чарльз Буковські - письменник андерграунду, поет відчуженості і самотності, бард лос-ан-джелеського дна, твори якого після передчасної смерті автора набули всесвітньої популярності.
Більшість з названих авторів були глашатаями "розбитого покоління". Саме з "битниками" асоціюється новітня стадія модернізму в літературі США. Діяльність битників була скоріше суспільним явищем, ніж рухом художнім і літературним. Хоча в поезії вони залишили досить помітний слід.
Через прилучення до стародавніх релігій Сходу, до містичного пантеїзму, який був покликаний дати відчуття гармонії, яке неможливо досягти людині в її повсякденному існуванні, битники прагнули подолати притаманні людині вади.
Іншим шляхом став хіпстерізм - заклик до людини відкинути умовності, які її зковують, і жити у відповідності з природними схильностями, якими б низькими і аморальними вони не були.
Герої оповідань і повістей битників шукали справжню Америку, ту, яку пізніше Аллен Гінзбург назве втраченою Америкою любові:
"Ми будемо йти додому мимо сонних синіх автомашин, мріючи про втрачену Америку любові".
Зовсім іншим, порівняно з європейськими країнами, після війни було становище США (як, власне, і Великої Британії). Обстановка "холодної війни" і маккартизму сприяли виникненню опозиції, особливо серед письменників. Повоєнна література США визначається такими іменами, як Е. Гемінгвей, В. Фолкнер, Дж. Стейнбек, драматурги Ю. О'Ніл, Т. Вільямс, Е. Олбі. Складний, суперечливий, різноликий світ Америки, де безтурботна радість буття межувала з відчуженістю і тривогою, отримав художнє осмислення саме в їх реалістичних творах.
Два найбільш плідних літературних осередки склалися в США саме після війни. Один об'єднував представників "аграрного Півдня" в особі К. Маккалерс, Т. Капоте, Ф. О'Коннор, П. Тейлора та У. Стайрона. Другий - представників "урбанізованої Півночі" в особі С. Беллоу, Дж. Д. Селінджера, Н. Мейлера, Г. Маламудата Ф. Рота. Темами їх творів була недавня війна, рух "битників", негритянська проблема, батьки й діти тощо.
Взагалі ж вважається, що на межі 40-50-х років творчий потенціал літератури США ще був досить сильним. Але вже 50-ті роки в художній літературі стали, за висловом вітчизняних критиків, "мовчазним десятиліттям", або часом "худих корів". І це при тому, що продовжували плідно творити вже названі автори.
Американський критик Альфред Кейзін вважає, що і в 60-ті роки література США не мала справжньої цінності. Можна заперечити, що становище спасли такі представники "нової хвилі" в авангардистській літературі США, як Д. Варт, Д. Хоукс, В. Берроуз, Т. Пінчон. Завдяки їм 60-ті роки були часом певного піднесення вітчизняної літератури. В творах цих авторів і їх послідовників була зроблена спроба художньої інтерпретації деяких важливихзакономірностей дійсності, становища людини в "масовому суспільстві".
Цих письменників цікавить перш за все творчість фундаторів і найбільш авторитетних представників літератури абсурду і жорстокості - С.Беккета, Ж. Жене, Е. Йонеско. Піддаючи критиці буржуазну свідомість і міфи, які оволоділи "масовим суспільством", американський модернізм прагнув представити життя в цьому суспільстві, як і життя людини взагалі, абсурдом і жорстоким безглуздям. Оповідання "Долина" Томаса Пінчона - це один з перших в американській новелістиці творів, що відкривають напрямок, котрий пізніше був названий "чорним гумором". Новелістика Т.Пінчона і його
Loading...

 
 

Цікаве