WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Творчі течії у мистецтві - Реферат

Творчі течії у мистецтві - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Творчі течії у мистецтві
План.
1. Постмодернізм в контексті світової культури
2. Художні течії і напрямки в літературі...
1. Постмодернізм в контексті світової культури
Постмодернізм в буквальному перекладі означає "після-сучасність". Постмодернізмом характеризується стан цивілізації на Заході епохи "гонки технологій", тобто останньої чверті XX століття. Ще можна сказати, що це вся сума культурних настроїв сьогодні. Відлік постмодернізму ведеться з кінця 60-х років, з часів виникнення американської контр-культури. Тоді ж виник постструктуралізм і були впроваджені найновіші засоби масової інформації.
Свої витоки постмодернізм бере з таких течій початку XX століття як футуризм, кубізм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм у мистецтві країн Західної і Східної Європи.
Оскільки одним з найважливіших чинників культури є філософія, то саме з неї починаються всі напрямки і стилі в мистецтві і культурі. Як систематизований світогляд філософія об'єднує всі духовні утворення. Саме філософи були творцями різних концепцій сучасних культур філософських думок. Наприклад, ще О. Шпенглер дав життя особливо популярному сьогодні жанрові "інтелектуальногороману". Течія "глибинної психології", створена К. Г. Юнгом, після війни оформилась в широкий організований рух.
Під його впливом перебували такі письменники як Г. Гессе (ФРН),Т.-С. Еліот (США-Англія) та багато інших. Дехто з них стояв біля витоків модернізму. Так, в живописі "батьками" модернізму серед інших були А. Родченко і П. Пікассо.
У мистецтвознавчій літературі термін "постмодернізм" вперше було вжито в 30-х роках. Найвиразніше він визначився в архітектурі - на десять років раніше, ніж в пластичному мистецтві. Постмодернізм виник в архітектурі на двадцять років раніше, ніж в літературознавстві і на тридцять років раніше, ніж в філософії.
Умовною датою народження терміна "постмодернізм" став 1949 рік. "Колумбом" терміна "постмодернізм" був Джозеф Гаднат, автор статті "Постмодерністський будинок".
Вислів "постмодернізм" вперше був вжитий в архітектурі як характеристика напряму, що протиставляв себе "сучасному рухові", який абсолютизував абстрактні, суто функціональні форми. З середини 50-х років постмодернізм увійшов до теорії літератури, а в 1970 році - до мистецтва, позначивши новий етап його розвитку.
У Західній Європі виникла суперечка навколо питань модернізму і постмодернізму. Сперечались французи та італійці (Дерріда, Ліотар, Варт, Ваттімо) з німецькими філософами (Апель, Франк, Хабермас, Шпедельбах).
Проблемам постмодернізму відтоді присвячена величезна кількість праць як зарубіжних, так і українських вчених. Але всі вони досліджують прояви постмодернізму, як правило, в якійсь одній галузі науки чи художньої творчості.
Провідними теоретиками постмодернізму є Ю. Хабермас, М. Фуко, Ж. Дерріда. Серед них Ж.-Ф. Ліотар став першим, хто в книзі "Постсучасний стан" (1979) сказав про постмодерн стосовно філософії. В літературі до цього напряму можна віднести такі художні явища, як "чорний гумор" - різновид західноєвропейського абсурду і продовження американського "дикого гумору". Сюди ж відносяться структуралістське кіно, алеаторика в музиці, "постху-дожницька абстракція", "пост-студійна скульптура" і поп-арт в образотворчому мистецтві. Термін "постмодернізм" зараз широко вживається соціологами, літературознавцями, мистецтвознавцями. Він співзвучний поняттям "пост-історія", "пострелігія", що з'явились в 60-х роках.
Постмодернізм виник тоді, коли сфера культури почала претендувати на домінуюче становище серед інших соціальних сфер.
Започаткована К. Марксом періодизація історії людства не була сприйнята суспільствознавцями Заходу. Наприклад, постмодерністи поділяють її на три епохи. Так, історія первісного світу і середньовіччя входять в "передмодерн" ("Pre-modernity"). Новий час ототожнюється з епохою буржуазної цивілізації і називається "модерн" ("Modernity"). А час після модерну, тобто кінець XX століття - це доба "постмодерну" ("Postmodernity").
Історія виникла набагато раніше від гуманітарних наук. Феномен історії містить в собі всю багатоманітність форм людського творення культури: міф і ритуал, традицію і мову, релігію і пізнання тощо. Віддавна феномен історії на світоглядному рівні поєднаний з усім багатством форм людської культури. Так філософствував з цього приводу "археолог" культури і "генеолог" цивілізації Мішель Фуко.
Постмодернізм як світогляд намагається пережити, подолати традиційність способу нашого життя не через заперечення і відмову від нього, а, навпаки, об'єднуючи, всотуючи в себе всі його непримиримості і протилежності. В постмодернізмі немає конфронтацій між напрямами. Саме в постмодернізмі всі, навіть ворожі, напрямки органічно доповнюють новий світогляд. Проте одностайності з цього приводу серед філософів не спостерігається. Так, М. Фуко вважає, що філософською проблемою, яку неможливо обминути, є проблема сьогодення, проблема того, чим ми є саме зараз. Безперечно, головною метою сьогодні є не відкриття, а заперечення того, чим ми є. Нам треба уявляти і будувати те, чим ми можемо бути, щоб звільнитися від того способу існування, який нав'язувався нам впродовж віків. Мимоволі згадується вічне кантівське: "Хто ми є в цей момент історії?"
Одним з принципів постмодерністської ідеології є відкритість всіх зв'язків, спілкування усіх з усіма, відчуття себе стільки разів людиною, скільки мов ти знаєш. Але ж ідеологія - страхіття, це монстр, який неподільно владарює і в культурі теж. Якщо ж відкинути емоції, то з погляду науковця ідеологія - це колективно вироблена ціннісно-смислова система, розташована між людиною і світом. Ця система і визначає відношення людини до світу. Ідеологія висловлює групові інтереси, тому це є спосіб суспільного несвідомого самообману. Всі апологети постмодернізму бо-рються з ідеологією, особливо з марксистською. Один з "батьків" постмодернізму - Ролан Барт у всіх своїх працях розглянув безліч елементів ідеології, наголошуючи на її шкідливості.
Насправді ж в основі постмодерну немає ніякої політичної критики і він зовсім не бунтує проти буржуазної ідеології. Просто постмодерн не сприймає не класовий принцип, а попередню мову. В кінцевому рахунку ідеологія заповнює собою весь простір. Ідеологією постійно захоплена великі маси людей, "які не мають власного глибинного статусу, і які здатні переживати його лише в уявному, тобто за рахунок фіксації і збіднення своєї свідомості" (Р. Варт).
Можна констатувати, що тепер боротьба ідеологій завершилась. Почалася боротьба за те, щоб приховати ідеологію і накинути її саме в прихованому вигляді. Для цього ідеологія перейшла з сфери політики, де її звикли бачити, в сферу економіки, цінностей і культури.
Постмодерністи заперечують можливість об'єктивної інтегративної науки про суспільство. Вони стверджують, що на сьогодні ще немає науки, здатної використати висновки, які отримуються в соціальній практиці.Негативна роль постмодерністських поглядів в суспільствознавстві полягає в тому, що вони, спотворюючи його предметні особливості, ідеологічно обеззброюють людство перед обличчям небезпек, які на нього чатують. "Тривога
Loading...

 
 

Цікаве