WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Східна Європа: занепад культури в 40-х, початок її відродження в кінці 80-х років - Реферат

Східна Європа: занепад культури в 40-х, початок її відродження в кінці 80-х років - Реферат

народів і прагнення до справжньої культури.
Отже, національна ідея має акумулювати загальнолюдські цінності, які були створені людством за той час, поки народи Східної Європи перебували в політичній і духовній ізоляції від усього світу. І останнє: ця ідея не тільки вказує власний шлях розвитку країнам і народам Східної Європи, а й орієнтує їх на досягнення рівня науково-технічного і соціального поступу постіндустріальних країн.
5. Роль культури в становленні нових незалежних держав Східної Європи
В межах колишньої Російської імперії в 1917 році встановився тоталітарний режим. Він існував до 1991 року. Тоталітарний, тобто такий, за якого глава держави розпоряджався не тільки майном і життям, а й свободою совісті громадян. Соціалістичні ідеї в тому вигляді, в якому їх намагалися втілити в життя на 1/6 земної кулі, виявилися остаточно скомпрометованими і втратили значення орієнтиру суспільного розвитку.
Повоєнний період по 80-ті роки включно характеризувався повільним масовим підвищенням рівня і якості життя. В межах цього часу з кінця 60-х років почалося активне освоєння західної соціально-наукової культури, яка вже розповсюджувалась через засоби масової інформації.
Тільки з кінця 80-х pp. почався процес подолання наслідків тоталітаризму. Заперечення минулого суспільного ладу, розвінчання сталінізму у всіх його проявах привело до змін в економіці і політиці, в моралі, психології і культурі. Однак події початку 90-х років показали, що країни, які позбавилися тоталітаризму, не можуть жити одним лише запереченням минулого. Породжені таким запереченням песимізм, скепсис і цинізм осудження і відчуження самі по собі непродуктивні. Такі явища виникають як результат розладнаної свідомості деморалізованої людини. Тобто вони є супутнім продуктом розладнаної культури перехідного періоду.
Хаос і анархія, руйнування і революційний злом ніколи? не народжували нового громадянського суспільства. Так само і сліпа надія на зовнішні фактори, на воєнну силу, на зарубіжну допомогу і т. п. - безпідставна. Безгрунтовна вона ще й тому, що є спробою добитися результатів, минаючи процес. Отже, досягти добробуту без затрати зусиль неможливо.
Занурення людей з головою в політику і економіку відбувається через нерозуміння того, що поза культурою і без неї- і політика, і економіка стають непотрібними. В основі правильної політики лежить культурне багатство і своєрідність країни, всього її багатонаціонального населення.
До прикладу, повоєнній Європі знадобилося 30 років, щоб звикнути до очевидних форм нерівності. Ними були розкішні ресторани, дорогі лімузини і манто, з одного боку, і відсутність часом елементарних умов життя, з ін-шого. Ці протилежності були збалансовані з допомогою соціального забезпечення в суспільстві споживання через демонстрації і страйки, на яких висувались економічні вимоги тощо.
Західне суспільство тільки на 70-ті роки зуміло забезпечити собі високий рівень соціальної захищеності і добробуту своїх громадян. Там настав час prosperity - процвітання. Тому-то сьогодні благополучне суспільство Західної Європи і Сполучених Штатів називається, не без підстав, суспільством двох третин чи навіть трьох чвертей.
Інша справа - "нові індустріальні країни", які за інерцією ми все ще зараховуємо до країн "третього світу". Тут, на відміну від Заходу, модернізаційний ривок був здійснений в стислі історичні строки. Супермаркети і дорогі магазини з'явилися там, де ще років 20-30 тому стояли солом'яні хижки і повзали змії. При цьому в основі ривка кожної зі східних країн - чи то Японія, чи південна Корея, Сінгапур чи Тайвань, Туреччина чи Індія - лежало власне "економічне чудо", своя оптимальна модель розвитку і успіху.
А що є головним здобутком людей у посттоталітарному суспільстві Східної Європи? Відповідь зрозуміла: 70 років негативного досвіду. Загальна рівність і справедливий розподіл національного багатства є нездійсненними мріями. Вони утопічні. І перш за все тому, що не змогли забезпечити ефективність суспільного виробництва. А спроба впродовж 73 років реалізувати ці принципи показала, що мета соціалізму недосяжна, а його програма нереальна.
Справжнім запереченням шкідливого минулого стане тільки розвиток попередніх успіхів. Хто і як визначить нові шляхи суспільного розвитку, нове політичне і філософське мислення? Як привести існуючу систему у відповідність зі світовими цінностями демократії?
В кінці XX століття ми стояли перед тими ж питаннями, які здавна хвилюють людство. Чому все змінюється, а не залишається незмінним? Чому весь час відбувається становлення, а не зберігається вічна сталість? Відповідь слід шукати в працях філософів, які пояснюють, що змінність є суттю буття. Змінюється культура і її складові частини - література, живопис, архітектура, музика, наука, філософія, релігія, мораль і право. Змінюються також і форми соціальних, політичних і економічних організацій. Відбувається це тому, що кожна з них являє собою діюче підприємство і несе в собі самій засади своїх змін.
Проблема полягає в тому, щоб встановити - якого роду культура настільки вільна сама в собі, що започатковує і народжує політичну свободу в якості свого супутника і наслідку.
В XX столітті відбувалась руйнація соціальної бази постіндустріального протесту, спрямованого на створення нового ладу. Індустріальна бюрократична верхівка Росії, України, Білорусії, Казахстану та інших пострадянських країн руйнувала нові середні прошарки суспільства, сфери культури, освіти, науки, виробництво нових технологій. В цей же час в інформаційних суспільствах Заходу суспільний сектор в особі держави включає в себе сфери культури, науки, освіти, соціальної допомоги, охорони здоров'я. Тобто там держава всіляко підтримує ці сфери, причому в тонкій ув'язці з ринковими секторами і з використанням елементів ринкових механізмів. В країнах же СНД все відбувається навпаки. При перших же проблисках капіталізму чиновники-розподілювачі цих країн кинули науку, освіту, охорону здоров'я напризволяще.
Почалася деградація. Руйнування нового середнього прошарку суспільства, пов'язаного з наукою, освітою, наукоемким виробництвом обернулось руйнацією соціальної бази постіндустріального протесту. Це стало імпульсом для небезпечного зворотньогоруху суспільства.
Література
1. Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом. Мистецьке життя Львова другої половини XX століття. - Львів, "Академічний експрес", 2001.
2. Друкер Пітер. Доба соціальних трансформацій. - Сучасність, 1996, № 6.
3. Кеннеді Майкл. Історична спадщина та громадянське суспільство: альтернативні нації в Східній Європі. - Сучасність, 1994, №5.
4. Куць О. М., КуцьЮ. О. Етнополітичні аспекти розбудови укра-їнської держави. - Харків, 1999.
5. Мотиль О. Структурні обмеження й висхідні умови: постімпер-ські держави і нації в Росії та Україні. - Сучасність, 1995, № 9.
6. Поппер К. Открытое общество и его враги. - М., 1992. Т. 2.
7. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.
8. Стріха М. Держава і культура: Ретроспекція та перспективи. - Сучасність, 1995, № 11.
9. Флоренский П. А. Столп и утверждение истины. - М., 1990. Т. 2.
10. Хофманн Лутц, Мьоллерс Феліцітас. Україна на шляху до Єв-ропа. - Київ, 2001.
11. Шлемкевич М. Загублена українська людина. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве