WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

здається.
Характерно, що авангардисти всіх мастей обов'язково видавали свої маніфести. Не безпідставно вважається, що епоха авангарду залишила нам у спадок непохитну віру в абсолютну цінність естетичних маніфестів.
Для культури Італії першої половини XX століття характерна боротьба двох ідеологій - фашистської і демократичної. Навіть в самому футуризмі була демократична лінія. Одним з її представників був Р. Канудо, італієць, який писав французькою мовою і першим оцінив можливості зв'язку літератури і кіно. Як Д'Анунціо, так і Марінетті спочатку симпатизували фашистам, а потім і підтримували режим Муссоліні і навіть пішли обидва до нього на службу.
1 справді, італійський декаданс не заслуговував би на увагу, якби з його впливом не прийшлось боротись багатьом талановитим письменникам. Твори модерністів всіх відтінків вплинули навіть на деяких з тих письменників, які безпосередньо не належали до їх епігонів. Таким був і Луїджі Піранделло, який прославився своїми новелами, драмами і романами ("Шість персонажів в пошуках автора", "Сьогодні ми імпровізуємо", "Покійний Маттіа Паскаль" та ін.). Він без усяких прикрас змальовував світ маленької людини капіталістичного міста, з дивовижною витонченістю розкриваючи її психологію.
Італія, яка вже в 1922 році, коли Європа ще приходила до тями після катастрофи Першої світової війни, пережила нову катастрофу - в країні встановився фашизм. В Європі ще продовжувався істеричний бунт індивідуалізму, а в фашистській Італії "буржуазному індивідуалізму" вже була протиставлена соціальна єдність і дисципліна. В той же час державній машині, яка оперувала категоріями "вищої користі" і законами "великих чисел", надавалися властивості духовної сутності. Та фашизм (так само, як і соціалізм) за своєю суттю був грандіозною містифікацією. Тому італійцям не залишалося нічого іншого, як втеча у власний внутрішній світ від абсурдної дійсності фашистського режиму:
В Европе холодно. В Италии темно. Власть отвратительна, как руки брадобрея. О, если б распахнуть, да как нельзя скорее, На Адриатику широкое окно.
(О. Мандельштам)
І мистецтво, яке бажало зберегти себе, теж ставало в опозицію до фашизму. Причому це робилось неявним чином, законспіровано. Про катастрофічний розрив між особистістю і світом свідчить творчість всіх неконформістських митців Італії 20-30-х років. Прикладом такої втечі є герметична поезія і метафізичний живопис, які відгороджувалися від зовнішнього світу за допомогою підкреслено темної образної мови. Темної в даному випадку означає не обов'язково неясної, а з наміром зашифрованої. Неконформісти не просто ігнорували дійсність фашистської Італії, а знаходилися по відношенню до неї в стані активної протидії. Такою була лірична опозиція письменника Італо Звево, який протиставив в "Самопізнанні Дзено" людяність активного духовного життя нелюдяності бездуховної енергії. Письменник зумів показати всю нестерпну складність духовного життя італійця - неконформіста 20-х років.
В 1931 році в Парижі вийшла друком книга журналіста і письменника Курціо Малапарте (Курцю Поганого) "Техніка державного перевороту" (інакше - "Методи змови"). Це був великий політичний памфлет. Перекладена потім ще шістьма мовами, ця книга зразу ж була заборонена в Італії, Німеччині, СРСР та інших країнах. Головними героями цього твору були Ленін, Муссоліні, Пілсудський, Троцький, Сталін, Гітлер. Більшість з них автор бачив, а з деякими зустрічався особисто. Він таврує своїх героїв, розкриваючи нелюдську суть їх політики. За два роки до приходу Гітлера до влади Малапарте пророче передбачив трагічні наслідки панування фашизму в Німеччині і в світі.
В період чорного двадцятиліття правління Муссоліні вступили в літературу письменники, які згодом прославили Італію. На початку тридцятих років виходять друком перші книги Е. Вітторіні, романи А. Моравіа, Ч. Павезе і К. Альваро.
Великою заслугою перед літературою Італії є діяльність філософа і літературознавця Бенедетто Кроче. Йому належать фундаментальні праці з естетики і філології. Він виступав проти позитивізму, що панував тоді в італійській літературі,, і відстоював діалектику. Б. Кроче бачив у творах мистецтва відтворення особи автора і вважав її незалежною від часу і нації. Він поділяв письменників на психологічні типи. Б.Кроче був прихильником інтуїтивізму.
...Англії
Художня література Англії першої половини століття творилась в обставинах цікавих і надзвичайних. Самий початок століття ознаменувався смертю королеви Вікторії і кінцем "вікторіанської епохи". Разом з королевою Вікторією в перший рік XX століття англійська буржуазія похо-вала свою "золоту добу". У спадок новим поколінням англійських літераторів залишився метод критичного реалізму (соціального реалізму), розвинутий "вікторіанцями" Ч. Дік-кенсом, В. Теккереєм, Д. Елліотом.
Різноманітність течій і угрупувань, полеміка між ними, спроби окремих письменників втрутитись в соціальну політику уряду натикались на переважаючий консерватизм суспільства. І одночасно виступи молодих літераторів, постановка нових, раніше заборонених тем в їх творах і бурхлива реакція читачів у відповідь - все це свідчило про інтенсивність літературного життя Англії.
Два основних методи і напрямки розрізняються в англійській літературі на початку століття -реалістичний і декадентський або авангардистський. Правда, останній тут не був таким яскравим, як, наприклад, у Франції. Була розвинута також фантастика і фентезі.
Критичний реалізм втілювався в творах Т. Гарді, Д. Ме-редіта, С. Батлера, Б. Шоу, Г. Велса, Д. Голсуорсі тощо. Вони розвивали традиції класичного соціального роману.
Протилежними реалізму за змістом і формою були такі напрямки, як натуралізм творців "літератури трущоб" Дж. Мурра, Дж. Гіссінга,А. Моррісона. Близькими естетам були "неоромантики" Р. Л. Стівенсон ("Острів скарбів", "Дивна історія доктора Джекіля і містера Хайда") і Джозеф Конрад ("Лорд Джім", "Тайфун", "Ностромо"). Ім'я Річарда Льюїса Стівенсона згадується тут у зв'язку з тим, що він був певним чином предтечою модернізму. А романтика морських мандрів як у Стівенсона, так і у Конрада поєднується з глибоким психологізмом і серйозними моральними і соціальними проблемами. Трагічна суперечливість між прагненням до добра і любові і неможливістю їх досягнення складають основний конфлікт романів обох авторів.
Показовою є доля Джозефа Конрада. Син польськогоповстанця, сімнадцятилітнім юнаком він покинув батьківщину, молодість провів у Франції, став моряком. Жодного слова не знаючи англійською, прибув до Лондона, найнявся матросом на англійський парусник. Через декілька років він став капітаном, а ще через декілька років поспіль книгами Дж. Конрада зачитувались не тільки в Англії, але й у Європі.
На Заході вважають близькими між собою творчість "неоромантиків" і "літератури дії" через те, що ці групи розвивали колоніальну тематику. Дійсно, вони її розвивали, але з різних позицій. Перші колоніалізм засуджували, а другі його схвалювали і оспівували. Цими бардами колоніалізму були Р.Кіплінг, Р.Хаггард і А.Конан-Дойль. Варто звернути
Loading...

 
 

Цікаве