WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

символістам і акмеїстам. Та це їх не врятувало.
В 1919 році почалася реєстрація усіх видів реалізму, оскільки соціалістичного тоді ще не було. Тому він тоді називався по-різному: монументальним, узагальненим, плакатним, статичним, динамічним, умовним,
В 1934 році в Москві на І з'їзді письменників СРСР був проголошений як основний художній метод принцип соціадієтичного реалізму. Він вимагав від художників слова політичної лояльності і ствердження у своїх творах революційних ідеалів. Віднині соціалістична держава розповсюджувала свій контроль і на творчість. Вона диктувала уніфікацію тем і стилю, а також строго карала за "відхід від генеральної лінії". Ейфорія художніх пошуків 20-х років, з погляду комуністичної партії, мусила змінитись на однодум-ність. Спочатку все, що порушувало новий естетичний канон, прирікалось на забуття, а згодом і на знищення разом з його творцями. Родоначальником соцреалізму був оголошений Максим Горький. Типовими представниками соцреалізму в Росії були Ф. Панфьонов ("Бруски"), Ф. Гладков ("Цемент"), М. Шолохов ("Тихий Дон", "Піднята цілина") тощо. Вони оспівували перемоги радянської влади на фронтах громадянської війни, в індустріалізації і колективізації країни.
На тлі вдаваної безсистемності репресій радянської влади закономірним є знищення тих письменників і їх творів, в яких гострий мовний зсув або погляд на дійсність під певним кутом зору давав просту і ясну картину суспільних перетворень. Згадайте лише вірш О. Мандельштама:
Мы живем, под собою не чуя страны, Наши речи за десять шагов не слышны, А где хватит на полразговорца, - Там припомнят кремлевского горца.
Ця строфа є яскравою ілюстрацією до періоду культу особи Сталіна. В 1937 році, перебуваючи в засланні, О. Мандельштам на запитання, що таке акмеїзм, відповів: "Туга за світовою культурою".
Прорив А. Платонова ("Котлован", "Чевенгур") або М. Булгакова ("Біг", "Біла гвардія", "Майстер і Маргарита", "Собаче серце") через завісу брехні був покараний владою забуттям за життя. Влада всіляко ізолювала письменника від дійсності, занурювала в інформаційну пустоту, нівелювала його творчий стиль. Таким чином стиралась творча індиві-дуальність письменників. Справді, чим стиль Ажаєва відрізнявся від стилю Панової або стиль Бабаєвського від стилю Бубьоннова? На вершинах соціалістичного реалізму писались взаємозамінювані твори. Тим-то література за Сталіна являла собою разючий контраст з літературою Заходу, так само, як і з новаторською за формою літературою російського модернізму.
Естетична програма соціалістичного реалізму зводилася до подолання модернізму як спроби "вискочити з історії" (Євгеній Добренко).
...України
Українській літературі першої третини XX століття було властиве стильове розмаїття. Більшу частину цього часу плідно працювали письменники старшого і середнього поколінь: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Степан Васильченко, "покутська трійця" - Лесь Мартович, Василь Стефаник, Марко Черемшина.
Вступили на ниву літературної праці й молоді письменники і поети. Найвідомішими серед них стали поети - М. Рильський, П. Тичина, М. Семенко, В. Сосюра; письменники - М. Хвильовий, Ю. Яновський, П. Панч, 3. Тулуб та інші.
Більшість з молодих письменників була неоромантиками, багато хто сповідував ідеї імпресіонізму, символізму, футуризму. Наприклад, український футуризм можна розглядати як школу Михайла Семенка, який, за його висловом, багато років працював "футурорубом в диких лісах української літератури". "Передовими явищами" сучасної їм літератури було "знищення всього старого", "введення ленінізму в мистецтво" і "побудова комунізму в культурі". Так писав про це М.Семенко в статті "Мистецтво як культ". І це не дивно, тому що фактично всі без виключення авангардисти на перших порах підтримували радянську владу в Україні. Про що потім гірко пожаліли.
Як бачимо, всі ці літератори належали до різних груп і дотримувалися різних естетичних програм. Та все ж для них "був украй актуальним пошук узгодження свого національного єства та національних стимулів з історичною реальністю, в якій тоді домінуючою була тенденція до пролетарсько-інтернаціоналістичного перетворення світу" (І. Дзюба).
Ідейним натхненником групи "неокласиків" був Микола Зеров, видатний діяч національного відродження, блискучий перекладач, поет, критик, професор, дослідник культури античності. М. Зеров підніс українську поезію, літературу до вимог європейської естетики. Його вплив на розвиток української літератури мав величезне значення.
Варто, однак, ще раз підкреслити, що найбільш ПЛІДНОЮ була творча діяльність українських письменників і поетів тільки до Першого з'їзду письменників СРСР. Після нього всі вони мусили творити в рамках методу соціалістичного реалізму, що катастрофічно позначилося на якості їх творів і відкинуло українську літературу далеко назад.
...Франції
У першій половині XX століття в художній літературі Західної Європи спостерігається посилення цікавості до онтології - філософського вчення про буття. Це захоплення не обминуло навіть російських письменників. Раціоналістичне пізнання світу через досягнення науки, яке пропагували позитивісти, не пояснювало надприродної агресивності і кровожерності людини, аморальності політиків і панування зла. Позитивістів змінили християнські містики. Упередження проти філософського раціоналізму глибоко корінилось в сучасній культурі.
Соціально-історична визначеність характерів літературних персонажів, їхня духовна врівноваженість вже не була такою очевидною для авторів повістей і романів початку XX століття. Тепер поведінка героїв їхніх творів вже не була наперед зумовленою і психологічно обґрунтованою. Душі їх героїв стали ареною боротьби добра і зла, а джерела їх свободи пробивалися з підсвідомості.
В кінці XIX - на початку XX століття панівним напрямком в літературі було так зване "католицьке відродження". Тобто пошуки втрачених істин йшли в формі християнської містики. В прозі це Ж. Бернанос, в поезії і драматургії - Ш. Пегі, П. Клодель, а далі Ф. Моріак тощо. Взагалі ж в літературі Франції цього періоду зберігаються традиції соціально-психологічного роману.
На початку століття в Парижі виник гурток поетів, музикантів і художників. Вони називали себе кубістами. Очолював їх поет Гійом Аполлінер. На кшталт того, як геометрія абстрагується від видимого світу, вважали кубісти, їх поезія повинна звільнятись від реальності. Бо вона, ця по-езія, немовби хистке, неясне відбиття у воді. Треба зазначити, що талановитий поет Аполлінер вийшов у своїй творчостіза межі кубізму, хоча сам же й був його теоретиком. Аполлінер прагнув до оновлення змісту й форми поезії, до зближення її з життям. Основні його твори видані в збірках "Алкоголі. 1898-1913" і "Каліграми. Вірші Миру і Війни". Віршам Аполлінера властивий тонкий ліризм, тяжіння до фольклорної традиції. Аполлінер був пов'язаний не тільки з кубізмом, а й з сюрреалізмом (роман в дусі сюрреалізму про війну "Жінка, яка сидить"). Взагалі ж кубізм був, зда-ється однією з останніх спроб застосувати зброю
Loading...

 
 

Цікаве