WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

письменників про долю колишніх фронтовиків Першої світової війни. Варто сказати, що письменники, які знаходились по різні боки фронту у війну, відзначали одні й ті ж тенденції, відображені в їх творах. Цих письменників називали "втраченим поколінням" (Г. Стайн). І літературу "втраченого покоління", що виникла в 20-ті роки, писали такі різні автори як Ернест Гемінгвей, Джон Дос Пасос, Річард Олдінгтон, Еріх-Марія Ремарк тощо. Цікаво, що більшість з названих були солдатами тієї війни. Романи Ремарка "На Західному фронті без змін", "Три зіль, Герман Гессе та інші). Ще його називають "романом виховання", "романом розвитку".
Героями творів цих письменників були прості люди. Вони ні на що особливе не претендують, а з погляду оточуючих і самих себе є або звичайними грішниками, або убогими, або комічними фігурами. Незграбні підлітки і дивакуваті старі жінки (у Фолкнера), вчорашні солдати Першої світової війни, непотрібні в мирному житті, повії (у Ремарка), тореадори, рибалки, журналісти, спортсмени, покалічені але міцні духом фронтовики (у Гемінгвея), невдахи-спортсмени, шукачі золота, моряки, діти робітничих кварталів, мешканці трущоб, туземці американських колоній (у Лондона). Взагалі-то це аутсайдери, маргінали, люди з узбіччя соціального життя. Вони не служать "ідеалам вільного суспільства", та попри все є справжніми носіями добра і мужності.
Жахливий привид фашистського "активізму", фашистського "обов'язку", фашистської "ідеї" викликав реакцію недовіри до результатів людської активності взагалі і перебільшене уявлення про пасивну піддатливість людської натури.
...Росії
Культура кожного народу розвивається нерівномірно. Час від часу в ній переважає якийсь один вид мистецтва, який найповніше втілює всі проблеми цієї культури. В російській культурі такою домінантою стала література. Місія російської літератури полягає в тому, щоб зображати життя простої людини. А оскільки це література повчальна, напучувальна, то вона цю людину ще й вчить. Вчительська суть російської літератури - "глаголом жечь сердца людей".
Ця література створює історію, якої ще немає як зумовленої і цілісної дійсності. Вона також створює народ, бо згуртовує його навколо себе. Література фактично і створила найцінніше і загальне, що є в Росії - культуру. Взагалі ж культура єдина, і спільні процеси охоплюють всі її ділянки.
Хоч і побутує думка, що велика російська література почалася з ліцейських віршів О. Пушкіна і закінчилася на "Ха-джі-Мураті", проте і наступні покоління письменників зробили свій внесок в її розвиток.
На кінець XIX - початок XX століття реалістичний роман в російській літературі вже майже вичерпав свої можливості. Він повністю склався як жанр, і нічого нового не міг запропонувати читачеві. Тому таким сильним і миттєвим був наступ модернізму і авангардизму.
Різноманітність західноєвропейських (А. Шопенгауе-ра, Ф. Ніцше, М. Гайдеггера тощо) та вітчизняних (В. Соловйова, М. Бердяева) філософських ідей зумовила багатство художніх напрямів і течій російського модернізму, серед них провідними стали символізм, акмеїзм, футуризм та імажинізм.
З 1894 року - часу вступу на престол царя Миколи II-го і до 1936 року (доби "великого перелому" в СРСР) існувала культурно-історична епоха, відома як російська "срібна доба". Основним її літературним напрямком був акмеїзм. Провідниками акмеїзму були Микола Гумільов, Анна Ахматова і Осип Мандельштам, хоча всього їх налічувалося близько сорока осіб. Критерії модернізму були дуже різними. Так, Л. Андреев проповідував хаос життя, В. Брюсов - філософію миті, М. Арцибашев в натуралістичних романах пропагував задоволення статевих потреб, Д. Мережковсь-кий відстоював новорелігійну свідомість, а В'яч. Іванов оспівував містичний анархізм.
"Трагічним тенором епохи" назвала Анна Ахматова видатного поета Олександра Блока. У своєму містичному світі він шукав Прекрасну Даму:
Предчувствую Тебя. Года проходят мимо - Все в облике одном предчувствую Тебя. Весь горизонт в огне - и ясен нестерпимо, И молча жду, - тоскуя и любя.
Елітарна культура "Срібної доби" прагнула подолати протиріччя між життям і творчістю, зробити творчість спонтанною, як життя, а життя побудувати за художніми законами. Митці вели боротьбу за звільнення російського мистецтва від аскетичних ланцюгів минулого.
Поряд з модерністськими літературними течіями в Росії існувала відома поетична школа - ОБЕРІУ (російською мовою - Объединение реального искусства). Це була літературно-театральна група, що існувала в Ленінграді з 1927 до початку 1930-х років. Як драматурги, члени групи передбачали європейський театр абсурду за 40 років до його появи в Парижі. Першими сюрреалістами серед них були Д. Хармс і О. Введенський. Більш всього члени цієї групи прославились своєю поезією.
Багато геніальних людей у своїх творах передбачили власну долю. Трапилося це і з Даниїлом Хармсом. Одного разу він вийшов з дому і щез. Лише потім стало відомо, що його було заарештовано і він помер в одній з сибірських в'язниць. Та Д. Хармс знав про це наперед, коли писав вірша "Мандрівник":
До лісу темного якось зайшов той мандрівник.
І він з тих пір, і він з тих пір, з тих пір безслідно зник.
Жовтнева революція 1917 року ознаменувала собою крах Російської імперії. Радянська влада почала своє існування з політики "воєнного комунізму". Нова економічна політика, що прийшла йому на зміну, була з боку революції поступкою міщанству. В літературі це був кінець символізму, натиск футуризму. А через футуризм відбулося вторгнення політики в мистецтво. На вулиці вийшли "футуристи, барабанщики і поети" (В. Маяковський).
Так сталося, що на протязі потім всього XX століття російський авангард спирався на рух мас, їх настрої і інстинкти. Саме тоді авангард і досягав успіху, опинявся на чолі суспільного і культурного піднесення, коли стихійний масовий рух займав в російській історії керівні позиції. Особливо наочно це відбувалося саме в культурі футуристичного авангарду - весь час начебто на початку, в настрої нескінченних починань. Не випадково Атойнбі вважав футуризм, як і архаїзм, схожими стратегіями, які виникли в умовах кризи і розпаду цивілізацій, розколу в їх культурах.
Нова влада почала планове знищення класово чужих елементів в літературі і мистецтві. Літературна політика була частиною політики загальної - спочатку Леніна-Троцького, потім Зинов'єва-Камєнєва-Сталіна і, нарешті, Сталіна-Єжова-Жданова. В результаті були знищені митці, народжені на початку 80-х років XIX ст., потім народжені в середині 90-х років, а потім народжені в 10-х роках XX століття (Н. Берберова). Репресії почалися з арештів О. Веронського, Б. Пільняка, формалістів-попутників,далі почалися арешти футуристів і молодих робітничих і селянських поетів, які до самого кінця 20-х років вірою і правдою служили новому режимові. Репресовані були не тільки відверто буржуазні учасники "Релігійно-філософських зборів", а навіть члени РАПП, які завчасно кинули в маси гасло про необхідність зниження культури взагалі, тобто про знищення інтелігенції. Вони ж загрожували кулею останнім
Loading...

 
 

Цікаве