WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

Оновлення методів і напрямив розвитку мистецтва. Модернізм як художній метод - Реферат

видання, мемуарна та епістолярна література, а також і видавництво, друкарня, книжкові магазини тощо. Обґрунтування цього поняття здійснювалося протягом XIX-XX століть, а власне термін виник лише в 20-30 роки XX століття. Літературний процес - це виникнення і розвиток світової художньої літератури. Характерною особливістю літературного процесу цієї доби є пошуки нових та видозміни вже існуючих форм художньої творчості.
Мимоволі виникло питання: чи література є чимось постійним, незмінним, навіки закріпленим в єдності форми і змісту, чи вона розвивається як знання, як наука, як розвивається, власне, все. Існує думка, що художній твір може виконати і функцію наукового дослідження (П. В. Копнін). Це положення підтверджується і низкою фактів. Так, Л. Толстой у романі "Війна і мир" зображає хід війни точніше, ніж історики того часу. Ф. Енгельс називав Оноре де Бальзака доктором соціальних наук. Він вважав, що для вивчення економічних відносин буржуазного суспільства "Людська комедія" дала йому більше, ніж книги усіх буржуазних спеціалістів - істориків, економістів, статистиків, разом взятих. Крім того, де Бальзак знав про характери людей більше, ніж вся наука психологія на початку XX століття.
Існує міцний зв'язок між будь-яким мистецтвом та історією. Історичні процеси фіксуються в кабінетах вченими-істориками: вони встановлюють факти, інтерпретують зв'язки між ними, впливи, розглядають минулі політичні і суспільні концепції.
Але не лише історики відтворюють образ минувшини. Не лише вони формують уявлення звичайної людини про минулі події та історичні постаті, інакше кажучи, - загальну історичну свідомість. Це залежить також і від митців, від мистецтва і культури. Про Цезаря і Брута ми швидше знаємо від Шекспіра, ніж від Моммзена чи Гіббона. Про французьку революцію довідалися не так від Жюля Мішле, як від Давіда, котрий пензлем зобразив зворушливі образи героїв і жертв революції. Якою була російська кампанія Наполеона, знаємо насамперед від Толстого, якою вікторіанська Англія - від Діккенса. Про завоювання американського Дикого Заходу, про цей дивовижний і кривавий процес творення нової цивілізації на чужих землях, світ знає з американського вестерну.
Отже, знання про минуле мистецтво дає нам не менше, ніж наука. Якщо у когось виникне потреба взнати, в чому полягають особливості сільського населення Польщі, то він про це взнає більше з романа Владислава Реймонта "Мужики", а не з класичної роботи Томаса і Знаненського "ПОЛЬСЬКІ селяни". Краща монографія антрополога Малиновського про тробріанців не йде ні в яке порівняння з "Моєю Антонією" Уілли Кезер чи "Чорним ягням і сірим соколом" Ребекки Вест. Незрівняною є сила, з якою ці письменниці представляють внутрішню роботу суспільства і мотивацію поведінки індивида в ньому. Тобто, письменник не менше сприяє просвітництву, ніж вчений.
Але навряд чи зможуть далекі наші потомки скласти уяву про нас за творами, наприклад, образотворчого мистецтва XX століття. Справді, з творів Пікассо і Брака, Матісса і Шагала, Кандінського і Татліна історики майбутнього не взнають про нас і наш час нічого. Ці твори не зможуть роз-повісти нічого правдивого про те, який вигляд мали тоді люди; як вони працювали, пили, їли, одягались, проводили вільний час. Якщо ж потомки все ж таки візьмуть їх на віру, то отримають спотворене уявлення навіть про зовнішність своїх предків.
За більш точною інформацією людині майбутнього прийдеться звертатися до ЗМІ, а точніше, - до фотографії. Правда, фотографії викличуть здивування своєю разючою відмінністю від того, що тоді ж зображували живопис, графіка, скульптура.
Слід пам'ятати, що культурна еліта суспільства не сприймає історію поза друкованим словом. Читання - це вченість, культура думки про те, що потрібне для особистого успіху, а що - шкідливе. Мистецтво взагалі, як і література зокрема, впливають на розум через почуття. Письменник, художник чи композитор, оспівуючи подвиги головного героя свого твору, мимоволі готують грунт для його реабілітації в майбутньому. Поетам, письменникам, композиторам, художникам належить роль тлумачів подій. Так що ми порадили б майбутнім авторам бути обережними у виборі історичних героїв для своїх творів.
Звичайно, проаналізувати творчість всіх письменників XX століття немає не тільки можливості, а й потреби. Тому мова тут буде йти тільки про тих, хто найбільше зробив для оновлення мови художньої літератури XX століття. Для справжніх новаторів літератури важливо не що сказати, а як сказати.
Класиками модернізму були Джеймс Джойс, Марсель Пруст, Франц Кафка, Вірджінія Вульф. їх художні концепції під кінець XX століття перетворилися в пануючі тенденції розвитку культури. Ці художники перенесли акцент з активної взаємодії між літературою і життям у внутрішньо-текстову площину. Тобто тепер не дійсність впливала на лі-тературу, а навпаки - література на життя. Дійсність повинна була змінюватися у відповідності з концепціями, які породжувалися літературою і культурою в цілому.
Своїм подальшим розквітом модернізм зобов'язаний таким письменникам, як Т. Манн, Г. Гессе, М. Булгаков, А. Платонов, А. Камю, В. Голдінг та іншим. В їх творчості модерністський спосіб зображення був переважаючим в художніх текстах. При цьому загальнокультурні або суб'єк-тивно-авторські міфи ставали основою художнього змісту.
...Австрії
Буквально напередодні розпаду на початку XX століття останніх європейських імперій - Австро-Угорської, Німецької і Російської відбувся незвичайний розквіт їх культури. У віденській культурі першої третини цього століття можна виокремити трьох знаменитих мислителів, з іменами яких пов'язаний переворот не тільки в австрійській, а й у європейській духовній традиції. Карл Краус в літературі, А. Лоос - в архітектурі, Людвіг Вітгенштейн у філософії здійснили прорив до витоків нового розуміння культури. Вони виступили як проти "чистого" мистецтва, так і проти усіх форм культури, які не відображали сфери духовного життя. Недарма Карл Краус іменував Австро-Угорську монархію "дослідною станцією кінця світу". Те ж саме можна було тоді сказати і про решту імперій.
Проте перша третина XX століття в культурі була часом австрійців. Вершилась зміна епох і Австрія через їх неминучість опинилась в епіцентрі світових подій. Одним з найвизначніших письменників XX століття був австрієць Франц Кафка. Він є автором знаменитих романів "Процес", "Замок", "Америка" та інших. В 1990 році в Празі видані друком "Листи батькам. 1922-1924 роки". "Мені потрібно багато бути одному. Все, що мною створено, - це плоди самотності... Все, що не відноситься до літератури, я ненавиджу..." - писав Ф. Кафка. Дійсно, він ненавидів дегуманізований світ, в якому був приречений існувати. Суперечності світовідчуття Ф. Кафки часом були непримиренними. Письменник не вірив в сьогоденність, сумнівався в можливостях людини. Сама дійсність романів Ф. Кафки,новел, притч трагічна і туманна, маячною сновидністю і ліричністю відкривала широкий простір суб'єктивізму оцінок.
Художній світ його романів співставлений не з емпіричною дійсністю, а з культурою.
Loading...

 
 

Цікаве