WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурний потенціал людства - Реферат

Культурний потенціал людства - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Культурний потенціал людства
Найвищим досягненням кожного суспільства є його інтелект. Саме він рухає людство вперед. Мислення і мова є базовими константами розвитку людства. Сьогодні в світі є мільйони людей, які живуть нижче порога бідності. Мільярд людей ще й досі неписьменні. Триста мільйонів хлопців і дівчат ніколи не відвідували школу. Прибутки двадцяти відсотків найбагатшого населення Землі у сто п'ятдесят разів вищі, ніж прибутки двадцяти відсотків найбіднішого населення. За останні три десятиріччя розрив між ними збільшився вдвічі. Зрозуміло, що таке суспільство живе з двома швидкостями. Можливості у людей різні.
Процес інтелектуалізації йде в ногу з процесом деінтелектуалізації. Є такий покажчик - коефіцієнт інтелектуалізації молоді. Якщо в 50-ті роки колишній СРСР був за цим показником на третьому місці у світі, то на 1985 рік він опинився на 42-му, а в 1987 р. - на 57-му місці.
За даними ЮНЕСКО в 1989 р. колишній СРСР займав двадцять восьме місце в світі за рівнем культури. Бюджет бібліотеки Конгресу США був більшим за бюджет бібліотеки ім. Леніна у Москві в п'ятнадцять разів. Тільки три копійки в рік припадало на культуру кожному громадянинові СРСР.
За так званим індексом розвитку людського потенціалу Україна, наприклад, стоїть вище Молдови, але нижче Польщі, Естонії, Росії і Білорусі. Серед 174 країн світу Україна займає 78 місце.
Суспільство можна уявити, як живий організм зі своїм мозком. За сучасною термінологією "країни, що вчаться", стрімко переганяють східноєвропейців. Нові демократичні режими Східної Європи отримали у спадок нерозуміння важливості розвитку інтелекту своїх народів. І це вже згубно позначається на станові справ в країнах СНД.
Освіта. Якою вона потрібна всім ?
Вченими судилося бути небагатьом і це може бути результатом всього життя. Освіта ж потрібна всім і її основи повинні бути закладені ще в дитинстві. Освіта має на меті розвиток культури у всьому розмаїтті її загальнолюдського і національного багатства.
Адже основною в освіті є ідея, яка відображає головні вимоги держави до своїх громадян. У відповідності до теорії Е.Дюркгейма освіта виконує функцію агента моральної регуляції, сприяючи інтеграції суспільства.
Освіта змикається з культурою в тій її якості, в якій вона предстає як національна культура, що існує не стільки в усній формі, скільки в писемній мові. Школа є основним осереддям національної культури, основним засобом прилучення до неї. Народна культура передається з покоління в покоління на рівні природних здібностей людини - її пам'яті, живої мови, природного слуху, органічної пластики. А національна культура засвоюється кожною людиною посередництвом спеціальної підготовки, що називається освітою. Те, що дано у вигляді писемного тексту, може бути сприйнятим при наявності, як мінімум, грамотності, вміння читати і писати. В ситуації національної культури, що базується на писемній традиції, освіченість і культурність потрактовуються майже як синоніми. Просвіщати - означає за допомогою освіти, школи виробляти у людей культурну самосвідомість, яка завжди втілена в національній формі.
Сьогодні освіта стала засобом отримання спеціальності. А це вже умова не так національного, як професійного життя. Освіта і культура в сучасному житті далеко відійшли одне від одного. Це свідчить про глибокі зміни в суспільстві. Суть цих змін - у виникненні масового суспільства і масової культури, яку створюють і транслюють засоби масової інформації. Масова культура позбавлена національного забарвлення. Небезпека її в тому, що вона інтернаціональна за характером. Вона знижує поріг національної чутливості, впливаючи на сучасну молодь не менше, ніж національна культура. Так само і освіта втрачає тут функцію формування національної самосвідомості.
В масовій культурі емоційність переважає над розумом, ситуативне знання - над логічним, поведінкові навики - над інтелектуально усвідомленою поведінкою. Якщо це так, то шкільна освіта з її раціональною і логічною самодисципліною, орієнтацією на знання, збагачення пам'яті вже виявляється недостатньою. Тобто освіта перестає бути основною формою культурного наслідування. Мабуть, варто чекати якихось серйозних якісних змін.
А поки що освіта ставить перед собою завдання лише підготовки людини до професійної діяльності в певній галузі виробництва. Через те сьогодні дуже актуальними є спроби повернути культурну функцію освіти, посилити в освітньому процесі роль гуманітарних наук - історії, культурології тощо.
І Наприклад, школа в Росії не дуже схожа на школу в євроамериканських країнах. В США школа є інститутом сучасної цивілізації, яка ставить собі за мету перш за все професійну підготовку людини до того чи іншого виду діяльності. Вона досить прагматична, вузько спеціалізована, технологічна і утилітарна. Школа в Росії (та й в Україні) - інститут перш за все культури. В ній яскраво виражена схильність до світоглядного і гуманітарного аспекту освіти. В цій школі ставляться завдання підготовки людини не тільки до професійного, а й до соціального життя.
У 80-х роках XX ст. в Росії відбулась друга реформа шкільної освіти. Вона фактично співпала з такою ж реформою в США. На думку одних експертів, метою школи є приладнатись до системи вищої освіти і постачати вузи добре підготовленими абітурієнтами. На думку інших, - школа повинна дати учневі навички і знання такого життя, яке б дозволило йому бути не тільки спеціалістом, а й громадянином.
Коло плодотворних ідей в країні може бути достатнім тільки за умови високої освіченості суспільства. А освіта потребує великих витрат. Наприклад, в Росії витрати на оплату праці професорсько-викладацького складу приблизно дорівнюють стипендіальному фонду будь-якого вузу. Приблизно така ж сума йде на оплату комунальних послуг, на утримання будівель, на підтримку навчального обладнання, на наукову роботу. Остання, до речі, є необхідним компонентом будь-якого навчального процесу. Виходить, що витрати суспільства на вищу освіту дорівнюють кількості юнаків і дівчат, які вступають в трудове життя, помноженій на се-редній розмір заробітної плати в країні. Отже, кількість щорічної когорти молодих спеціалістів і середня заробітна плата визначають освітній рівень, тобто економічний потенціал країни (М.В. Карлов).
Південна Корея, Іран, Тайвань, Китай - це країни, які перейняли елементи системи шкільної освіти Росії. До речі, в Китаї більше тисячі вузів, навчання там платне, але платня невелика, і держава дає на освіту кредит. На 1-му курсі всі дисципліни обов'язкові, а з ІІ-го курсу студент вибирає собі предмети. Навчання у вузі продовжується чотири роки.
Система освіти в Україні складається з мережі закладів дошкільного і позашкільного виховання, загальноосвітньої, професійно-технічної і вищої школи. В цілому система освіти нараховує біля п'ятидесяти тисяч одиниць закладів.
Відповідний умовам рівень освіти забезпечується достатньою кількістю вчителів і викладачів.Біля ста відсотків педагогів загальноосвітних навчально-виховних закладів мають вищу або незакінчену вищу освіту. Більше половини викладачів вищих навчальних закладів (вузів) мають нау-ковий ступінь або наукове звання.
Конституція України гарантує кожному громадянинові отримання безплатної середньої і вищої освіти. На практиці ж багато які з вузів України перейшли на платне навчання і отримати його можуть тільки діти заможних батьків. До речі, одна з найбагатших країн світу - Федеративна Республіка Німеччина забезпечує своїм громадянам право отримати безплатну вищу освіту. І такі приклади не поодинокі. Освіта потрібна всім і її основи повинні бути
Loading...

 
 

Цікаве