WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру - Реферат

Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру - Реферат

сьогодні існують дві тенденції в стосунках між Сходом і Заходом. Одна - це інтеграція цивілізацій Сходу та Заходу. Друга - це спроба збереження цивілізацій Сходу та Заходу.
Знову ж таки, наприклад, європейські і неєвропейські країни - це не просто різні спільності людей. Більш того, Європа - це "суб'єкт", який постійно веде спостереження за Азією, Сходом в цілому, - "об'єктом", який і формується як результат цього спостереження. Таким чином, Схід, який відкрила для себе і вивчає Європа, - це всього лише деяка єретична модель, створена для підтвердження правильності європейських стандартів. Виходить, що Схід слугує в якості дзеркала, дивлячись в яке, Європа може постійно переконуватись у власній перевазі. Поділ світу на "центр" і "окраїни" - це тенденція, яка властива виключно європейцям (Едвард Саїд).
Різниця в культурі між Заходом і Сходом - це одна з причин конфлікту між ними. Дещиця західної культури вже розповсюдилась на решту світу. Та західні ідеї і уявлення принципово відрізняються від уявлень східної цивілізації. Як слушно зауважує Семюел Хантінгтон, окреміщність, конституціоналізм, лібералізм, права людини, свобода, рівність і братство, влада закону, демократія не сприймаються народами інших культур світу.
Більш того, спроба розповсюдити ці ідеї на Схід викликає спротив. На Сході вже виникла теорія імперіалізму прав людини. Ідеологи Сходу прагнуть відродити значення місцевих цінностей. Підтримка релігійного фундаменталізму молоддю у країнах Сходу свідчить саме про це. Ідея "універсальної цивілізації" виникла на Заході. Вона суперечить пар-тикуляризму більшості азіатських суспільств, бо вони зосереджені на самобутності кожного народу. X. Тріандіс, проаналізувавши 100 порівняльних досліджень про цінності, прийняті у різних суспільствах, дійшов висновку, що "цінності, які найбільш важливі на Заході, є найменш важливими у загальносвітовому розмірі".
5. Негритюд як альтернатива расизму білих
Сучасна Африка давно вже позбавилася колоніальної залежності. На континенті розгорнулася гостра ідейно-політична боротьба з проблем формування художньої культури. Старі концепції культурного націоналізму зіткнулися з новими, з негативним відношенням до будь-яких нових його проявів в духовному житті Африки. А все разом узяте ускладнюється колоніальним спадком, який дістався новим незалежним державам. До цього спадку належать не тільки поділ Африки на англомовні і франкомовні країни, але й на поділ територіальний, який був зроблений колонізаторами спеціально, з далекосяжною метою.
Серед багатьох теорій культурного розвитку народів Африки в XX столітті чільне місце належить теорії "негритюду". Негритюд (буквально - негритянство) - це один з різновидів культурного націоналізму. Його зародження пов'язано з іменем ліберійця Е. Блайдена, який в кінці XIX сто-ліття, в розквіт колоніалізму, висунув тезу про самобутність негроїдної раси. Зразу ж після Першої світової війни США пережили так званий перший "чорний бум". Він отримав назву "негритянський, або Гарлемський, ренессанс". "Чорний бум" відкрив шлях сучасному африканському культурному націоналізмові.
Маніфестом цього руху стала стаття відомого афро-американського поета Ленгстона Хьюза "Негритянський художник і вершина раси" (1926). На європейському континенті концепція культурного націоналізму з'явилася тоді, коли криза світової колоніальної системи ставала все більш очевидною. Серед африканських студентів, які навчалися в Парижі в 30-х, а особливо в 40-50-х роках, культурний націоналізм набув форм негритюда. Найбільш яскраво він проявився в поезії Еме Сезера з Мартініки, гвіанця Леона Дамаса, сенегальця Л. Седара Сенгора.
Саме останній через свою поезію вніс психологічний і культурний фактори в боротьбу чорних народів за завоювання національного суверенітету.
Приблизно в ці ж роки серед африканських студентів в Лондоні виникла "теорія африканської особистості". її пропагував ганець Кваме Нкрума. В майбутньому йому судилося стати одним з найвизначніших політичних діячів. Його теорія є модифікацією негритюда в умовах англомовної Африки.
В 60-70-і роки африканські країни одна за одною досяг-ли незалежності. Перед ними постали завдання конкретного культурного будівництва. В зв'язку з цим посилилася критика концепцій культурного націоналізму, особливо негритюда. Та він виявився досить стійким. Його прихильники посилалися на ті роки, коли він був емоційним знаменом боротьби.
В кінці 70-х - на початку 80-х років отримала широке розповсюдження теорія африканської спільності - "африканіте". Вона мало чим суттєво відрізняється від попередніх. Як і вони, ця теорія стверджує, що африканцям притаманна сукупність специфічних духовних і психічних особливостей, які відокремлюють їх від решти світу. Деякі аф-риканісти вважають, що культурний націоналізм щезає. Та поява "африканіте" свідчить про зворотнє.
Як бачимо, в Африці були зроблені досить успішні спроби створити окрему "негро-африканську естетику". Вони були реакцією на расизм білої людини по відношенню до чорної.
Наступним етапом у розвитку національної культури народів Африки були погляди А. Кабрала (Гвінея-Бісау). Він стверджував, що культура - це продукт економічної і політичної діяльності народу. Тому вона не може розвиватися незалежно від інших сфер життя країни. Кабрал зробив со-ціальний аналіз африканської культури, визначив у відповідності з Марксом її класовий характер.
Насправді ж колоніальний режим створив клас так званих "ассимілядос", або "еволюе" всередині кожного африканського народу. Ця нова національна буржуазіясприйняла весь набір цінностей, які впровадили в них колонізатори через освіту, релігію тощо. Заклик до звільнення від колоніального ярма вони розглядали як засіб захоплення влади в свої руки. За деяким виключенням (наприклад, Танзанія) нав'язана колонізаторами європейська культура була сприйнята африканською буржуазією без заперечення.
Адже ще на початку 60-х років в Африці південніше Сахари нараховувалося біля 19 млн. протестантів і 26 млн. католиків. Без урахування білого населення Південної Африки і Родезії відповідні цифри там складали 15 і 22 млн. осіб. Якщо ж врахувати, що населення Африки в ті роки дорівнювало 200 млн. чоловік, то можна сказати, що християни складали його шосту частину. Понад половина населення Африки південніше Сахари залишалася язичниками.
Більшість лідерів африканського визвольного руху прийняли християнство і почали освіту в місіонерських школах, залишаючись на протязі своєї політичної активності "дітьми двох світів" - східного і західного.
Досі в багатьох африканських країнах європейські мови використовуються в якості офіційних. Заміни їх на національні поки що не передбачається. Та й сам формальний перехід влади з рук колонізаторів до рук африканської буржуазії не супроводжувався позитивними змінами в соціальній і економічній сфері, а скоріше навпаки.
Уряди африканських країн успадкували від британських колонізаторів подвійну правову систему, складену з загального і звичаєвого права. Вони впорядкували цю змішану систему в Адміністративному акті тубільців, що в 1986 році став Адміністративним актом чорношкірих, задуманим як знаряддя розколу - хитро налаштованою системою для керування чорними.
Після закінчення "холодної війни" Тропічна Африка і в світовій політиці, і в світовій економіці, і культурі була відкинута далеко назад. А якщо міряти час з ліквідації колоній, то на протязі більш ніж
Loading...

 
 

Цікаве