WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художні особливості Українського костюма. Способи нанесення декору безпосередньо на одяг (нашивні прикраси) - Реферат

Художні особливості Українського костюма. Способи нанесення декору безпосередньо на одяг (нашивні прикраси) - Реферат

прикрашали деякі види нагрудного одягу (безрукавного і з рукавами), верхнього та зимового. Для Київщини типовими були керсетки, вишиті на спинці і по правій полі з акцентом у нижньому куті (наріжник). По спині вишивалися свити з домашнього сукна, пізніше з краму, а також кожухи. Іноді по окремому шматку шкіри виконували узор ручним або ма-шинним вишиванням і пришивали його на кожух, обшиваючи сап'яном. По пілках, спинці та коміру вишивалися богодухівські та охтирські кожухи. Техніка вишивання - найчастіше гладь та контурний шов - залежала від форми малюнка, композиційна побудова якого часто досягала рівня художнього взірця (переважно це були багатокольорові рослинні мотиви).
Декоративний ручний шов, а пізніше машинна строчка ще раз підтвердили раціональний і разом з тим творчий підхід народу до використання художніх прийомів. У нагрудному і верхньому одязі цей вид оздоблення часто поєднувався з аплікацією чи вишиванням, доповнюючи їх. Строчка виконувала технологічну функцію і водночас створювала художній ефект. Так, у центральних районах Київщини керсетки і "крамні юпки" на ватяній прокладці прошивали таким чином, щоб на лицьовому боці утворився виразний малюнок. Таке оздоблення прикрашало горловину, поли, поділ, манжети, кишені нагрудного та верхнього одягу. Воно могло бути одного кольору з тканиною, створюючи цікаву фактурну поверхню (Черкащина, Полтавщина, Чернігівщина). Іноді поліхромна строчка мала вигляд складної орнаментальної композиції переважно рослинного характеру (особливо в центральних районах Київщини). Машинна вишивка (тамбур, ажур) розвивала кращі традиції Народного орнаменту.
Призбирування горловини йрукавів, сорочок та інших елементів одягу також є декоративним прийомом. Інший прийом - застрочені склади - поширюється з появою одягу з фабричного матеріалу. Ним оформлювали спідниці, поєднуючи з нашивками або вишиванням.
Велику роль в художньому вирішенні, народного одягу відігравало оздоблення і свит, сердаків, петиків, суконних і шкіряних безрукавок шнуром (шнуркування, шемерування). Колір шнурів гармонійно, поєднувався з кольором сукна чи шкіри: червоний, оранжевий - з білим, сірим чи коричневим; чорний - з білим і сірим; зелений, червоний - із білим. Рідше вживали шнури синього кольору. В гірських районах Львівщини білими шнурами на смужці червоного сукна оздоблювали одяг коричневого кольору - лейбики, сіряки, гуньки. Найбільше поширення мало шнуркування на Поділлі та в Галичині, особливо в Карпатах.
Шнури найчастіше нашивали по лінії з'єднання швів (у суконному одязі), вздовж піл, на комірі та внизу на рукавах. На бойківських лейбиках шнури розміщували також на грудях неширокими горизонтальними смугами по лінії застібки ґудзиків. У гуцульських кептарях шнурами у вигляді зубчиків обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горловину й кишені.
Типи кептарів. Закарпаття.
Інший вид нашивних прикрас - косичка, сплетена з кількох пасом різнокольорових вовняних ниток. Вона вживалася для обшивання запасок. В одязі гуцулів застосовувалася також косичка стрілкоподібної форми, сплетена з вовни різних кольорів, які чергувалися між собою. Нею прикрашали кептарі, доповнюючи шнуркуванням та аплікацією.
Додатковим декоративним прийомом було вже зазначене розміщення китиць із різнокольорової вовни - на талії (у відрізних кожухах), на лінії вшивання рукавів, на вставних клинах, кишенях. Великою кількістю китиць визначався суконний та хутряний одяг гуцулів, що надавало йому особливої принадності.
Відомі деякі види декорування, що мали локальне поширення. До таких належить, приміром, оздоблення гуцульських кептарів металевими капелями, розміщеними по шкіряній аплікації на грудях, спині, біля коміра тощо. Для Покуття та Карпат характерне оформлення полотняного одягу дрібними поперечними та поздовжніми зборами (рямування, рясування). В такий спосіб прикрашали рукави і переди жіночих сорочок, а також чоловічі штани.
Естетичні функції поряд з утилітарними виконувала фурнітура. Саморобні ґудзики, петлі тощо, плетені з шнура, шкіри, виконані з дерева, гармонійно вписувалися в загальну композицію одягу, а іноді були основною його прикрасою ("круглі кохти" на Черкащині, чернігівські кожухи тощо). З кінця XIX ст. саморобна фурнітура поступово замінювалася фабричною.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве