WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художні особливості Українського костюма. Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення - Реферат

Художні особливості Українського костюма. Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Художні особливості Українського костюма. Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення.
Загалом для традиційного українського костюма характерні гео-метричні та рослинні мотиви орнаменту.
Розвиток орнаментального малюнка від елементарних форм до більш складних в історичному і територіальному аспектах простежується з півночі на південь. На півночі побутував найдавніший монохромний геометричний орнамент. На Південно-Західному Поділлі та в Карпатах (у гуцулів) геометричні мотиви ускладнювалися завдяки як графічній побудові, так і поліхромії. Рослинні мотиви, поширені на Середній Наддніпрянщині, а також на Лемхівщині, вирізнялися композиційною побудовою, технікою виконання, колоритом.
Орнаментальні мотиви ткання і вишивки, які складалися протягом століть, були віддзеркаленням оточуючого світу. Про це свідчать народні назви геометричного і рослинного орнаменту: сонечка, оленячі ріжки, жаб'ячі очі, жучки, зозулі, грабельки, гребінки, дубові листочки, огірочки, жолудь, хмелик, ведмежа лапа, човник, зірка, рожа, кружки, віконця, церковця та ін.
Найпростіший орнаментальний мотив - лінійно-геометричний, обумовлений технікою ткацтва. Він був поширений в усій Україні, але найбільше побутував на Волині та Поліссі.
Жіноче вбрання. Східне Поділля
Жіноче вбрання. Полтавщина
В українській орнаментиці досить часто присутній мотив ромба. Найпростіша його форма,- квадрат, поставлений на кут, іноді ромби бували витягнутими в горизонтальному чи вертикальному напрямку. Такий декор характерний для північної частини України. Чимдалі на південь ромб ускладнювався, його зовнішній контур збагачувався гострими зубцями, прямокутними сходинками та гачкоподібними елементами (кучерями, ріжками). Ромбовидні мотиви прикрашали жіночі та чоловічі сорочки, за-паски, пояси, ткані кінці переміток (переміткові забори) та ін.
З-поміж геометричних узорів виділялися зірко- та хрестоподібні. Серед перших була поширена розетка з восьми витягнутих паралелограмів, які з'єднувалися попарно. Як додаткові орнаментальні мотиви часто виступали половинки восьмипелюсткових розеток. Ціла восьмипелюсткова розетка була основою орнаменту або вписувалася в ромб. Доповненням до ромбів і зірок були прямий або косий хрест (у вигляді двох ліній, перетнутих під прямим кутом), ламана крива, а також трикутники, що заповнювали простір між ромбами. Свастичні зображення траплялися на сорочках Поділля. 8-подібні мотиви мали значне поширення на Середній Наддніпрянщині, Поділлі та Покутті.
У цілому мотиви ромба, хреста, свастики, восьмипелюсткової розетки належать до найдавніших в орнаментиці - не тільки українців, а й багатьох інших народів світу.
Крім геометричного, значну роль у декоруванні традиційного одягу виконував рослинний орнамент. У жіночих сорочках Середньої Наддніпрянщини, Буковини, частково Волині та Поділля був поширений сильно геометризований мотив дерева: від уставки вертикальними рядами тягнуться гілки листків, квітів, а також хмелю й винограду. Причому в наддніпрянських, подільських та буковинських сорочках гілки завжди спря-мовані вгору, а у волинських - додолу.
Стилізований рослинний орнамент застосовувався менше - головним чином для оздоблення кожухів, шкіряних безрукавок (бунд, друшляків), іноді - жіночих юпок. У Галичині таким орнаментом прикрашали суконні свити, жіночі сорочки, фартухи, запаски, жіночі полотняні безрукавки - кабати, камізельки.
З початком XX ст. на Середній Наддніпрянщині, Волині, частково на Поділлі та Буковині почали поширюватися натуралістичні зображення квітів, листя, пуп'янків, якими декорували чоловічі та жіночі сорочки. Головними мотивами найчастіше виступали рожа (сентифолія), а також гвоздика, виноград, дубове листя.
Значно рідше, ніж геометричні й рослинні, траплялися в орнаментації зооморфні мотиви. Це зображення птахів (потят), якими оздоблювали жіночі сорочки та запаски на Закарпатті й Буковині.
Композиція орнаментальних мотивів тканих прикрас одягу завжди була прямолінійною, що знову ж обумовлене специфікою ткацтва. Особливістю лінійно-геометричного орнаменту було ритмічне повторення окремих рапортів, якщо вони покривали все поле того чи іншого виробу: спідниць-шорців Львівщини, обгорток Північної Буковини та Поділля, гуцульських запасок. Коли ж художнє ткання оздоблювало певну частину одягу (як правило, нижню - у спідницях Полісся і Волині), то узор у міру віддалення від краю поступово; рідшав, роблячи плавний перехід до основ-ного тла одягу. Такий перехід досягався збільшенням відстані між окремими рапортами та скороченням ширини цих рапортів.
Значний декоративний ефект давало поєднання лінійно-геометричного орнаменту з мотивами ромба, хреста, трикутників (у сорочках і спідницях Полісся та Волині, у поясах та запасках Покуття тощо).
Для вишивки були характерні лінійна, шахова і вільна композиції орнаментальних мотивів, для нашивних прикрас - лінійна і вільна.
При лінійній композиції геометричні та рослинні мотиви чи їх комбінації, ритмічно повторюючись, утворювали смугу узору, яка з обох боків обрамлялася пружком чи косичкою. Над пружком теж з обох боків розміщувалися дрібні деталі орнаменту - зубці, баранячі ріжки, коники тощо. Це надавало вишивці цілісного, довершеного вигляду. Так оздоблювали вставки і рукави сорочок, жіночі запаски, бойківські білі спідниці-фартухи, полотняні безрукавки-камізельки, верхнє рукавне вбрання - кабати.
Орнаментальні мотиви компонувалися також у шаховому порядку, часто в ромбічній сітці. Такі композиції характерні для жіночих і чоловічих сорочок Полісся, Середньої Наддніпрянщини, Поділля, Карпат. Подекуди в оздобленні рукавів сорочок поєднувалися лінійна і шахова композиції орнаменту: на вставці була смуга узору, а на рукавах у шаховому порядку розміщувались окремі мотиви вставки - так звані одскочки.
Композиція рослинних орнаментальних мотивів була вільна, найчастіше букетна, її застосовували для оформлення кожухів, шкіряних безрукавок, свит, жіночих юпок, очіпків, дівочих стрічок та ін.
Щодо колориту, то він завжди відігравав важливу роль як засіб емоційного впливу. Ткання і вишивка як основні способи декорування тканин для народного одягу в різних районах України мали свої особливості кольорового вирішення.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. на Чернігівщині та Полтавщині переважала монохромна орнаментація жіночих сорочок. Вона була характерна і для правобережного Полісся. Але монохромія була різною на Правобережжі й Лівобережжі. У першому випадку превалював червоний колір, у другому - вишивання біллю або трохи підфарбованими у різні відтінки лляними нитками.
Для Київщини, Черкащини, частково Поділля характерна двокольорова червоно-чорна вишивка; до цих кольорів іноді додавався третій - жовтий або зелений. Від Південно-Західного Поділля починався ареал поліхромії, котрий поширювався на захід. У поліхромному вишиванні наддністрянського Поділля та Гуцульщини була червоно-чорна основа, що пов'язує його звишивкою Центральної Київщини. Однак якщо на Цент-ральній Київщині мала місце відносна рівновага цих кольорів, то переважаю-чим, особливо на Поділлі, був уже чорний. Подільська та гуцульська поліхромна вишивка іноді включала золоту або срібну нитку, що свідчить про молдавські впливи.
Лівобережна частина Середньої Наддніпрянщини визначалася стриманістю колориту. Вишивки побудовані на тональних співвідношеннях шиття біллю, синюватою чи сірою невідбіленою ниткою. Вишивка білими нитками побутувала й на Херсонщині, Поділлі, траплялася на Волині, Покутті та в Закарпатті.
У карпатських горян однокольорові вишивки (білі, чорні або червоні) збереглися до початку XX ст. в буденному та поховальному одязі. Згодом у колориті вишивки монохромність витісняється поліхромністю із застосуванням червоних, оранжевих, зелених, жовтих і чорних ниток. При такій колористичній різноманітності дивує гармонійне поєднання кольорів, відсутність строкатості.
Багатством колориту вирізнявся одяг Північної Буковини. Важливу роль в його оздобленні відігравали металеві пластинки - лелітки, різнокольоровий бісер, золота чи срібна нитка, що урізноманітнювало кольорову гаму, робило її більш насиченою.
У Закарпатті за колоритом оздоблення одягу виділялися три типи: монохромний, двокольоровий та поліхромний. Монохромна вишивка (білими, червоними або чорними нитками) була поширена на Рахівщині та в селах Довжанської долини. В північній частині Закарпаття у вишивці панували два кольори - червоний та синій. У прикрашенні дівочих сорочок у Хустському районі переважала поліхромія - вишневий, зелений, синій та інші кольори. Поліхромною була також вишивка хутряних безрукавокбунд. Основним кольором тут виступав темно-вишневий.
В колориті одягу Півдня України було багато спільного з Середньою Наддніпрянщиною та Поділлям. У цьому регіоні швидше, ніж будь-де, почала поширюватися поліхромія в оздобленні одягу. Поряд із білим, червоним і синім кольорами побутували жовтий і чорний.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве