WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу - Реферат

Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу - Реферат

(колення), поширена в основному на Чернігівщині, Покутті, а спорадично - по всій Україні. Внаслідок проколювання в полотні дірочок і обметання їх по колу відповідним швом утворювалася легка ажурна вишивка. Часто виколювання поєднували з хрестиком, вирізуванням та настилуванням. Узори, виконані виколюванням, як і вирізуванням,- геометричні. Виколюванням оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки, а на заході Закарпаття - також спідниці-фартухи.
Однією з давніх і розповсюджених технік вишивання була низинка (низь, низя), яка побутувала на Поділлі, в Галичині та на Закарпатті. Нею вишивали узор із виворітного боку, при цьому вишивальна нитка лягала паралельно основі полотна. Внаслідок виходив двосторонній узор, як і при занизуванні. За характером вишивання низь поділялася на декілька типів: кругла низя; лиса низя; страпата низя; низя, з лиця шита; сліпа низя та ін.
Вишивка низинкою вирізнялася чіткістю плаского узору і бездоганністю виконання. Нитки для неї вживали бавовняні (Поділля, Галичина) та вовняні (Закарпаття). На Поділлі переважала низинка, виконана червоними і чорними нитками. В карпатських селах була поширена поліхромна низь: червоні, зелені, жовті тони на чорному тлі або чорні, сині, зелені, жовті - на червоному. Подекуди на Закарпатті побутувала моно-хромна (червона або чорна) низь. Цією технікою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки - вставки, рукави, коміри, манжети і пазушки.
До лічильних вишивок належало набирування, поширене на Київщині та Чернігівщині. Шилося набирування зліва направо дрібними стібками, які стелилися паралельно горизонтальним ниткам тканини. На голку набирали парну кількість ниток, кожен наступний стібок клали правіше на віддалі, яка дорівнювала половині довжини стібка.
На Чернігівщині набирування виконувалося біллю - лише білими лляними нитками, а на Київщині - чорними, червоними, жовтими й білими. Цією технікою оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки. В жіночих сорочках набирування часто поєднувалося з настилуванням. Набирування суцільно покривало певну частину одягу, не залишаючи чистого полотна. Узори завжди геометричні: різноманітні модифікації ромба, ламані лінії, трикутники тощо.
Наприкінці XIX ст. по всій Україні поширилася вишивка хрестиком, яка витіснила трудомісткі вишивальні техніки. Хрестиком оздоблювали жіночі й чоловічі сорочки, запаски та білі полотняні спідниці-фартухи (на Бойківщині), головні убори - хустки та чепці. Орнаментальні мотиви, виконані хрестиком, були геометричні та рослинні (натуралістичні й стилізовані).
У селах Західного Поділля траплялася вишивка півхрестом, якою при-крашали рукави і вставки жіночих сорочок. Нитки використовували вовняні, узори - завжди геометричні.
В Галичині була поширена техніка під назвою городоцький шов - від містечка Городок поблизу Львова. Це поєднання техніки двобічного петельчастого шва, яким виконані орнаментальні мотиви (вужики), і гладі, котрою вишивали круглі чи напівкруглі місяці та півмісяці. Композиція узору, вишитого городоцьким швом, лінійна. Колорит вишивки - червоний та білий, іноді з незначним вкрапленням чорного кольору.
У бойків була поширена вишивка по брижах, тобто на дрібних густих зборах. В основному вона вживалася для оздоблення чоловічих та жіночих сорочок, а також спідниць-фартухів. У сорочках вишивка розміщувалася на рукавах (біля вставок і чохлів), а іноді на грудях. Багатством вишивки по брижах визначалися чоловічі сорочки Сколівщини (на грудях і спині, а також біля манжетів і на плечах). У спідницях такою вишивкою оздоблювали верхню частину - коло пояса.
Вишивка по брижах мала подвійну функцію: закріплювати дрібні збори і прикрашати одяг. Узори тут легкі, прозорі, завжди геометричні. Нитки вживалися вовняні, натурального (коричневого або чорного) кольору, а також бавовняні - червоні та сині. В сорочках Закарпаття узор щільно застилав поверхню брижів.
Вільна гладь (гаптування) застосовувалася по всій Україні переважно для декорування суконного, полотняного та хутряного одягу (сорочок, хусток, свит, кабатів, бунд, кожухів, дівочих стрічок). На відміну від лічильної гладі гаптування не було пов'язане з певною кількістю ниток. Унаслідок цього воно давало криволінійні форми рослинного орнаменту: квітів, пуп'янків, пагінців, листя, стебел. Поверхню узору густо зашивали паралельними стібками вовняними чи бавовняними нитками, в результаті чого він виходив дещо опуклим,
В арсеналі народної вишивки було багато додаткових технік, які виступали поряд з основними й слугували для об'єднання всієї композиції. Такими були стебнівка, позаголковий стіб, ланцюжок, косичка, решітка та ін.
Деякі з додаткових технік у певних місцевостях несли головне декоративне навантаження. Так, позаголковий стіб на Покутті, виконаний одноколірними нитками, суцільно заповнював певну частину одягу. Стібки клали в різних напрямках, і внаслідок світлового заломлення на повністю зашитому фоні виступав ромбоподібний узор. Цією технікою вишивали також невеликі "коліщата", які розміщувалися вертикальними смугами на спині та грудях жіночих сорочок або в шаховому порядку густо вкривали рукави. Як правило, це робили товстою вовняною ниткою, завдяки чому візерунок рельєфно виступав над полотном.
Стебнівкою (штапівкою), яка давала легкий, майже прозорий контур, оздоблювали жіночі сорочки на Поділлі. Стебнівка побутувала і на півночі Львівщини, де нею прикрашали чоловічі сорочки та полотняний рукавний одяг - кабати. Виконувалася вона лляними біленими чи сірими воскованими нитками. В сорочках Буковини стебнівка полегшувала дещо важку суцільну вишивку, об'єднувала всю композицію декору. Стебнівка півдня Тернопільщини мала зовсім інший характер. Застосування товстих вовняних ниток давало узор рельєфний і густий, що покривав уставки і рукави жіночих сорочок. Хоч вишивка виконувалася одним кольором (чорним, коричневим, темно-синім), геометричний орнамент із мотивом ламаної кривої робив певний світлотіньовий ефект.
Характерною рисою української вишивки було поєднання кількох технік одночасно. Це свідчить про те, що народні майстрині добре знали і вміло використовували особливості тієї чи іншої техніки, а також властивості вовняних чи бавовняних ниток.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве