WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу - Реферат

Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу - Реферат

лушпиння цибулі. У зелений колір прядиво фарбували відваром із кори модрини, трави, листя кавуна. Для одержання тілесного кольору використовували відвар коріння терену та глоду з квасцями.
Починаючи з другої половини XIX ст. натуральні природні фарбники поступово замінюються аніліновими, що суттєво вплинуло на кольори однотонних та узорних тканин і вишивок. Проте з переходом на фабричні матеріали колір залишається важливою етнолокальною ознакою; і до сьогодні селяни використовують в одязі матеріали, що зберегли традиційний місцевий колорит.
Поєднання різнохарактерних та різнофактурних матеріалів як художній засіб. Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українському народному одязі поєднувалися різні за структурою, кольором та малюнком матеріали - як саморобні, так і промислового виробництва,- що створювало неповторний зоровий ефект.
Структурно-художні особливості саморобних матеріалів залежали від обробки сировини, від фарбників, а також способів прядіння, в'язання, плетіння, ткання. Поряд із саморобними особливе місце в народному одязі займали матеріали, що завозилися з інших країн, або ж місцевого виробництва. Дорогі привізні тканини майже до другої половини XIX ст. слугували для оздоблення селянського одягу або використовувалися для окремих елементів святкового комплексу (керсеток, запасок, очіпків). Назви цих тканин, як ми вже довідались із попередніх розділів, яскраво засвідчують широкі етнокультурні зв'язки українського народу. З розвитком промислового виробництва цей оригінальний художній засіб набув більшого поширення і зберігся до нашого часу.
Народні способи орнаментації тканин. Колір і фактура саморобних матеріалів були виразним тлом для різних видів, технік і прийомів народного декорування. Однотонні тканини органічно сполучалися з орнаментованими. Матеріали, мотиви, колористика, техніка виконання, розміщення орнаменту нерозривно пов'язані з елементами одягу, що прикрашався, його функціональним призначенням тощо.
Український одяг декорувався різноманітними способами: тканням, вибійкою, вишивкою, нашивками. Три перших способи пов'язані з нанесенням орнаменту на тканину, тому-то насамперед розглянемо саме їх. Щодо нашивок, то вони розташовуються безпосередньо на готовому одязі і будуть висвітлені окремо.
Декоративне ткання. Важливе місце в декоруванні вбрання належало узорним тканинам. Особливою красою візерунку, багатством колориту ви-значалися плахти, які слугували святковим поясним одягом жінок Середньої Наддніпрянщини протягом кількох століть, їх ткали з тонкого саморобного вовняного прядива, яке йшло на основу й піткання. Для складніших узорів уживали покупні гарус, шовк і бавовняні фабричні нитки - біль.
Клітчастий узор плахти виходив унаслідок переплетення поздовжніх смуг основи і поперечних - утка. Клітини (карти) відділялися одна від одної кількома рядами вузьких смуг. Як правило, основу плахти робили на 8-10 поздовжніх смугах.
Плахти ткали двома основними способами: човниковою технікою (Чернігівщина) і перебором (Київщина та Полтавщина) . Орнаментування клітин плахти виконувалося під дошку за допомогою додаткового різнокольорового перебору. Орнаментальні мотиви завжди були геометричні: ромб (часто з чотирма вписаними в нього маленькими ромбиками), восьмипелюсткова зірка, трикутники, геометризована восьмипелюсткова розетка і т. п. За формою орнаментального мотиву плахти називалися: мудра, коропова луска, в дамку, зіркова, хрещатка, крижева, рогатка, копитаха, реп'яхівка, слив'янка, мотилівка, рожева, кривуляста, стовпата, тричі рябенька, картата, леліткова тощо. У плахтах з крилами орнаментальні мотиви станка і крил часто були різними, чим досягалася ще більша декоративність одягу.
В художньому вирішенні плахт важливе місце належало кольору. Характерна особливість плахтових тканин - гармонійне поєднання кольорів: червоного з білим, жовтим, синім, синього з білим, жовтим і т. д. У плахтах для дівчат та молодиць переважав яскравий фон (червоний, малиновий, бордовий), на якому в клітинах виділявся узор, виконаний білим, зеленим, жовтим, синім кольором. Такі плахти називалися червонятки. Жінки похилого віку віддавали перевагу плахтам стриманих тонів. їхнє поле було синє або чорне, а орнаментальні мотиви - жовтими чи білими (чорнятки, синятки). Іноді основне тло плахти становило прядиво синього і червоного кольорів, а орнаментальні мотиви виконувались яскравим гарусом. Такі плахти мали назву напільних. Якщо колір орнаментального мотиву переходив в іншу клітину, плахта називалася не-догони. Часто орнаментовані карти чергувалися з однотонними. Іноді в переборних плахтах орнаментальний мотив повторювався в сусідній клітині, виступаючи там фоном.
Найбільш поширеною технікою узорного ткацтва в Україні була підніжково-ремізкова, якою виготовлялися тканини чинуватого переплетення на 3-4-6 ремізках. Внаслідок ритмічного чергування ниток основи і поробку утворювався дрібнорапортний малюнок із похилих або ламаних ліній, малих квадратів, ромбів, стовпчиків. Краса однотонних тканин чинуватого переплетення полягала в їхній фактурі, яка творила своєрідні світлотіньові ефекти.
Ще більшою привабливістю визначалися тканини з кольорового прядива, в яких декоративну функцію виконувало певне чергування різнокольорових смуг чи клітин. Зразки використання смугастих тканин - гуцульські запаски та обгортки, подністровські опинки, горботки, фоти, волинські спідниці-літники. Крім поясного одягу, смугастий орнамент присутній на так званих старовіцьких хустках, які виготовлялися на Волині та Покутті.
Орнамент гуцульських запасок становили вузькі горизонтальні смуги, виконані різнокольоровою вовною, які ритмічно повторювалися. Смуги основного кольору запаски (темно-вишневого, яскраво-червоного, чорного) облямовувалися вузенькими смужками зелених і жовтих тонів. Заможні гуцулки при тканні запасок додавали ще й металеву нитку - сухозлоть, яка створювала м'яку мерехтливість. На обгортках поздовжні смуги вкривали все поле або лише крайні його частини.
Красою та майстерністю виконання вирізнялися напіввовняні та вовняні спідниці (бурки, літники, шорци), поширені на Волині та Львівщині. їхнє поле було суцільно вкрите вертикальними кольоровими смугами різної ширини, які ритмічно групувалися в певні комплекси. Виготовляли такі тканини складною технікою - саржевого чи кожушкового переплетення. В деяких місцевостях побутували картаті літники, орнаментовані у вигляді сітки або прямокутників.
Для ткання шорців застосовували нитки червоного, білого, зеленого, жовтого кольорів. Серед технік художнього ткання виділялися човникове ткання "під дошку" і ручний перебір. Виконаний цими техніками з товстого прядива орнаментальний мотив виступав над основним полемтканини. Подібним чином оздоблювали й краї вже названих старовіцьких хусток, а також переміток і спідниць-андараків на Волині, Поліссі та Подністров'ї.
Вибійка. Серед узорних тканин особливе місце належало вибійці, яка була поширена в Україні у XVIII - першій чверті XX ст. Вибійчасті тканини виготовляли вдома, на ярмарках чи в селах майстри-вибійники. У західних областях їх називали маляр, мальовники, димкарі, друкарі, друкарі полотен. Вибійка виконувалася двома техніками: верхнього і резервного (кубового)
Loading...

 
 

Цікаве