WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу - Реферат

Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Художні особливості Українського костюма. Естетичні властивості матеріалів одягу.
Художня своєрідність, естетична і функціональна довершеність традиційного костюма українців можуть бути розкриті лише за умови комплексного дослідження художніх особливостей та засобів, видів, способів і технік декорування одягу, а також композиційних прийомів об'єднання елементів убрання в цілісний комплекс. Отож поняття "художні особливості традиційного костюма" включає в себе такі складові:
1. Естетичні властивості матеріалів одягу:
колір та його художньо-емоційне сприйняття; барвники; народні прийоми фарбування;
поєднання різнохарактерних та різнофактурних матеріалів як художній засіб;
народні способи орнаментації тканин: декоративне ткання, вибійка, вишивка.
2. Прийоми формоутворення основних компонентів убрання; крій, про-порції.
3. Способи нанесення декору безпосередньо на одяг (нашивні прикраси).
4. Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення.
5. Розміщення декору.
6. Народні композиційні прийоми створення комплексів, одягу; способи поєднання та носіння компонентів убрання.
Аналіз перелічених складових в їхньому тісному взаємозв'язку дає змогу простежити динаміку розвитку народних художніх прийомів, хід творчих пошуків народних майстрів, викликані змінами у традиційній культурі, пов'язаними з конкретними історичними подіями, соціально-економічними перетвореннями в суспільстві, які не могли не позначитися на зміні естетичних уявлень. Розглянемо ці складові детальніше.
Естетичні властивості матеріалів одягу. Колір та його художньо-емоційне сприйняття; барвники; народні прийоми фарбування. Важливою етнічною, соціальною, естетичною ознакою був колір матеріалів, котрі використовувалися для народного одягу. Виконуючи декоративну функцію, колір, як і орнамент, виступав засобом вираження народного світогляду, психології, смаку, підкреслював буденність або святковість одягу, виділяв обрядовий одяг, передавав статевовікові градації. Колір був своєрідною образною мовою, втілюючи поняття чистоти, благородства, сили, довголіття, родючості, символізував людські почуття: радість, сум, кохання тощо. Колір народного одягу перебував у гармонії з навколишньою природою, відбиваючи такі усталені уявлення, пов'язані з нею, як білий світ, червоне сонце, чорна ніч і т. ін.
Колористика в одязі зберігається найбільш стійко; тому-то колір матеріалів має важливе значення для висвітлення питань етногенезу, етнічної історії, етнокультурних взаємовпливів. У давньослов'янському одязі найпоширенішими були білий колір і різні відтінки червоного - червлений, багряний. Саме білий і червоний кольори переважали у традиційних однотонних та орнаментованих тканинах східних слов'ян до кінця XIX - початку XX ст.
Основне тло у традиційному костюмі українців - натуральні кольори саморобних матеріалів. Кольорову тканину та прядиво селяни одержували або самі, фарбуючи їх у домашніх умовах, або ж . віддаючи ремісникам (красильникам, синильникам, вибійникам, дубильникам). Із домотканого валяного сукна натуральних білого, сірого або чорного кольорів
шили верхній одяг. Колір сукна, як ми вже знаємо, визначався місцевими традиціями, залежав від призначення одягу, добробуту хазяїна та певною мірою зумовлювався породою овець. Найціннішим вважалося сукно з білої спеціально митої вовни. З такого сукна шили нарядні жіночі свити на всій території Середньої Наддніпрянщини, юпки на Лівобережжі, куцини і латухи на Поліссі, гуглі в західних областях. Чорний колір навіть зовсім нового пояркового сукна мав коричневий відтінок, а після недовгого носіння поступово прибирав більш світлі тони. Таке сукно використовувалося для чоловічого верхнього одягу типу свити, гуньки, манти, чуги. Сукно, пофарбоване у червоний колір, збереглося у гуцульських сердаках та штанях-крашеницях.
Спільним для всіх східнослов'янських народів був білий колір овчини для зимового одягу. Натуральний білий колір овчини для нагольних кожухів характерний для всієї України. Разом із тим широко побутували кожухи, пофарбовані шляхом дублення (обробка корою дуба) у різні відтінки коричневого.
Основними кольорами хутра були чорний та коричневий. Сіре хутро використовували для прикрашення кожухів переважно на території Київщини. Це пояснюється не тільки практичними міркуваннями, а й естетичними уподобаннями місцевого населення. В інших народів (наприклад, у румунів) сіре хутро, навпаки, було повсякденним, а чорне вважалося ошатнішим і дорожчим.
На Центральній Київщині, Чернігівщині та Полтавщині вживали фарбовану шкіру. З червоної та жовтої шкіри - сап'яну - шили жіночі чоботи, нею прикрашали (обшивали, використовували для аплікації) кожухи.
Дівочий святковий костюм. Жіноче вбрання. Черкащина
Чернігівщина
Пофарбоване у різні кольори саморобне прядиво застосовували для багатоколірних орнаментованих тканин, поясів, а також для оздоблення (вишивальні нитки, шнури, тасьма, китиці). Фарбники були місцеві, натуральні, рідше куповані, привізні. За природні фарбники правили комахи (кошениль, червець), настої кори, листя, квітів, трав, плодів із додаванням хлібного квасу та деяких доступних хімікатів - мідного купоросу, квасців тощо. Червець, який водився в Україні і давав червону фарбу - кармін, слугував не тільки для місцевих потреб, а й був важливим експортним товаром, конкуруючи на зовнішньому ринку до кінця XVIII ст. з американ-ською кошениллю. Для одержання червоної фарби здавна використовували і коріння морени.
У народних майстрів існувало багато методів і рецептів фарбування, завдяки чому їхні тканини мали широку гаму кольорів та відтінків. Особлива роль належала червоному кольору. Слово "красний" було синонімом понять "красивий", "кращий", "нарядний", "цінний", "дорогий". Червоний колір часто виступав основним тлом в узорних тканинах, переважав у вишивках, був обов'язковим у таких деталях, як пояс, дівочі стрічки, вінки, намиста тощо. Багато червоного мав молодіжний святковий та весільний костюм: "Молодиця іде у червоному очіпку, як маківка цвіте". Про дівчину ж, яка вийшла на вулицю у синіх та зелених стрічках, навпаки, казали: пісна дівчина. Плахту, в якій був відсутній червоний колір, також називали пісною. Червоний пунцовий колір одержували з товченої на борошно кошенилі, з'єднаної з цинком, нашатирем, селітрою. Для здобуття темно-малинового кольору висушували і подрібнювали листя дикої яблуні (кислиці) навпіл із коноплями (материнкою) , додаючи квасці (галун) та хлібний квас.
В особливий спосіб фарбували майстрині-синильниці жіночий поясний одяг - чорно-сині вовняні запаски. Чорний колір отримували за допомогою іржі, замочуючи стружки заліза та сталі у настої дубової або вільхової кори з додатком хлібного квасу. Аби одержати звичайний синій колір, використовували настій сірки з немитої овечої вовни, лазур (калію) та галун. Синій кубовий колір одержували шляхом поєднання настою сірки, лугу та покупної синьої фарби(індиго, синього сандалу, бенгалки) .
Для плахт спеціально обробляли красиве прядиво. Його спочатку протравлювали квасцями, завдяки чому досягалася необхідна міцність фарбування. Жовтий та охристий кольори одержували з кінського щавлю, пелюсток соняшника, ромашки,
Loading...

 
 

Цікаве