WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Український костюм як джерело вивчення етнічної історії - Реферат

Український костюм як джерело вивчення етнічної історії - Реферат

сировини, розвиток і удосконалення ремесел і промислів із виготовлення та обробки тканин, шкіри, хутра, а також пошиття різноманітних видів одягу.
До широкого вжитку входили й привізні матеріали - не менш важливе джерело вивчення етнічної історії українців. Уже на ранніх етапах розвитку суспільства на нашій території по матеріалах, що використовувалися для одягу, або по деталях костюма можна простежити давні етнокультурні зв'язки. Жваві сухопутні й водні торговельні шляхи, що пролягали на українських землях, торгівля з сусідніми народами, а також ізрозвиненими країнами Сходу і Заходу, Півдня і Півночі забезпечували постійний обмін товарами. Прядиво, фарби, тканини, прикраси; деталі одягу, які потрапляли в Україну з-за кордону, розкривають різнобічні етнокультурні контакти населення різних регіонів України в певні історичні періоди, вплив цих контактів на формування традиційного одягу українців.
Матеріали, з яких виготовлявся український національний костюм, являють собою дійсно невичерпне поле для дослідження. Сировина, переплетення, ширина полотна для натільного одягу; орнаментально-колористичне вирішення і техніка ткання вовняних матеріалів для незшитого поясного одягу, поясів, головних уборів тощо; використання різноманітних місцевих і привізних матеріалів для нагрудного одягу; обробка та колір сукна для верхнього осінньо-весняного одягу; обробка і колір хутра для зимового одягу; способи плетіння взуття із рослинних стеблин; обробка та якість шкіри для взуття; використання різних матеріалів для головних уборів тощо,- етнографічний аналіз кожного з цих питань, розкриваючи локальні особливості традиційного одягу, проливає яскраве світло на етнічну історію українців.
Важливими етнографічними класифікаційними ознаками і водночас виразним історичним джерелом є способи утворення форм традиційного костюма: крій, способи одягання, носіння (пов'язування, драпірування, підтикання тощо) різних елементів і деталей убрання. Наявність різних прийомів формоутворення одягу: за допомогою незшитих шматків тканини (пояси, жіночий поясний одяг і головні убори), а також зшитих глухих форм типу сорочок, спідниць, чоловічого шаровароподібного поясного одягу, складних жіночих головних уборів тощо - наочно демонструє, що саме на території нинішньої України відбувалася етнокультурна взаємодія цивілізацій античного світу з північними племенами, що пересувалися на південь, і азіатськими кочовиками Північного Причорномор'я, які рухались на захід і північ.
В українському селянському костюмі майже до XX ст. зберігся поширений ще в Давній Русі вид поясного одягу, що складався з незшитих одного (дерга, опинка, обгортка) або двох (запаска) шматків тканини, закріплених на талії. Стегнова пов'язка зі шматка тканини є тим прототипом, з якого розвинулися різноманітні види поясного одягу. Еволюція незшитого поясного одягу в Україні відбувалася не в напрямі вдосконалення крою, а за рахунок розвитку народного художнього ткацтва. Архаїчні форми незшитого одно- або двоплатового поясного одягу, які широко вживалися на Наддніпрянщині, Поділлі, у західних областях, розрізняючись орна-ментально-колористичним оформленням, мали спільні риси з румунською та молдавською "катринце", болгарською "престілкою". Це свідчить про давнє коріння цього виду вбрання.
Слово "дерга", яким називається один із побутуючих в Україні XIX ст. видів одноплатового розпашного поясного одягу з товстого саморобного сукна, має декілька значень: це й товста тканина, попона, і полотнище вовняної чорної тканини, що його носили літні жінки, це й покривало, маленький килим. Можна припустити, що цей вид одягу походить із тих часів, коли шматок тканини виконував функції і поясного одягу, і наплічного покривала, і ковдри.
Якщо в Україні прямокутний шматок тканини набув поширення як поясний одяг, то в інших народів, наприклад балтських, він аж до XX ст. мав призначення лише наплічного покривала. Побутуюча у XIX - на початку XX ст. у південних росіян польова, а також українська плахта, поширена на Наддніпрянщині, мали спільність у художньому оформленні саморобної вовняної тканини, в характері зшивання полотнищ, у способах носіння. Тривале побутування на значній території розпашного поясного одягу із щільної вовняної тканини пояснюється стабільністю функцій, які він виконував відповідно до кліматичних умов Східної Європи, а також харак-теру трудового процесу.
Загальним типом поясного одягу селян південноросійських губерній, а також мешканців значної території Білорусі (так само як і західних та півден-них слов'ян) була спідниця - зшитий поясний одяг, який генетично пов'язаний із незшитим. В Україні спідниці мали значну кількість локальних варіантів за рахунок різної якості й техніки виконання саморобної тканини, її малюнка, колориту. Місцеві особливості позначалися і на назвах цього виду вбрання.
Андарак і літник - спідниці, які побутували на Українському Поліссі (Житомирщина, північ Київщини) і були аналогічні білоруським. Вони виконувалися з товстої вовняної чи полотняної тканини з малюнком у вигляді вертикальних смуг яскравих кольорів на червоному тлі або були суцільночервоного кольору з широкою смугою орнаменту знизу.
У центральних районах Наддніпрянщини, на Поділлі в кінці XIX - на початку XX ст. найбідніші жінки носили стародавні полотняні спідниці, прикрашені саморобною вибійкою, так звані димки, мальованки, друкованиці. На Львівщині вовняна спідниця з вертикальними яскравими смугами та щільно закладеними дрібними зборами називалася цюрц. На Волині та Рівненщині вона виконувалася з білого полотна, закладалася у дрібні збори і знизу прикрашалася широкою смугою тканого червоного орнаменту. Спідниця бойківчанок - фартух - прикрашалась по низу вишивкою - циркою, яка нагадувала полтавське різьблення; лемки гофровану спідницю (кабат, сукню) робили з яскравої вибійчастої тканини.
На півночі Київщини та Чернігівщини відома так звана спідниця до нагрудника. На нинішній Кіровоградщині така спідниця називалася шарафаном. Одяг подібного типу також поширений у Білорусі й близький до російського сарафана на лямках. Варіант спідниці до нагрудника у вигляді андарака з пришитим ліфом разом із орнаментованою запас-кою-попередницею мав спільні риси з одягом південних слов'ян та безпосередньо з болгарською "дрехою", яку також носили з орнаментованою "престілкою".
Порівняно значне поширення російського народного одягу з сарафаном і
Loading...

 
 

Цікаве