WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Український костюм як джерело вивчення етнічної історії - Реферат

Український костюм як джерело вивчення етнічної історії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Український костюм як джерело вивчення етнічної історії
Костюм - явище конкретно-історичне, продукт розвитку даного етносу, нації, етнографічної або локальної групи. Він відбиває цей розвиток специфікою своїх функцій, матеріалу, крою, способів носіння, самобутністю колориту, орнаментики, різних доповнень, неповторністю загального си-луету.
Залежно від схожості природно-географічних умов, характеру виробничої діяльності, шляхів соціально-економічного та історичного розвитку, від етнічної та антропологічної спорідненості та етнокультурних взаємозв'язків спостерігається і ступінь близькості, а часом спільності в костюмі різних народів. Риси такої спільності, що виробилися на певному етапі розвитку етносів, стійкіші за більш пізні впливи. Саме тому ознаки етнічної специфіки та етнокультурної спорідненості в костюмі різних народів є важливим джерелом пізнання етнічної історії від найдавніших часів до на-ших днів.
Таке значення традиційного костюма підкреслювалося багатьма дослідниками, але до вбрання спершу підходили переважно як до явища культури, що розвивалося за своїми законами, обмежуючись констатацією самого зразка одягу, характеристикою його крою тощо. Погляд на традиційний костюм як на предмет етнографічного вивчення у свою чергу викликав історико-культурну спрямованість методики. Костюм став сприйматися як явище, котре має певні якісно-розпізнавальні ознаки народного чи національного духу. Проте лише деякі дослідники переконливо доводили, що традиційний костюм є важливим продуктом культури конкретного народу, і вивчення цього явища проливає світло на питання генезису даного етносу, його історичного розвитку, наочно розкриває етнокультурні взаємозв'язки і взаємовпливи.
Так, відомий етнограф Д.Зеленін, класифікуючи те чи інше етнокультурне явище, розподіляв його за певними ознаками (на основі конкретного матеріалу) на види, групи, типи, підтипи тощо, намагався визначити ареал поширення кожного з них, прив'язуючи його до певної місцевості, національної, етнічної або локальної групи населення з їхньою історією, мовою, іншими явищами культури та побуту. Причому якщо в одних випадках учений простежував історію якогось явища з моменту його походження, то в інших вони цікавили його саме як джерело вивчення етнічної історії та етнокультурних зв'язків.
На основі порівняльного етнографічного аналізу одягу слов'ян в його історичному розвитку, на відміну від інших дослідників, які стверджували, що український одяг підлягав значним змінам під впливом як східних, так і західних сусідів, Д. Зеленін дійшов висновку, що не можна розглядати будь-яку спорідненість форм як просте запозичення. "При запозиченні та перехрещенні різних культурних елементів,- писав він,- жоден народ не засвоює механічно чужого, а завжди творчо видозмінює, пристосовує та переробляє це чуже".
В.Куфтін, обґрунтовуючи важливість порівняльного методу у вивченні традиційного вбрання як історичного джерела, підводить теоретичну базу під такого роду дослідження. Зокрема, аналізуючи костюм, він робить спробу з'ясувати походження та складові елементи одягу певної етнографічної групи.
Узагальнивши в середині 50-х років величезний матеріал стосовно одягу східнослов'янських народів, Г. Маслова наголошує, що ці дані із застосуванням здобутків лінгвістики, археології, історії, антропології відкривають можливість глибше опанувати складні питання етногенезу. Слідом за її ґрунтовною працею з'являється ціла низка монографій і статей, присвячених дослідженню етнокультурних зв'язків слов'янських народів, і саме на матеріалах одягу.
У наступні роки традиційне вбрання розглядалося дослідниками у багатьох аспектах, зокрема:
" як важливе історичне джерело, що відбиває походження і різні етапи розвитку етносу;
" як явище культури, в якому зберігаються сліди взаємовідносин між різними етносами на конкретних історичних етапах;
" як одна з важливих ознак національної належності, етнічної самосвідомості;
" як художньо-культурне явище, котре узагальнює практичний досвід народу у різних напрямах мистецької творчості;
" як нашарування традицій національної культури, найкращі риси яких використовуються та вдосконалюються кожним наступним поколінням.
Зупинімося коротко на напрямах дослідження традиційного костюма як історичного джерела.
Кожний елемент традиційного одягу, виконуючи вже відомі нам функції, являє собою сплетену, зв'язану або зшиту з того чи іншого матеріалу форму, утворену кроєм і зшиванням, а також різними способами пов'язування чи носіння. Одягнені у чіткій послідовності, у певний спосіб, всі елементи вбрання об'єднуються в певний комплекс, який у кожній місцевості і в кожний історичний період має локальні особливості силуету, об'ємної форми, колористики, декоративно-орнаментального вирішення та опорядження. Як елементи, так і різноманітні доповнення й атрибути одягу виготовлялися та об'єднувалися в комплекс відповідно до конкретних природнокліматичних, історичних, економічних умов, були розраховані на певний антропологічний тип населення з його психологічними, естетичними та етичними уявленнями і нормами, соціальною та національною належністю й самосвідомістю, що відповідало рівневі розвитку культури даного етносу. Саме порівняльний аналіз етнографічних ознак елементів чи доповнень комплексів убрання дає важливу інформацію щодо етнічної історії народу.
Кожна деталь традиційного одягу має свою назву, яка не завжди збігається з назвами аналогічних за матеріалом, формою, кольором, оздобленням елементів інших комплексів, котрі побутують в іншому етнографічному середовищі. Зіставлення реалій з термінами, врахування ареалів їхнього побутування є також важливими етнокультурними характеристиками історичного розвитку окремих регіонів.
Ми вже згадували, що матеріалами для одягу українців, як і багатьох інших народів, здавна були шкури тварин (з хутром або без нього), вовна та рослинні волокна, з прядива яких або відразу виробляли деталі одягу (поясний одяг у вигляді незшитого шматка тканини, пояси, жіночі рушникоподібні деталі головних уборів тощо), або спочатку тканини для нього. Для окремих елементів одягу (взуття, чоловічих головних уборів) широко користувалися рослинними стеблинами, корою дерев або самою деревиною. Місцеві матеріали, що вживалися для традиційного вбрання, свідчать про його давнє походження, а також про уміле використання природної
Loading...

 
 

Цікаве