WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційний одяг XVIII—XIX ст. у контексті загальноєвропейської культури. Відмінності в костюмі Ліво- й Правобережжя - Реферат

Традиційний одяг XVIII—XIX ст. у контексті загальноєвропейської культури. Відмінності в костюмі Ліво- й Правобережжя - Реферат

переважно на верхній чоловічий та жіночий одяг: жупани, кунтуші, плащі-накидки тощо.
З однотонних шовкових тканин використовували атлас і камку. Панська сорочка шилася з тонкого полотна, вишивалася шовком, сріблом і золотом. За кроєм вона була близька до народної, відрізняючись від неї лише формою коміра, гатунком тканини, оздобленням тощо. Сорочка заправлялася у досить широкі суконні, шовкові або оксамитові шаровари яскравих кольорів. На сорочку вдягався дорогий жупан, підперізувався золототканим перським або "слуцьким" поясом. Зверху напинався кунтуш або опанча, під час урочистих церемоній - шуба чи ферезея, прикрашена коштовною запоною. Парчові шуби підбивалися цінним хутром, оздоблювалися горностаєм, золотим шнуром, галуном, коштовним камінням. На ноги взували кольорові сап'янові чоботи. Шапки були пере-важно оксамитові, оздоблені хутром соболя, рисі або лисиці. їх прикрашали коштовностями, страусячим пір'ям.
Не дуже наслідували західноєвропейську моду купчихи та міщанки. Навіть найзаможніші з них продовжували носити традиційне вбрання міського типу - спідниці, шнурований ліф, бурнус, а голову покривали твердими уборами типу очіпка чи кораблика, на яких, утім,коштовного каміння інколи було більше, ніж на цілому наряді придворної дами.
Ще консервативнішим був селянський одяг. Як і раніше, він виготов-лявся з саморобних матеріалів і зберігав різноманіття місцевих варіантів крою, пропорцій, художнього оздоблення, способів носіння тощо. Разом із тим у селянському костюмі накопичувались і більш пізні форми, пов'язані з побутуючим у даний період міським убранням та його стильовим напрямом. Щодо мешканців заможних сіл, розташованих поблизу торговельних центрів, то вони по можливості активно використовували для оздоблення дорогі привізні тканини, а також ювелірні прикраси, особливо коралі.
Для Правобережжя України період XVIII-XIX ст. характеризувався відходом від польського національного й культурного впливу та частковим возз'єднанням з Лівобережжям, що прискорило процес консолідації українського етносу та національної культури. У відповідності з такою ситуацією розвивався і костюм жителів цього регіону.
Протягом тривалого часу носіння того чи іншого одягу регламентувалося спеціальними законами, що їх видавав польський уряд. Гордовита польська й місцева шляхта всіляко намагалася відокремитися від інших, хай навіть заможних, верств. Так, "ясновельможні" могли носити яскраво-червоні кунтуші й жупани, дрібна шляхта - сірого кольору. Міщанству ж узагалі заборонялося носити кунтуші та інше цінне вбрання. Ось витяг з одного закону XVII ст.: "чтобы никакой мещанин, ни плебей не дерзнул употреблять шелкового платья и шелкового подбоя, шапки драгоценных мехов, кроме лисьих и других низких, а также, чтобы никто не ходил в сафьянах..." На "дерзнувших" накладався досить значний грошовий штраф.
Незважаючи на такі суворі заходи, міщани намагалися хизуватися своїм одягом, його матеріалом та кроєм. Я.Головацький, описуючи одяг бучацької міщанки, зазначав, що він був часом значно багатший за костюм польської графині: спідниця зі старовинної шовкової тканини, на шиї - велике коралеве намисто та дукач, прикрашений рубінами й сапфірами, зверху - дорога бламова шуба, покрита шовком.
Ще наприкінці XVIII ст. поляки становили більшість у поміщицько-магнатській верхівці Правобережжя. Безумовно, це стримувало національний розвиток регіону. Водночас безпосереднє спілкування двох народів на одній території сприяло взаємовпливові їхніх культур, що яскраво відбилося і в одязі, особливо заможного населення.
Щодо одягу селянства Правобережної України, то він розвивався на традиційній основі. Поряд із численними спільними рисами з народним убранням Середньої Наддніпрянщини тут чітко простежуються місцеві варіанти комплексів традиційного костюма, котрі подекуди включають суто архаїчні елементи.
У своїх найбільш виразних формах український традиційний костюм сформувався у докапіталістичний період. У другій половині XIX ст. нові суспільні відносини поступово проникають в усі сфери життя українців. Ліквідація кріпосництва та феодальних бар'єрів створює сприятливі умови і для вдосконалення процесу виготовлення народного одягу. На рубежі XIX-XX ст. упроваджуються фабричні прядки та нитки, які значно збагачують тканини та вишивки, різноманіття їхньої кольорової гами. Фабричні матеріали витісняють трудомісткі у виготовленні саморобні, що у свою чергу прискорює розвиток народного крою. Машинна техніка, котра замінює ручне шитво, дає поштовх розвиткові нових художньо-технологічних прийомів. І нарешті, готові елементи одягу (пояси, хустки, взуття) замінюють саморобні, а з розвитком швейної промисловості селяни дедалі частіше користуються одягом фабричного виробництва.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве