WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційне вбрання Середньої Наддніпрянщини - Реферат

Традиційне вбрання Середньої Наддніпрянщини - Реферат

різних кольорів і малюнків. Кроєм вони повторювали традиційний нагрудний одяг, але довжиною набагато перевершували його.
Взимку носили кожушанки під стан, до вусів, криті синім фабричним сукном, довжиною нижче колін.
На шию жінки полюбляли одягати багато низок коралевого намиста, чим значною мірою пояснюється, чому груди сорочок не вишивалися. Заможніші носили також срібні ланцюжки з китицями, хрестики та дукачі, бідніші - лише хрестик, часом один дукач. Окрім характерного для регіону взуття, побутували двокольорові чоботи - чорнобривці.
Жіночі свита й шушун. Середня Наддніпрянщина
Особливістю одягу правобережної Черкащини є тенденція до поліхромності в орнаментації сорочок, до зменшення їхньої довжини (так само як і довжини стегнового вбрання), відсутність на значній території безрукавок (а там, де вони побутували,- пов'язування їх поясом), наявність специфічного нагрудного вбрання з рукавами - круглих кохточок. Самобутніми були і верхній осінньо-весняний та зимовий одяг, і способи носіння жіночих головних уборів.
В основі комплексу правобережної Черкащини лежить сорочка з суцільним рукавом, пришитим по основі, з невеликим стоячим, виложистим або у вигляді оборки (зонтика, брилика) коміром та досить широкою чохлою. Колорит вишивки подібний до західнокиївського варіанта, але повсюдною була наявність трьох-чотирьох кольорів. Вишивали, вставки й верхні частини рукавів, комір, чохли, поділ, іноді пазушку, проте вишиті площини були порівняно незначними. Щодо запасок, то їхня кількість дохо-дила тут до чотирьох.
Чоловіча свита. Середня Наддніпрянщина
Керсетка, що побутувала лише в північно-східній смузі даного району, підперізувалася барвистим поясом, який зав'язувався так, щоб спереду був великий бант (ключка) і довгі кінці, які звисали додолу. Це надавало особливої своєрідності силуетові. На півдні керсетка зовсім відсутня (в деяких місцевостях носили святкове безрукавне вбрання з плису - бруслик). На сорочку напинали коротеньку круглу кохточку розширеного донизу крою з провисаючою виразно розкльошеною спинкою.
Осінньо-весняний верхній одяг представлений свитою і керейкою з саморобного коричневого сукна. Керейка являла собою святковий розширений донизу довгий одяг, прикрашений аплікацією. У другій половині XIX ст. в ужиток входять круглі ватяні кохти та бурнуси - довгий, розширений донизу одяг із краму темних кольорів на ватяній простьобці. Згодом вони замінюються вбранням піджакового типу.
Взимку носили тулуб'ясті та під стан нагольні кожухи зі стоячим або виложистим круглим коміром, білого або темно-коричневого кольору, прикрашені яскравими нашивками, вишивкою, пізніше машинною строчкою.
Особливістю носіння головних уборів було те, що хустку укладали в дрібненькі збори навколо очіпка так, що різнокольорові тороки спадали вільно на обличчя. Це створювало своєрідний ефект.
Комплекс убрання Південної Чернігівщини вирізняється наявністю такого типу стегнового одягу, як одноплатова обгортка, а також верхнього хутряного, критого сукном одягу - шушуна. Інші елементи характеризуються певною специфікою крою чи оздоблення.
Сорочка робилася з плечовою вставкою, що пришивалася по основі чи по пітканню, або з суцільним рукавом, викроєним разом зі вставкою. Рукави жіночих сорочок часом розширювали за рахунок додаткової півпілки. Вставки пришивали розшивкою - широким розмереженням із ромбічним кольоровим орнаментом. Траплявся двокольоровий шов (червоно-білий, синьо-білий, чорно-білий) із суцільним зашиванням ромбічної фігури. Вишивка біллю та мережані шви дедалі на південь замінювалися вишивкою червоно-чорною заполоччю. Геометричний орнамент частіше поступається мотивам, узятим з рослинного світу. Розмішували орнамент на вставці та передпліччі широкою смугою, від якої по рукаві йшли поздовжні лінії або окремі невеликі малюнки.
Стегновим одягом у будень були запаски (чорний сіряк, синя попередниця), у свято - клітчасті багатобарвні плахти (клітинки часом вишивалися гарусом чи заповнювалися різнокольоровими клаптиками вовняної матерії - так званою накладкою). Для цих місцевостей, особливо для Ніжинського повіту, була характерна, як уже вказувалося, спочатку саморобна, а потім покупна широка одноплатова обгортка. У другій половині XIX ст. набувають поширення рясні спідниці з кубового ситцю. Стегновий одяг підперізували червоним самоплетеним або тканим поясом, який часом викінчувався широкою орнаментованою смугою.
Юпка. Полтавщина.
Керсетки на Південній Чернігівщині шили також переважно з кубового ситцю. Вони були досить короткими й обов'язково мали кишеню на правій полі, оформлену аплікацією. Далі на південь довжина керсетки збільшувалася, лінія талії підвищувалася, що змінювало загальний силует комплексу.
Типовими були короткі свити з темного домашнього сукна, до двох вусів, із ластівками (червоними шматочками сукна, нашитими поверх вусів). Комір, поли, паси й закавраші оздоблювали зеленим і чорним шнуром. Траплялися й білі довгі свити до п'яти-семи вусів. Подекуди старі жінки на свято вдягали стародавній шушун: влітку суконний, а взимку з овчини, критої сукном. Узимку носили також некриті кожушанки (їхні пропорції та крій нагадували юпки) або криті фабричною тканиною хутрянки, що обшивалися смушкою. Довгі, пошиті не до стану кожухи з широким вило-жистим коміром траплялися досить рідко.
На голову жінки напинали очіпок, який шився з різнокольорового ситцю, іноді з парчі, кумачу і складався з двох частин: причільника та вершка. Причільник ззаду не зшивався, і до нього пришивалися поворозки длязав'язування очіпка. Виходячи з дому, жінка пов'язувала поверх очіпка покупну хустку так, щоб було видно верхню частину очіпка. Намітки з середини XIX ст. вже вдягали як суто обрядове вбрання. Дівчата заплітали волосся в одну косу, вплітаючи в неї стрічку, одягали вінки-теремки та вінки-матер'янки (квіти з бавовняної матерії). Взувалися в червоні сап'янці на високих підборах.
Основними елементами вбрання чоловічого населення Середньої Наддніпрянщини були сорочка, штани, безрукавка, свита, жупан, кожух, кирея, пояс. Сорочки мали тунікоподібний крій або прямокутні вставки на плечах, пришиті по пітканню.
Кирея. Середня Наддніпрянщина
На грудях був прямий розріз - пазушна. Святкові, меншою мірою буденні, сорочки по вставках, коміру, пазушці та рукавах оздоблювали вишивкою. Заправлялися сорочки у полотняні штани, які до кінця XIX ст. були досить широкими. Поступово їх замінили більш вузькі штани, холоші яких з'єднувалися між собою клинами. Обов'язковими складовими чоловічого вбрання центральних областей були безрукавка, пізніше - жилет.
Верхній чоловічий одяг шили з саморобного сукна темних кольорів. Свита на спині призбирувалася по талії, іноді по боках; побутували й свити зі вставними вусами. Заможніші влітку носили жупани з фабричних тканин, взимку - овчинні кожухи (під стан та тулуб'ясті) білого чи жовтого кольору, оздоблені вишивкою та аплікацією). У негоду на свиту чи кожух напинали плащоподібну суконну кирею з відлогою. Підперізували верхній одяг тканим або плетеним вовняним, шовковим чи бавовняним поясом.
Улітку чоловіки носили солом'яні брилі, взимку - смушкові або хутряні капелюхи циліндричної форми зі сферичним або пласким дном. Волосся стригли переважно гад макітру. За взуття правили личаки та постоли, у заможніших - черевики й чоботи.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве