WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційне вбрання Середньої Наддніпрянщини - Реферат

Традиційне вбрання Середньої Наддніпрянщини - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Традиційне вбрання Середньої Наддніпрянщини
Складові частини народного костюма - натільний, поясний, нагрудний та верхній одяг разом із поясами, головними уборами, взуттям і прикрасами - у певних поєднаннях утворювали традиційні комплекси вбрання, які залежно від місцевості відрізнялися багатьма локальними особ-ливостями.
Як відомо, Середня Наддніпрянщина була тереном формування української народності та нації, що відбилося й на розвиткові народного костюма цього регіону: в основному він базувався на єдності рис, властивих культурі українського етносу в цілому. Разом із тим у межах регіону спостерігається різноманітність місцевих варіантів, що дає змогу виділити самостійні комплекси, притаманні конкретним районам Середньої Наддніпрянщини. Найяскравіше це простежується на прикладі жіночого одягу.
Так, найбільшої виразності на середину XIX ст. набуває комплекс Центральної Київщини, яка протягом віків була центром економічного та культурного життя не лише Середньої Наддніпрянщини, а й усієї України. Саме для цієї території характерні відносно швидка зміна та співіснування на єдиній основі різноманітних форм одягу, котрі досягають тут високого рівня розвитку.
Отож жіночий одяг Центральної Київщини складався з сорочки, двох запасок (у свято - плахти), літника з попередницею ІЗ: саморобної тканини, пізніше - крамної спідниці з фартухом, котрі пов'язувалися поясом. З другої половини XIX ст. обов'язковим елементом комплексу була керсетка. У холодніші пори року вдягали, свиту, байову юпку, згодом - юпку з краму. Взимку носили кожухи. На ноги напинали чоботи або черевики. Волосся дівчата заплітали в одну чи дві коси. Жінки одягали на голову м'яку чушку та твердий очіпок і пов'язувалися хусткою, а в урочистих випадках - наміткою.
Комплекс традиційного одягу. Наддніпрянщина
Натільний одяг - сорочка - була з суцільним рукавом або з плічками та зібраними біля них рукавами, пришитими по пітканню стану. Сорочка мала стоячий або виложистий комір, а також досить широкі чохли. Орнаментація заповнювала комір, чохли, широку смугу пазухи та поділ. Вишивка робилася червоною та синьою, пізніше чорною заполоччю, часом у поєднанні з білою або підфарбованою у сірий колір лляною ниткою. Часто в одній сорочці траплялося одночасне, застосування різноманітних технік; вирізування, гладі, набирування, хрестика, мережки тощо. Орнамент - геометричний та геометризований рослинний. Як сорочки, так і запаски іноді були досить короткими - ледве прикривали коліна.
Керсетки Центральної Київщини були простьобаними на ваті чи без простьобки (холості), щільно затягнутими по лінії грудей, а донизу розширеними за допомогою вусів. їхня довжина - до середини стегна; матеріали - вовна, шовк, бавовна. Частіше київські керсетки однотонні. Відповідно до віку жінки вони могли бути яскравих або темних кольорів і виразно прикрашалися плисовими обшивками, аплікацією, вишивкою, пізніше - машинною строчкою. Оздоблення розташовувалося по правій полі з акцентом у нижньому куті, а також на спинці, по лінії талії та по низу керсетки.
Жіноча свита була білого кольору, під стан, невідрізною по лінії талії, розширеною донизу або ж із підрізною чи відрізною спинкою. Комір - виложистий, іноді шальовий, оздоблення - чорним вовняним саморобним шнуром або тканиною. Байові юпки, прикрашені вовняними китицями - перчиками - контрастних кольорів, шили до трьох вусів, з великим виложистим коміром. Крамні юпки повторювали пропорції керсетки, але були довшими, з рукавами й обов'язково на ватяній простьобці. Наприкінці XIX ст. на селі з'являються нові види одягу - сачки, кохти на ваті тощо.
Комплекс дівочого одягу з керсеткою.
Середня Наддніпрянщина.
Тулуб'ясті нагальні кожухи білого кольору на Київщині виразно прикрашалися різнокольоровою аплікацією з сап'яну, вишивкою, тасьмою. Як і в керсетках, оздоблення розташовувалося на правій полі з акцентом у нижньому куті. Кожухи мали великий виложистий комір із сірого смушку, яким обшивали також поли та поділ. Крім кожухів, побутували короткі білі або вкриті смугастою тканиною кожушанки.
Влітку на свято заможніші жінки взувалися в чоботи з червоного або жовтого сап'яну. Бідніші здебільшого на свято або на зиму запасали чоботи з ялової шкіри, намазуючи їх дьогтем. Носили також чорні та червоні черевики.
Як уже зазначалося, на голову жінки одягали чушку та очіпок, який, коли йшли в гості або до церкви, обов'язково покривали наміткою. Вдома поверх чушки одягали домашньої роботи білу хустку, переткану різнокольоровими нитками, пізніше - набивний мальований платок. Дівчата прикрашали себе вінками з різнокольоровими стрічками. Взагалі одяг дівчат був колоритніший за жіночий: виразніше вишивалася сорочка; спідниця була з ситцю барвистих малюнків; запаска мала червоний або блакитний колір тощо.
Певною своєрідністю визначався жіночий одяг Західної Київщини.
Сорочка тут робилася з конопляного плоскінного полотна з суцільним рукавом, викроєним разом із плічком, пришитим до стану сорочки по основі, зі стоячим коміром і чохлами. Стан сорочки часом складався лише з двох пілок. Вишивалася сорочка по коміру, чохлах, пазушці, плічках, рукавах. Спочатку вишивали вовною, пізніше - заполоччю. В орнаменті переважали червоний та чорний кольори, до яких іноді долучалися зеленавий або жовтий.
Безрукавок на Західній Київщині не носили. Поверх сорочки одягали капоту з саморобного матеріалу, пізніше - з краму. Була вона з маленьким виложистим коміром або без нього. Рукав - вузький, зібраний у верхній частині. По подолу, полах, коміру та чохлах капота
прикрашалася чорним оксамитом. На зміну капоті наприкінці XIX ст. приходять вироби жакетного типу - козачка, козакинка, матроска, баска тощо.
Жіночі свити мали кишені, а ззаду - капюшон (ворок). У другій половині XIX ст. побутував такий вид верхнього осінньо-весняного вбрання, як катанка. Вона шилася з тонких крамних матеріалів на ваті, під стан та мала відрізну талію, густо зібрану спинку; довжиною сягала ледь за коліна. Заможніші жінки носили бурнос,- святковий одяг із дорогого сукна, розширений донизу, з великим круглим коміром; свитечку - широкий одяг вище колін, із тонкого чорного сукна на ваті. Пізніше їх замінюють жакет, лейбик, бобрик.
Кожухи Західної Київщини були частіше коричневого кольору з червоним відтінком. Оздоблювали їх сімкою - вузенькою, смужкою саморобної або крамної тканини. На правій полі розміщували "квітку" з кольорової сімки або виплетених ниток - кіски. Побутував тут критий чорним сукном кожух - хутро. Одягом для негоди були бурка - довгий суконний плащ із каптуром та хлястиком.
Дівчата заплітали волосся у дві коси та викладали їх кубликом, прикрашаючи барвінком, півонією, м'ятою. Старі жінки, ідучи до церкви, поверх очіпка зав'язували дві хустки, однією з яких запиналися, а другу, складену в кілька разів, пропускали під підборіддям та пов'язували на тім'ї. На ноги одягали шкіряні або ликові постоли, чорнічоботи, черевики.
Кобеняк (Чернігівщина) та бурка (Київщина)
У комплексі вбрання лівобережних Київщини та Черкащини простежується певна довершеність локального комплексу, однорідність крою та оздоблення складових частин. Тут були поширені сорочки зі вставками або суцільними рукавами, викроєними по всій ширині полотна, що пришивалися до основних пілок по основі. Частіше трапляється рукав у півтори пілки. Сорочка стає пишнішою у плечовій частині. Біля вставки рукав збирався в декілька рядів у так звані пухлини. Горловина і рукав викін-чувалися вузенькою обшивкою. У першій половині XIX ст. рукави й поділ сорочки прикрашалися тканим малюнком, який згодом остаточно замінився вишивкою. Остання розмішувалася на вставках, рукаві та подолі. В орнаментації присутні рослинні мотиви, а також дуже стилізовані зооморфні елементи. Колорит - червоно-чорний у відносній рівновазі. Трапляється вишивка білою або злегка підфарбованою у світлі кольори лляною ниткою.
На сорочку вдягалася керсетка довжиною нижче середини стегна, з трохи завищеною лінією талії. Робили її частіше з виразним тканим або набивним малюнком. Кількість вусів сягала семи - дев'яти. Шили керсетки на підкладці, але без ватяної простьобки, а носили подекуди на обидва боки.
Верхній осінньо-весняний одяг становили передусім білі суконні юпки трьох - п'яти вусів, довжиною ледь за коліна. Згодом на зміну їм приходять ватяні, з краму
Loading...

 
 

Цікаве