WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційне вбрання Півдня - Реферат

Традиційне вбрання Півдня - Реферат

пришивалися до поворозок.
Нагрудним жіночим одягом були корсетки, безрукавки-карась, різні кофти. Корсетки шили з атласу, парчі, ситцю, до вусів, із чотирикутним викотом. Карась являв собою корсетку з дуже широкими полами (на Донеччині карасик, навпаки, був досить короткий). Подекуди траплялися сарафани. На початку XX ст. поширюються безрукавки з прямою або приталеною спинкою, а також безрукавки-ванники, що виконували роль білизни (ліфа). У той же час починають носити кофти-бебешки, оздоблені оборочками, особливо на грудях. Кофта типу підмостону шилась зі складками в талії, на кокетці. На відміну від інших кофт вона була з глибоким заходом. Такі види одягу, як бурмоси, сачки, баски, шили також переважно з фабричних тканин. Бурмоси були прямоспинні, з маленьким стоячим комірцем, по лінії талії робилося декілька поперечних рядків ви-шивки. Розширений донизу сачок мав виложистий комір та косі кишені. У баски на спині від лінії талії робилися три складки. У 20-х роках з'являються парочки (кофта і спідниця). Утепленим нагрудним одягом на ваті, який шився з купованих тканин, були юпки (юпанки, юпаночки). Всі вони мали подібний крій, але вирізнялися довжиною. Найкоротшими були юпаночки - ледь нижче стегон, подібні до куцин Донеччини. Носили також прямоспинні короткі ватянки, що нагадують сучасні фуфайки.
Верхній жіночий одяг - свити та юпки з домашнього сукна темного кольору, з невідрізною спинкою і кількома зустрічними складками, що спадали від талії у вигляді фалд. Ззаду на талії подекуди нашивали кольорові трикутники - червоні очі. Поли, комір, низи рукавів обшивали тасьмою. Свита-полька була розклешеною донизу за рахунок клинів, зі стоячим коміром і накладними кишенями. Так звану пальтисанку шили з фабричної тканини, на ваті, з розширеними полами. Взимку носили кожу-шанки з ватяним станом, криті фабричною тканиною, відрізні по лінії талії та з рясними зборами. Вище від них пришивали пасок та обтягнуті червоною шкірою ґудзики. Комір був стоячий, із хутра. Поли й рукави обшивали смушком - обложкою.
Жіночі головні убори цієї зони нам уже відомі. Це насамперед ситцевий очіпок-збірник, що вдягався під хустку. Літні жінки носили ватяний очіпок з одним рогом - горботку. Хустки були вовняні або напіввовняні, барвисті, з бахромою, влітку з більш легких і світлих тканин. Характерним для колишньої Катеринославщини був звужений з боків капор червоного кольору, оздоблений темним плисом із квіткою. Під капором жінки закручували волосся в коронку. Пізніше жінки й дівчата починають носити куповані шарфи.
Комплекс чоловічого вбрання Центрального Степу в цілому збігається з одягом Донеччини, відрізняючись лише деякими деталями. Серед них зазначимо так звану підоплічку, що вшивалася на спині сорочки, верхній одяг типу пальта - дежурку (як і на Слобожанщині), чоловічі юпки на ваті. Побутували й своєрідні зачіски - під гребінець, з чубом та бриликом.
Одяг більшості сільського населення Криму створювався на основі народного вбрання переселенців - переважно з України та Росії, частково з Білорусії.
Спочатку частина переселенців, особливо жінки, носили здебільшого традиційний костюм або окремі його частини. Поступово цей одяг зношувався. У деяких родинах традиційне вбрання ховали у скриню для урочистих випадків або "на смерть", іноді його зберігали просто на згадку про рідні місця. Подекуди дівчата, виходячи заміж, одягали це вбрання як весільне.
У Криму ніколи не вирощували такі традиційні для України культури, як льон та коноплі, котрі були сировиною для виготовлення саморобного полотна. Це значною мірою сприяло тому, що кримчани шили одяг із фабричних тканин. Такий одяг значно відрізняється від традиційного, хоча жіноче вбрання, особливо українок, майже втративши традиційний декор, за кроєм та силуетом має з ним багато спільного.
Українки, як правило, носять кофти у фігуру (в талію). Комір звичайно вузенький; іноді, як у традиційній сорочці, у місці вшивання станка в комір роблять дрібні збори. Подекуди кофти шиють зі зборами від лінії талії. За кроєм вони нагадують корсетку, тільки з рукавами.
Спідниці звичайно побутують широкі (раніше шилися у сім пілок, тепер переважно у три), на шворочках (шнурках). Тканина - як для кофт, так і для спідниць - використовується здебільшого яскрава, квітчаста. Спідниця спереду обов'язково прикривається фартухом зі шляркою (оборкою), інколи з нагрудником. У деяких випадках сорочки й кофти вишивають на рукавах поліхромною вишивкою (копійками). Комір і пазушка, як правило, не вишиваються.
Головний убір жінок - здебільшого хустка, влітку біла, зимою вовняна або напіввовняна, темних тонів. Святкові хустини переважно барвисті. Способи пов'язування хусток різноманітні, але чоло обов'язково закрите.
За взуття правлять чуреки, схожі на капці або постоли. їх шиють із тканини, зі шкіряною чи гумовою підошвою. Носять також різноманітні туфлі. Чоботи, як правило, не використовують - через теплий клімат.
Дівчата й молодиці у кримських селах одягаються по-міському: короткі спідниці, різноманітні кофти, жакети, блузки, сукні, шапочки, берети тощо. Подекуди сільчанки шиють самі або купують у магазинах, а затим підганяють на свій смак ватяні безрукавки, різноманітні кофти тощо. Взимку й восени жінки, переважно старшого покоління, носять довгі пальта; навіть збереглися бурнуси на ваті, з облямованими тасьмою полами, коміром та кишенями. У північній частині Криму старші жінки інколи носять взимку кожушанки, покриті тканиною, а також нагольні або криті сукном кожухи.
Щодо чоловічого одягу, то в ньому майже немає традиційних рис, але й тут помітні деякі особливості вбрання і манери його носіння. Так, старше покоління надає перевагу широким штаням типу галіфе, які носять, заправляючи у чоботи. Колір сорочки звичайно білий, іноді з вишитими грудьми та коміром. Хутряна шапка зі смушку також характерна більше для українців, так само як звичка виставляти з-під шапки чуба. Восени й взимку серед чоловіцтва побутують короткі напівпальта з косими кишенями.
Цікаво, що незважаючи на сумісне проживання у кримських селах українців і росіян їхній одяг багато в чому різний. Росіянки старшого покоління полюбляють вузькі спідниці, сукні, сарафани. На відміну від українок, які шиють нижні сорочки за традицією з рукавами, росіянки роблять їх на бретельках. Тканини для верхнього одягу російські жінкивикористовують здебільшого однотонні, темних кольорів, українки ж надають перевагу яскравим. Окрім того, якщо українки носять кофти й безрукавки, то часто шиють їх самі, тоді як росіянки вибирають переважно куповані.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве