WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційне вбрання Півдня - Реферат

Традиційне вбрання Півдня - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Традиційне вбрання Півдня
Костюм населення південної частини України - наслідок взаємодії культур українського, російського, молдавського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому відчутніше позначився вплив міста. Поряд із традиційним убранням чоловіки тут досить рано почали носити верхні сорочки, косоворотки, пальта, піджаки, картузи, черевики; жінки - фабричні спідниці, кофточки, блузки, шалі, капелюшки. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-міському.
Виходячи з локальних особливостей традиційного вбрання у цьому регіоні можна виділити декілька зон, основні з яких ми й розглянемо. По-перше, це Донбас із суміжними територіями Запоріжжя та Приазов'я (загально назвемо цю зону Донеччиною); по-друге, це місцевості обабіч середньої та нижньої течії Дніпра (нинішні Дніпропетровщина й частково Кіровоградщина) - типовий український Степ; і, по-третє, це така своєрідна зона, як Крим.
Традиційні жіночі сорочки Донеччини - з прямими вставками, пришитими по основі (з лиштовочками), з підтичкою або додільні. Низи рукавів збиралися на нитку, іноді пришивали оборки - чохли. Вишивка сорочок - біла або червоно-чорна; вишивалися рукави, вставки, іноді поділ та комір. Наприкінці XIX ст. поширюються сорочки до гестки, до талійки (на кокетці) - переважно з фабричного полотна.
Поясним одягом слугували обгортка та дерга чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Плахти носили лише в деяких селах. Пізніше на зміну цим видам убрання приходять вовняні (кашемірові) або з кубового ситцю рясні спідниці (кількість пілок сягала дев'яти), а також спідниці з оборкою, пришитою до подолу. Фартухи, які називалися тут попередницями чи запонами, були двох видів: із грудинкою та на паску; перший здебільшого правив за робочий одяг, другий був святковим. Фартухи з грудинкою шили з темної дешевої фабричної тканини, іноді зі скромною обшивкою тасьмою. Фартухи на паску робили з білого полотна й обов'яз-ково прикрашали вишивкою, мережкою або мереживом.
Нагрудним жіночим одягом були короткі безрукавки з фабричної тканини, прямого крою або в талію; корсетки до вусів із невідрізною спинкою; карасики, аналогічні за кроєм корсеткам, але значно коротші, і їхні поли не заходили одна за одну.
На початку XX ст. з'являються короткі кофти-бебешки, подібні до харківських матросок чи полтавських підроманців. Бебешки шили з фабричних тканин із кокеткою. На грудях та спинці біля кокетки робили численні збори. Застібка розміщувалася по лінії плечового шва уздовж пройми рукава. Носили й легкі бавовняні кофти, а подекуди - так звану парочку; кофту й спідницю з однієї тканини.
Утепленим нагрудним одягом були сачки в талію, прямоспинні баски, козакини на ваті - прямоспинні або до вусів. Із початку XX ст. поширюються короткі москвички на ваті, пошиті в талію.
Верхнє жіноче вбрання - білі, а пізніше сірі свити з саморобного сукна до вусів. Коротка свита звалася куциною. Носили також юпки в талію з фабричної тканини, на ваті, з розширеним клинами подолом. На початку XX ст. набули поширення довгі широкополі холодайки на ваті та аналогічні за кроєм прикорочені ватянки. Взимку одягали кожухи з фондами, або до вусів. Згодом почали носити короткі полушубки прямого крою. Функцію плаща виконував бурнус - довгий широкополий одяг із грубої фабричної тканини.
Очіпок на Донеччині повсюдно вдягали під намітку. Наприкінці XIX ст. замість неї голову почали пов'язувати хусткою. В холодну пору року носили вовняні або напіввовняні хустки, в теплу погоду - з легких фабричних матеріалів, барвисті або білі. Очіпки шили переважно з парчі у вигляді круглої шапочки з вушками (подібні до харківських). Пізніше поширюються очіпки з ситцю - на мотузках. Носили також капери, аналогічні капорам Харківщини.
Дівчата заплітали волосся в одну, іноді у дві коси зі стрічками, на свята вдягали вінки з живих або штучних квітів. Пов'язувались яскравими хустками. Взуттям слугували чоботи (переважно чорні, в деяких районах - кольорові), постоли-чадудси, черевики, а також високі гетри та черевики на резинках.
Чоловічий одяг - тунікоподібні сорочки або на кокетці, зі стоячим або виложистим коміром, рукави викінчувалися манжетами чи вільно. Розріз пазухи був по центру або збоку. Вишивалися груди, манжети, комір, іноді поділ. Подекуди вдягали косоворотки. У більшості районів сорочку носили навипуск і підперізували плетеним чи звитим паском червоного або синього кольору з китицями. Штани у XIX ст. були широкі, з вибій-частого полотна, з ромбовидною вставкою між холошами. Пізніше їх починають шити з фабричних тканин (сукна, пестряді) і значно вужчими.
Обов'язковою в чоловічому костюмі Донеччини була жилетка, що вдягалася на сорочку. У XX ст. в деяких селах з'являються костюми-трійки.
Традиційний верхній чоловічий одяг - свита до вусів (до фондів). Побутувала також чинарка з фабричної тканини, відрізна по лінії талії, з густими зборами й стоячим коміром. Носили й куцини, подібні за кроєм до чинарки, але значно коротші, а також венгерки довжиною до колін.
Чоловічі кожухи були здебільшого відрізними по лінії талії, зі зборами. У сильний холод одягали довгі широкі тулупи з великим коміром, що закривав плечі. В негоду напинали сіряк із кобкою чи кобеняк-кирею з відлогою.
Головні убори чоловіків - хутряні шапки конусоподібної заокругленої форми, влітку - брилі. У XX ст. з'являються шапки-вушанки, картузи. Стриглися чоловіки нетрадиційно - під бобика, під польку.
Взуттям були чоботи-витяжки, постоли-чарухи, подекуди - личаки прямого плетіння, дерев'яники (підошва дерев'яна, верх шкіряний). На початку XX ст. поширюються чоботи-бугилки та галоші.
За характером убрання центральні степові райони виділяються в окремий комплекс, який, утім, не є однорідним: скажімо, костюм території сучасної Дніпропетровщини тяжіє до Донеччини, Полтавщини, Харківщини, а сучасної Кіровоградщини - до Черкащини та Поділля.
Комплекс жіночого одягу включав сорочку зі вставками або до талійки (до гестки, до плечок) - додільну або до підтички. На сорочках зі вставками у місці зшиву вставки зі станом та коміром, а в сорочках до талійки в місці пришиву стану до кокетки робилися численні дрібні складки (пухлики, занизки). Сорочки до талійки мали квадратний, рідше - овальний виріз горловини. Пазуху прорізали посередині чи збоку. Якщо каре було великим, застібки не робили. Під рукавами вставлялися ластки. Призбирані низи рукавів називали чохлами (рясна оборка) або манкетами (вузька обшивка). Вишивалися вставки, комір, кокетка, рукави, поділ. Колорит вишивки - червоно-чорний, із початку XX ст.- частіше поліхромний. Носили сорочку з напуском, підперізуючи поясом-окравкою - червоним у дівчат та зеленим у жінок.
Традиційний жіночий поясний одяг - дергу, плахту, запаску - на-прикінці XIX ст. поступово витісняють широкі спідниці з фабричних тканин. Шилися вони у складку або призбирувалися біля пояса, застібалися на ґудзик або зав'язувалися поворозками. Довжинаспідниць - до кісточок. У західніших районах (колишня Єлисаветградщина) на поділ спідниць нашивали смуги іншої тканини (найчастіше плису) - бійо або прострочували складочки (залужки); низ подола підшивали (підбійка, лиштва), іноді вздовж нього нашивали так звану щіточку. Подекуди жінки вдягали декілька спідниць, щоб надати фігурі пишності. Фартухи шили пере-важно з білого полотна, особливо святкові. Вони були коротші за спідницю на 20-30 см. Знизу робилася оборка (шлярка). Оздоблювалися фартухи ви-шивкою, мережкою, мереживом. Особливістю цього виду вбрання у степових районах були вишиті різнокольоровими нитками китиці, які
Loading...

 
 

Цікаве