WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Одяг населення Київської Русі - Реферат

Одяг населення Київської Русі - Реферат

символом підкорення жінки чоловікові.
Костюм міщанства Київщини. Перша половина ХІХ ст.
Різноманітними були зйомні прикраси - підвіски, сережки, мониста, браслети, але з плином часу і розвитком ремесел їхні локальні особливості поступово стираються.
Одяг знатних городян - Князів, бояр, феодалів, багатих купців тощо - складався з великої кількості предметів і виконувався з дорогих тканин як місцевого виробництва, так і привезених із країн Західної Європи та Сходу. Сорочку й гачі із лляного полотна носили як натільну білизну; жіночий одяг у вигляді шматка тканини, який обгортає стегна, серед знаті не був поширений.
Убрання вельможних городянок, яке надягалося на сорочку, шилося зі східних вишитих шовків (паволок) або цупкої ворсистої тканини з золотою або срібною ниткою, схожої на оксамит. Знатні жінки, зі слів арабського мандрівника Ібн-Фадлана, носили хилу (халат) - верхній шовковий одяг. Згадується він і в літописах. Поділ та обшлаги нижнього одягу, як і в костюмі небагатих городянок, були відкриті й щедро прикрашалися вишивкою, створюючи ступінчастий силует.
Костюм давньоруських селян
Зверху надівався плащ - корзно, який застібався на правому плечі дорогоцінною фібулою. Шили корзно з оксамиту. Комір, поділ і краї корзна прикрашали каймою, шитою золотим позументом. На київських фресках маємо зображення круглих комірів - опліч, ожерелків. їх не пришивали, а накладали на сукні. Ці елементи, вишиті золотом та перлами, зберігалися в костюмі знаті декілька століть, а в ХІІІ-XV ст. у вигляді вишитих комірів поширилися і на одяг представниць непривілейованих станів. У традиційному костюмі населення Наддніпрянщини великі круглі коміри - часто зйомні, прикрашені нашивками, вишивкою, зборами - побутували аж до XX ст.
Книжкові мініатюри і фресковий живопис свідчать, що одяг заможних жінок найчастіше мав вигляд прямої сукні з широкими довгими рукавами, перехопленими на зап'ясті наручами, а по талії багато прикрашеної золотим шитвом. Низ декорувався візерунчастою каймою, а верх - відкидним коміром. Пояс складався з позолочених металевих бляшок-накладок і був знаком феодальної гідності, найулюбленішим предметом благословіння князями своїх родичів. Жіночі та особливо чоловічі пояси робили також із шовку, затканого золотом і сріблом, із оксамиту або шкіри з кованими металевими бляшками. Прикрашені перлами, сердоліком пояси, як і опліччя та головні убори, залишали у спадщину дітям.
Одяг знатних східнослов'янських жінок був багатокольоровим, у ньому поєднувалися яскраві, свіжі, соковиті барви. Зелений, блакитний, червоний, синій, коричневий кольори доповнювалися золотим і срібним шитвом. Металева нитка прикрашала костюм не лише жінок княжого роду, а й заможних селянок. Найулюбленішим кольором був червоний ("червлены и багряны одеяння"). Його перевага пояснюється тим, що, по-перше, це був колір-оберіг, а по-друге, використовувалися численні натуральні барвники, які надавали тканинам червоно-коричневого та інших відтінків червоного кольору. Фарбували тканини переважно рослинними барвниками, рідше - тваринного походження. Червоний колір добували з червецю (яєчок хробаків), червоно-коричневий - із гречаника, звіробою, кори дикої яблуні, вільхи, крушини; синій - із сон-трави, волошки, чорниці; жовтий - із дроку, листя берези; золотаво-коричневий - із лушпиння цибулі, кори дуба та груші. Парадний костюм феодала складався з довгу сорочки, свити-каптана (жупана), корзна, чобіт, напівсферичної шапки, обшитої хутром. Корзно і свиту шили з привізних візантійських тканин. По краях одяг прикрашався широким орнаментом. На виготовлення вбрання заможного купця або феодала часто-густо йшла майже третина усього майна. Ібн-Фадлан, наприклад, так описав поховальний костюм купця X ст.: "Наділи на нього шаровари і гетри, і чоботи, і куртку, і кафтан парчовий із ґудзиками з золота, і наділи йому на голову шапку з парчі з соболем". Дуже старанно підбирався колір костюма князя. Як і в жіночому одязі, перевага надавалася різним відтінкам червоного.
В зимовий час населення Київської Русі носило хутряний одяг: більш заможні - з дорогого хутра (горностая, соболя, лисиці, бобра тощо), бідніші - з дешевого. У XIII ст. знатні руські жінки прикрашали горностаєм краї одягу. Ширина таких обшивок (іноді від землі до колін) свідчила про їхню заможність. Жінки середнього достатку носили шуби з білки.
Шуби було прийнято носити хутром усередину, спочатку не покриваючи їх тканиною.
Типи крою давньоруського жіночого одягу
Дівочі головні убори - вінці
З часом такий одяг став вважатися грубим і зберігся тільки в побуті селян. Шуби ж знатних дам почали покривати оксамитом із золотим шиттям венеціанською камкою (шовком). Шуби носили бережливо і передавали їх у спадщину. В погану погоду накидали на плечі суконний старовинний плащ без рукавів - опанчу.
Комплекс костюма завершувало взуття - у селян плетене із стеблин і кори (личаки) або стягнуте з грубої сиром'ятної шкіри (постоли), у городян - із дорогої м'якої різнокольорової шкіри. Личаки були прямого чи косого плетіння, залежно від місцевої традиції. На відміну від селянок городянки і представниці панівних станів були "усі в чоботях". Шкіряне взуття вичиняли із шкур коней, великої та малої рогатої худоби. Черевики, сап'янці, напівчобітки, чоботи в X-XIII ст. кроїли на невисокому підборі та нежорсткій підошві. Колір шкіряного взуття був не тільки червоним, а й зеленим, жовтим, коричневим. Чоботи в різних регіонах могли бути тупоносими або гостроносими. Показником добробуту було вишивання чобіт кольоровими нитками, річковими перлами. В орнаменті використовували кола (солярні знаки), прошви з темних ниток (символ дороги), зелені завитки (символ життя). Отже, костюм за часів Київської Русі був одночасно і високохудожнім витвором, і важливим соціальним та етніч-ним показником, виконуючи при цьому всі притаманні йому функції. Чимало його елементів збереглося аж до наших днів. Це й тунікоподібні сорочки, й одяг у вигляді шматка вовняної тканини, охоплюючої стегна; це й дівочі вінки та жіночі головні убори, і зйомні прикраси типу гуцульських згардів, і зйомні.коміри (Чернігівщина); це й давні орнаментальні мотиви в декоративному ткацтві й вишивці та багато іншого.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки,їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве