WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Костюм — частка народної душі - Реферат

Костюм — частка народної душі - Реферат

постаті, як В.Тропінін, Т.Шевченко, Л.Жемчужников, І.Їжакевич, П. Мартинович, М.Мурашко, О.Мурашко, О.Сластіон, Ю.Павлович та ін. А такі вчені, як Ф.Вовк, О.Рігельман, О.Шафонський, працювали у безпосередньому контакті з художниками, що значно підсилило наукову цінність їхніх праць.
Цілу портретну галерею українських селян-кріпаків створив у першій чверті XIX ст. художник В. Тропінін. Серію реалістичних образів і сцен із життя та побуту українців залишив по собі геніальний український поет і художник Т. Шевченко. Його традиції продовжили такі відомі митці, як Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський. Жанрові епізоди українського побуту червоною ниткою проходять у другій половині XIX - на початку XX ст. крізь творчість художників П. Мартиновича, С. Васильківського, М. Самокиша, В. Маковського, О. Сластіона, М. Пимоненка, М. та О. Мурашків. Традиції класичної спадщини розвиваються у творах художників XX ст.- К. Трохименка, М. Дерегуса, Т. Яблонської, які зафіксували і зміни, що відбуваються в одязі.
Значний внесок у справу зробили й ті науковці, котрі не тільки описували, а й власноруч змальовували типи українців у їхньому вбранні. Так, Д. Деляфліз дає надзвичайно велику кількість замальовок традиційного костюма мешканців різних сіл Київського, Радомишльського та Васильківського повітів Київського округу. Ці своєрідні за виконанням твори значно розширюють уявлення про одяг населення Центральної України кінця XVIII - початку XIX ст., демонструють різноманітність видів убрання, їхню локальну специфіку, багатство колориту й орнаментики.
Важливим джерелом вивчення історії українського костюма слугують ілюстрації до праці О. Шафонського, зроблені його сучасником - художником Т. Калиновським. На цих вишуканих акварелях зображені різні типи українців XVIII ст.: селяни, міщани, козаки тощо.
Велику галерею реалістичних образів селян Полтавщини XIX ст. створив художник О.Сластіон. У своєрідній індивідуальній манері художник-етнограф Ю.Павлович виконав з натури розгорнуті таблиці з фігурами селянок Київщини кінця XIX - початку XX ст. Вони наочно показують локальні особливості елементів костюма, способи та манеру їх носіння, співвідношення між собою, простежують зміни силуету та кольорової гами від однієї місцевості до іншої.
Стосовно традиційного одягу населення західних областей України слід назвати чудовий альбом документованих малюнків, виконаний О.Кульчицькою.
Особливо наголосимо на тому, що значна кількість мистецьких творів ще взагалі не бачила світ і тим більше не розглядалася під кутом зору історії українського костюма. Вони й досі чекають своїх дослідників у фондах музеїв, архівах різних наукових установ.
З числа українських письменників XIX ст., котрі, реалістично відтворюючи життя народу, приділяли неабияку увагу традиційній культурі, звичаям, обрядам і, звичайно, одягу, слід передусім назвати І. Котляревського, Т. Шевченка, А. Свидницького, І. Франка, І. Нечуя-Лезицького, Г. Квітку-Основ'яненка.
Цікавим джерелом інформації з історії українського костюма є уснопоетична народна творчість.
Та все ж, якщо підходити практично, основним джерелом вивчення традиційного одягу XIX - початку XX ст. були й залишаються його колекції, що зберігаються в етнографічних, історичних, краєзнавчих, мистецтвознавчих, народних та шкільних музеях. Особливо великі колекції одягу та фотоархіви знаходяться у Державному музеї етнографії у Санкт-Петербурзі та в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, їх суттєво доповнюють фонди Національного музею історії України та Музею українського декоративно-прикладного мистецтва в Києві, а також Переяслав-Хмельницького, Дніпропетровського і Чернігівського історичних та Полтавського, Сумського і Черкаського краєзнавчих музеїв. Останніми десятиліттями ці колекції відчутно поповнилися за рахунок збирацької діяльності, яка значно пожвавилася після заснування в Україні Товариства охорони пам'яток історії та культури та у зв'язку зі створенням музеїв народної архітектури та побуту. Зокрема, багатими на одяг є фонди Переяслав-Хмельницького та Київського музеїв просто неба.
Глибоке вивчення та аналіз усіх перелічених видів джерел дозволяють робити екскурси в історію українського костюма, виділити певні типи народного одягу, а також конкретні комплекси, характерні для різних областей України. У свою чергу польовий матеріал наочно розкриває специфіку локальних комплексів українського костюма в їхньому розвитку майже до нашого часу.
Методика дослідження одягу. Одним із основних питань у вивченні одягу як явища історичного є його походження. Цілий ряд концепцій базується на ідеї виникнення одягу з прикрас, пов'язаної з мотивами моралі, магії, культу тощо; інші погляди наголошують на вирішальній ролі захисних функцій, невід'ємних від природно-географічного середовища, культурно-господарської та суспільної діяльності людини. Перебуваючи в постійному розвитку, одяг відтворює зміни соціально-економічних умов життя народу, в тому числі характер трудової діяльності та рівень технічного прогресу, що безпосередньо враховується при його дослідженні. Разом із тим він є специфічним відображенням психічного складу народу, його національних рис, які виявляються в художньо-естетичних ознаках одягу. Отже, його вивчення має включати і аналіз художніх прийомів, узагалі художньої творчості народу. При виборі тих чи інших аспектів дослідження одягу важливо зберігати й суворо хронологічний підхід, використовуючи для цього, якщо потрібно, дані суміжних наук (археологічні, писемні джерела тощо).
Аналіз специфіки й етнокультурної спорідненості українського одягу з одягом інших народів (причому не тільки відповідь на питання, звідки прийшли ті чи інші форми одягу, а й виявлення причин, які викликали або законсервували побутування цих форм) допомагає глибше зрозуміти етнічні процеси, котрі відбувалися на території України від найдавніших часів. Таким чином стає зрозумілою історична обумовленість регіональних та локальних особливостей українського вбрання в усьому розмаїтті його комплексів і складових.
Особливе значення при вивченні народної культури взагалі та народного одягу зокрема надається соціальним процесам, які відбувалися в суспільстві та впливали на побутування тих чи інших форм одягу. Приміром, важливо розібратися, які його риси відповідали соціальним відносинам на даному етапі розвитку суспільства, а які були пережитками минулого. Тобто вивчати предмет набагато ефективніше через характер відносин між людьми у зв'язку з цим предметом, оскільки соціальні відносини завжди віддзеркалені у матеріальних речах.
В основу сучасного дослідження локальних комплексів народного костюма покладено аналіз ряду етнографічних ознак, які допомагають виділити певні типи, види й форми одягу та дати їм якомога повніше історико-культурне пояснення.Водночас ці ознаки розкривають доцільні напрями використання найкращих традицій у сучасному моделюванні одягу. До них насамперед належать: матеріал, крій, техніка виконання, оздоблення, колористика, способи носіння, поєднання складників у комплекси та ін.
Loading...

 
 

Цікаве