WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини - Реферат

шитий із часто досить легких покупних тканин, в умовах клімату України правив за верхній протягом значної частини року. Широкого вжитку він набув, зокрема, серед мешканців сіл, розташованих неподалік від торгових центрів. У XVIII - першій половині XIX ст. для нього використовували кольорове сукно різного ґатунку, візерунчастий штоф, китайку, сірий черкасин, репс; для оздоблення - кольоровий оксамит, парчу. Одяг із фабричних тканин міг бути приталеним, з невідрізною або відрізною спинкою, а також сильно розширеним донизу - вільного халатоподібного крою. Його робили на підкладці й за потребою утеплювали тонким шаром клоччя або вати.
Різні варіанти старовинного верхнього одягу - капота, жупан, кунтуш, курта, черкеска, чумарка - виходять із ужитку в основному у другій половині XIX ст. Проте їхні конструктивно-художні особливості - виразність форми й оздоблення, використання орнаментальних тканин - набули розвитку в багатьох елементах костюма, що побутував на рубежі XIX-XX ст. Тож розглянемо докладніше названі та інші види такого вбрання.
Жупан - давній тип слов'янського верхнього одягу, який у XVII-XVIII ст. був складовою частиною святкового чоловічого та жіночого костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан, а пізніше набув поширення у селянському побуті. Наявність жупана була ознакою добробуту. Шили його з дорогих тканин - штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше блакитного або зеленого кольору. Жупан був досить довгим (нижче колін, іноді до кісточок), приталеним, із призбираною спинкою й полами, що ледве сходилися, з виложистим або стоячим коміром, манжетами й кишенями, на полотняній підкладці. Поли, відлоги, манжети й кишені обшивалися кольоровою тканиною, прикрашалися тасьмою, шнурами, вишивкою гарусом; уздовж пілок у два ряди й на кишенях пришивалися ґудзики.
Поверх жупана вдягали кунтуш. Одяг із такою назвою був відомий не лише у східних слов'ян, айв угорців, поляків, а також народів Сходу, хоча відрізнявся кроєм і способом носіння. Шився кунтуш із дорогих ґатунків кольорового сукна, з великими прорізами для рук і довгими "фальшивими" рукавами (вильотами), які перекидали через плечі на спину. Як і жупан, кунтуш прикрашався срібними, золотими або шовковими шнурами.
Якщо кунтуш не ввійшов до селянського вжитку, то жупан, який із часом почали носити у парі зі свитою, видозмінившись, закріпився у першій половині XIX ст. в костюмі заможного сільського населення Наддніпрянщини, ставши прототипом пізнішого виду одягу з фабричних тканин - юпки.
Капоту найбільш заможні селяни та селянки носили як святковий одяг. Вона була довшою й об'ємнішою за жупан, на відміну від нього - з глибоким заходом, вільна в талії, з трьома і більше зборами на спинці, вузькими рукавами й великим виложистим коміром. її шили з тонкого сукна або шовкової тканини - однотонної (червоної, рожевої, блакитної) чи з розводами та фантастичними квітами.
Курта (куртина, куртка, чекмінь) - це старовинний верхній чоловічий і жіночий одяг, схожий на російський кафтан: короткий, приталений, з вузьким стоячим коміром. Шився з китайки, сірого демікотону, сукна. У другій половині XIX ст. курту найчастіше носили вдома, під час роботи.
Черкескою на Лівобережжі називали тип короткого жупана або кунтуша з сукна. Це чоловічий верхній одяг, аналогічний кабардинській черкесці з відкидними рукавами.
Чумарка (чемерка, чемерина, чама-ра) - довгий чоловічий верхній одяг з рукавами, відрізний по лінії талії, з призбираною спинкою або всією нижньою частиною, з застібкою у два ряди ґудзиків попереду, зі стоячим коміром. Шилася з тонкого чорного сукна або бавовняної тканини, прикрашалася тасьмою, китицями, петлицями.
Серед селянства Київщини побутував верхній одяг із тонкого білого сукна під назвою чемліт. Він повторював крій свити й був із виложистим коміром та манжетами, обшитими чорним оксамитом.
Старовинний верхній одяг із покупних тканин, розширений донизу, вільного халатоподібного крою - шушун, халат, бурнус - наприкінці XIX ст. молоді й немолоді заміжні селянки Центральної України вдягали на свята, до церкви; використовувався він і як обрядовий. Цей тип походить із давніх загальнослов'янських видів одягу й генетично пов'язаний із північноросійським шушуном, а також шушманом, який зберігся у XIX ст. в південних губерніях. В Україні (переважно на Лівобережжі) такий одяг набув подальшого розвитку: ускладнився крій, змінилося художнє вирішення. Шили його з вибійчастого або однотонного ситцю, тонкої вовняної чи шовкової тканини. Об'ємність одягу досягалася за рахунок дрібних зборів, закладених по спинці у верхній її частині або вздовж лінії талії.
Юпка. Чернігівщина
Звичайно він мав великий призбираний виложистий комір і манжети; у різних місцевостях був різної довжини.
На Середній Наддніпрянщині як святковий жіночий верхній одяг використовували давню баєву юпку з трьома клинами й великим виложистим коміром із тонкої червоної, синьої або зеленої байки (ворсистого сукна, раніше привізного, а з XVIII ст.- місцевого виробництва). Вся поверхня юпки прикрашалася саморобними китицями (хвостиками, ковтками, мухами) з кольорової вовни, які контрастували з матеріалом юпки. У цьому одязі помітний вплив міського костюма, а також модних течій, які трансформувалися у своєрідний народний стиль.
Наприкінці XIX ст. з розвитком місцевих мануфактур їхня продукція поступово витісняє традиційні домашні та старовинніімпортні тканини. Холості (не-утеплені) та ватяні юпки, круглі ватяні кохти (ватянки) розвивають кращі місцеві традиції крою верхнього одягу з саморобного сукна: збільшується кількість клинів, байтових або подвійних зборів (накладів), багатошовною стає спинка, яка часом відрізалася по лінії талії. Те ж саме стосується й багатства декоративних прийомів.
Сільські майстри користувалися як однотонними, так і орнаментованими (тканим або вибійчастим малюнком) фабричними тканинами, знаходили засоби їх ущільнення з метою утеплення й надання одягові форми, відповідної до традиції. Верхня, більш дорога й нарядна тканина дублювалася гармонуючою, але недорогою підкладкою, часом - ватяною прокладкою, яка прошивалася вручну, а пізніше - машинною строчкою, утворюючи складну фактуру. Локальні варіанти відрізнялися довжиною та пропорціями, обробкою деталей і оздобленням.
Юпка. Полтавщина
Юпка. Полтавщина
Таким чином, формування крою верхнього одягу з тканини йшло двома шляхами. Один - у напрямі поступового розширення нижньої частини прямої спинки клинами, які не порушували її суцільнокроєності, тобто від плащоподібних гуглі, чути через кирею, сердак і свиту з двома клинами та "перехватом" по боках - до багатоклинних свит. Другий шлях - це розширення нижньої частини виробу за рахунок підрізання по боках, а пізніше й відрізання спинки та вшивання додаткових полотнищ тканини. Ці процеси відбувалися одночасно, причому перший тип крою був притаманний чоловічому й жіночому одягові, другий - переважно чоловічому. Крім того, зазначимо, що особливістю саме українського верхнього одягу було вшивання клинів - по боках і ззаду.
Типи юпок. Полтавщина, Чернігівщина
Початок XX ст. приніс в українське село нові, більш уніфіковані форми верхнього вбрання - пальтового та піджакового типу. Під впливом міського костюма й насамперед одягу робітництва набувають поширення різні види повсякденних ватяних піджаків, коротких пальт із напівсукна та інших фабричних тканин. Ці вироби були прямоспинного крою, підкреслено прості й утилітарні.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве