WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Компоненти Українського костюма ХІХ ст. - початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини
Крій цього вбрання різних статевовікових груп не мав значних відмінностей. Верхній одяг жінок і чоловіків різного віку, молоді та підлітків відрізнявся лише довжиною, кольором, оздобленням чи прикрасами. Складність виготовлення та обробки матеріалів і самого пошиття верхнього селянського одягу в домашніх умовах вимагала колективної праці, що й було причиною розвитку народних промислів, пов'язаних з його виробництвом.
Верхній одяг, як найбільш довговічний і дорогий, старанно зберігався: його зразки і сьогодні можна зустріти навіть у найбільш промислово розвинутих районах Центральної України, хоча й у законсервованому вигляді.
Нагадаємо, що верхній одяг розподіляється на осінньо-весняний та зимовий. В особливу групу слід виділити плащове вбрання, яке вдягали в негоду чи в дорогу поверх перших двох видів.
Через кліматичні умови найбільшого поширення в українців набув осінньо-весняний вид верхнього одягу. Він визначався великою різноманітністю матеріалів, форм, конструктивно-художніх прийомів.
Найбільш архаїчний - глухий - верхній одяг наприкінці XIX - на початку XX ст. в Україні практично не зафіксований (розвитку набув розпашний його варіант). А така давня ознака, як відсутність рукавів, виявилася стійкішою і збереглася у верхньому одязі жителів Карпат. Це старовинні гуцульські плащ-накидка гугля, а також гуня з фальшивими рукавами, яка накидалася на плечі. Сюди належать також і безрукавки з отворами для продівання рук - хутряні кептарі (киптарі), що побутували у гірських районах Західної України, і видовжені керсетки з тканини (Над-дніпрянщина) .
Форми верхнього осінньо-весняного одягу з саморобного сукна залежали від типу крою спинки й способу поєднання її з передньою пілкою по лінії плеча.
Гуня. Вінниччина
Виходячи з цих двох визначальних моментів верхній одяг міг бути: прямий; розширений донизу вставними боковими клинами (халатоподібний) та приталений - з невідрізною або частково чи повністю відрізною спинкою. Такий одяг не розрізався по лінії плеча, тобто викроювався з перегнутого полотнища (в перекидку). Найдавніший - прямий - крій зберегли деякі види верхнього одягу аж до початку XX ст.- короткий гуцульський сардак (сердак) та гуня з довговорсового сукна, а також довга гугля без рукавів. Схожими за типом були й чуга та манта; їх викори-стовували як обрядовий одяг і носили наопашки.
Паралельно з прямоспинним розвивався верхній одяг, розширений донизу боковими клинами. Своєю вузькою частиною клини вшивалися по боках у пройму і створювали більшу об'ємність одягу, завдяки чому його можна віднести до халатоподібного типу. Оскільки цей тип крою з часом замінили більш розвинуті форми, на певній стадії він також виступав як архаїчний і в розглядуваний період законсервувався в одязі, що носили поверх інших видів,- плащовому. Одна з назв такого типу одягу - опанча - має, очевидно, загальнослов'янське коріння і пов'язана з терміном "япончица", згаданим у "Слові о полку Ігоревім".
Дуже поширений в Україні плащовий халатоподібний одяг шився частіше з одного або двох перегнутих по плечах довгих полотнищ домашнього сукна гіршої якості, чорного або сірого кольору. Застібок цей одяг не мав, а підперізувався поясом; до невеликого коміра або горловини пришивався прикрашений вишивкою та обшивками капюшон (відлога, затулок, кобка, каптур, бородиця). Одяг такого типу з великим виложистим коміром називався на Наддніпрянщині халатом. На лівому березі переважала назва сіряк (із сірого сукна), на правому - кобеняк; по всій Україні побутував термін керея. Подібні форми були характерні для повсякденних і святкових довгих сердаків Прикарпаття, подільських гуньок, південноукраїнських свит-польок та кирейок.
Комплект традиційного одягу. Гуцульщина.
Значного розвитку у центральних районах України XIX ст. набули різні види приталеного верхнього одягу з саморобного сукна. їхні ранні форми зберігали верхню частину прямоспинною, а нижня розширювалася за допомогою клинів, що вшивалися по боках від лінії талії. Звужений у талії, невідрізний, розширений донизу двома клинами крій притаманний старовинним українським свитам до двох вусів Наддніпрянщини, свитам-латухам та сштам-куцанам Полісся, кабатам Західної України, які побутували ще на рубежі XIX-XX ст. Для цього одягу характерні об'ємність, опуклість за рахунок клинів (опуклих вусів), які іноді закладалися у кілька зборів.
Дівоче святкове вбрання Традиційний жіночий костюм
Івано-Франківщина. Івано-Франківщина.
Подальше розширення нижньої частини невідрізного в талії одягу привело до появи приталеної (під стан) багато-клинної свити, поширеної на значній території України. Попервах вшивали третій клин (свита до трьох вусів), а згодом цей крій удосконалився завдяки розрізанню спинки по вертикалі до пройми. Кількість клинів збільшилася, й відповідно зросло число швів. Трикутні або трапецієподібні клини замінювалися глибокими, часом подвійними зборами, що викликало зміну силуету. Шилися такі свити з білого або сірого сукна, довжиною до колін і нижче. На Полтавщині цей одяг називався свитою, юпкою, на півночі Київщини - куциною.
Ускладнення прямоспинного крою та розширення нижньої частини одягу відбувалися й завдяки частковому підрізанню спинки по лінії талії та вшиванню прямокутних клинів (рясів, заборів, брижів). У свиті з підрізними бочками (з рясами і прохідкою) звужувалася, але обов'язково зберігалася суцільнокроєна частина спинки (старша фалда, прохідка, доріжка, засібок). Кількість зборів збільшувалася за рахунок звуження верхньої частини у талії, а також уведення додаткових широких клинів у нижню частину.
Свитка-куртак (Волинь) та чугаївка (Вінниччина)
Свита зі зборами розвивалася паралельно з багатоклинною і широко побутувала (переважно як чоловічий одяг) майже до початку XX ст., а потім ще тривалий час зберігалася селянами. На правобережній Наддніпрянщині її шили з темно-коричневого, на Поліссі та Поділлі - з білого або сірого саморобного сукна. У різних місцевостях її називали по-різному: свита до заборів, катанка - на півночі Наддніпрянщини, свита до рясів - у Центральній Київщині, свита до брижів - на Черкащині, козачка - на Полтавщині, куртак - на Волині, чугаівка - на Вінниччині тощо.
Сердак (Івано-Франківщина) та юпка (Київщина)
Свити. Київське Полісся
Кількість додатково вшитих полотнищ і відповідно рясність зборів (рясування) підкреслювали заможність власника. Одяг аналогічного крою під назвою капота був поширений у західних районах і зберігся навіть у XX ст. як обрядовий.
Рідше траплялася в Україні більш пізня форма верхнього одягу - повністю відрізна в талії з призбираною нижньою частиною. Цей тип крою лежав в основі російських кафтана та бекеші. В Україні побутував одяг із відрізною нижньою частиною (передні пілки суцільні або відрізні по талії) під аналогічними назвами і так, як і в росіян,-двобортний. У цілому ж в українському верхньому одязі на відміну від російського переважає старовинна традиція однобортності, що можна пояснити помірнішим і м'якішим кліматом.
Одяг із сукна шився переважно без коміра або зі стоячим низьким (2- 2,5 см) коміром. Однак були й винятки. Так, на півночі Київщини зафіксована свита з виложистим шалеподібним коміром, на Поділлі - з вишитим круглим коміром - відлогою.
Довжина верхнього одягу залежала від його призначення й водночас була локальною ознакою. Умовно можна виділити короткий (до середини стегон), середньої довжини (до колін) та довгий (до п'ят) одяг. Короткі варіанти побутували у гірських та передгірських районах Карпат, а також на Поліссі. На значній території України верхній одяг шили середнім та довгим, при цьому святкові свити були довші за буденні. Максимальна довжина притаманна плащовому одягові.
Оцінюючи конструктивні особливості традиційного верхнього одягу з тканини, слід зазначити, що різноманітність його варіантів досягалася відносно простими і протягом століть відпрацьованими способами поєднання основних (спинка, пілки) прямокутних шматків тканини і вшивання клинів. Як наслідок, наприкінці XIX - на початку XX ст. в Україні одночасно побутували: прямі, розширені, приталені, невідрізні в талії (багато-клинні), призбирані з частково або повністю відрізною спинкою форми верхнього одягу з саморобного сукна.
Поряд із домотканим сукном заможне населення здавна використовувало для верхнього вбрання привізні тканини, а згодом і місцевого виготовлення. Одяг,
Loading...

 
 

Цікаве