WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Прикраси - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Прикраси - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Компоненти Українського костюма
ХІХ - ХХ ст. Прикраси
Яскравим та художньо виразним доповненням до українського народного одягу виступали зйомні прикраси. Це здавна відомі діадеми, під-віски, браслети, сережки тощо - привізні та місцевого виробництва. їх охоче використовували як жінки, так і чоловіки, хоча з часом прикраси стали привілеєм жіночого костюма.
Зйомні прикраси протягом віків виконували захисну функцію - амулетів, талісманів, оберегів. Ця традиція виявилася настільки стійкою, що навіть у XIX ст. в ювелірних виробах поруч з естетичними втілювались і релігійні уявлення, а такі прикраси, як хрест, панагія, образок, узагалі були символами християнської віри. Разом із тим благородні матеріали дорівнювалися до засобів грошового обігу, і прикраси з них виступали показниками майнового статусу. Бажання надати прикрасам більшу матеріальну вартість часом порушувало їхню художню цілісність; створення дешевих копій дорогих прикрас також губило їхні естетичні якості.
Та все ж основне призначення традиційних ювелірних виробів зводиться головним чином до прикрашання костюма. Звідси й їхня високоемоційна художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які відшліфовувалися народними майстрами протягом століть.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. серед українського селянства побутували вушні прикраси (сережки, каблучки) та велика група шийних та нагрудних виробів. Останні, що складалися з багатьох компонентів, гармонійно пов'язаних між собою, були обов'язковими в оформленні всього комплексу вбрання, надавали йому локальну специфіку, композиційну рівновагу та довершеність. Зйомні прикраси були продукцією місцевих ремісників або завозилися з інших країн, продавалися на сільських ярмарках та у спеціальних торгових рядах у великих містах. Селянські "коштовності" - коралі, бурштин, дукач, сережки. тощо - збирали протягом поколінь, передавали від покоління до покоління як сімейні реліквії.
Жіночі нашийні прекраси. Львівщина.
Сережки-ковтки - один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас, який широко побутує й дотепер. Майже з дворічного віку українським дівчаткам проколювали вуха. Діти носили мідні, а дівчата й молодиці - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, форми яких були дуже різноманітні. Найбільше поширення мали невеликі дуті каблучки або площинні у формі напівмісяця калачики з нескладною різьбленою орнаментацією. На Полтавщині вдягали так звані тіявочки (у вигляді кільця), уточки (кільце з зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем - вічком), маківки - у вигляді квітки з блакитним або червоним камінцем посередині. До сережок часом кріпили привіски - бовти, теліпони. На Харківщині сережки виробляли у вигляді розширеного спереду кільця з прикріпленою до нього пластинкою з трьома вузькими й довгими підвісками, що імітували намистини. На Чернігівщині осередками виготовлення металевих ювелірних виробів були Ніжин, Батурин, Глухів, Березна. Навіть у 20-х роках нашого століття тут виробляли рифи (пугвиці), якими перенизували коралі, а також персні й сережки. Останні мали такі назви: бовтуни, жолудки, реп'яшечки з не-забудкою, змійки, книшики тощо. На Гуцульщині широко побутували сережки грушоподібної форми.
На давнє походження сережок вказує значна кількість повір'їв, пов'язаних з ними: сережки могли знімати головний біль; загубити ж їх вважалося нещастям. За традицією, на піст або під час трауру вдягали найпростіші сережки у вигляді кільця, а в першу шлюбну ніч молода обов'язково мусила зняти сережки.
Як уже зазначалося, особливим художнім явищем були шийні та нагрудні прикраси, які мали локальні риси щодо властивостей матеріалів, техніки виготовлення окремих елементів, характеру їх поєднання.
Так, у Центральній Україні носили багато разків різнокольорового або червоного намиста, монети-дукачі, ланцюжки з хрестиком або так званими бовтунцями чи дармовисами. На Лівобережжі шию та груди прикрашали одним великим дукачем із багато оздобленим металевим бантом. На Правобережжі частіше носили три-п'ять невеликих з'єднаних між собою монет. На Гуцульщині збереглися такі давні металеві прикраси, як згарди у вигляді нанизаних мідних хрестиків. Крім того, гуцули широко викори-стовували намисто з рівнобарвного венеціанського скла, а також прикраси, плетені з бісеру (силянки, гердани).
Найдавнішою складовою жіночих нагрудних прикрас, поширеною по всій Україні, було намисто. Воно різнилося як матеріалом, кольором, формою, так і способами носіння. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів - коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. У деяких районах Західної України зберігалась архаїчна традиція прикрашатися намистом із плодів - клокічкою.
Коралеве намисто мало в Україні найширше розповсюдження, хоча й було малодоступне для біднішого населення. Ставлення до нього відбилося в таких назвах: добре намисто, справжнє намисто, щирі коралі, мудре намисто. Коралі були різними за якістю, розміром, обробкою, кольоровими відтінками. Більш дешеві коралі - це нарізані у формі трубочок маленькі циліндрики - так зване колюче намисто. Дорогі червоні коралі оброблялись у вигляді овалів чи барилець; високо цінувалися разки з великими намистинами у центрі. На Правобережжі такі намистини стягували срібною обручкою, на Лівобережжі між коралями нанизували срібні бусини (рифи, пугвиці). Кількість разків коралевого намиста (до 25) та характер обробки свідчили про добробут жінки. Крім того, кількість разків була пов'язана і з певними особливостями вбрання. Так, на території, де була поширена вишивка на комірі та грудях сорочки (Київщина), кількість разків менша, ніж там, де вишивки не було (Лівобережжя). На Полтавщині навіть верхній одяг робили з глибокою горловиною, щоб було видно прикраси.
Кінці кількох разків коралевого намиста зв'язували докупи. Часом до них кріпили плетені з різнокольорової вовни саморобні Шнури, які закінчувалися великими китицями (Правобережжя), або прив'язували одну - три кольорові стрічки (Лівобережжя), котрі зав'язувалися на шиї та звисали по спині.
Коралевому намисту народ приписував особливі лікувальні властивості. У траур та піст замість червоного намиста одягали скляне - молочне або прозоре. Під час весілля - від вінця до обряду вдягання очіпка - на молодій не було ніякого намиста. Після 30 років жінки частіше відмовлялися від носіння намиста, в деяких випадках носили й до 40 років (Як якій добре жити, то й довше носить намисто). Жінки похилого віку
якщо й носили намисто, то у незначній кількості й темне. Дівчата ж полюбляли яскраві кольори, серед яких перевагу віддавали червоному. У будень, особливо під час польових робіт, дівчата вдягали небагато намиста, боючись його розірвати; на свята, ідучи до церкви або "на музики", всі груди завішували різнокольоровим намистом. Добре коралеве намисто було в заможніших; бідні купляли намисто з різнокольорового скла.
Крім коралів, наНаддніпрянщині було поширене намисто з "щирого" бурштину, який добували в околицях Києва й шліфували у вигляді пласких намистин. За стародавніми повір'ями, бурштин приносив здоров'я та щастя. На Чернігівському Поліссі частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину, іноді у поєднанні з коралевим намистом.
У XIX ст. серед заможніших верств населення побутувало
Loading...

 
 

Цікаве