WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Пояси - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Пояси - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Компоненти Українського костюма ХІХ - ХХ ст. Пояси
Ці вироби здавна слугували обов'язковими елементами і водночас прикрасами одягу. В XIII-XV ст. дорогоцінні пояси були важливою соціальною ознакою, символом феодальної гідності можновладців. Золоті та золочені, прикрашені перлами, сердоліком пояси передавали у спадок як особливо цінну частку майна. У XVI-XVII ст. зміни в костюмі знаті зменшили соціальну функцію поясів, однак їхня декоративна роль зберігалася.
У XVIII ст. серед багатих верств українського населення, в тому числі серед козацької старшини, набули поширення пояси з дорогих тканин. Шовкові, заткані золотом і сріблом пояси привозили в Україну з Китаю, Туреччини та Персії. Особливо цінувалися перські пояси з тонкого кашеміру, з однобічним орнаментом, вишуканих кольорів і малюнків.
У середині XVIII ст. на території Білорусі, у м. Слуцьку, була заснована одна з найбільших мануфактур із виробництва поясів. Попит на слуцькі золототкані пояси був великим по всій імперії. Характерною особливістю слуцьких поясів була двобічність: кожен із боків мав свій колір і візерунок. Багаті шовкові з рослинним малюнком слуцькі пояси були прикрасою святкового одягу запорізьких козаків. Наприкінці XVIII ст. слуцька мануфактура поступово почала занепадати через відсутність сировини, яку необхідно було довозити з-за кордону. Проте традиція носіння широких тканих поясів, у колориті й малюнку яких відчутні східні мотиви, зберігалася в Україні до кінця XIX ст.
У народному костюмі кінця XIX - початку XX ст. пояси виконували різноманітні функції. За їхньою допомогою закріплювався поясний та охоплювався розпашний верхній одяг; вони захищали та стягували м'язи живота під час тяжкої фізичної праці; на них тримали різні предмети повсякденного вжитку; нарешті, вони були своєрідними талісманами та прикрасами. Як витвори народного мистецтва, пояси часто були художньо неповторними.
У слов'янських народів здавна існувала традиція зображати на поясі знаки-обереги, символи, емблеми, а в XIX ст. в орнаментацію пояса іноді вписували ініціали або ім'я власника, дату та місце його народження, а також ім'я коханого чи коханої. Пояси пов'язані і зі сферами народної етики та обрядовості. За звичаєм, показатися на людях без пояса означало скомпрометувати себе. Білий пояс-рушник був обов'язковим для нареченої під час весільного обряду. На Поліссі жінка дарувала чоловікові червоний пояс, який мав оберігати його від нещастя. На Полтавщині молода підпері-зувала свого обранця вишитим поясом, котрий, за народними повір'ями, збільшував чоловічу силу. Пояс підкреслював святковість одягу, був показником заможності.
Локальну своєрідність традиційних поясів створювали матеріал, розмір, техніка виготовлення, орнаментація і колорит, а також способи пов'язування. Пояси робили з вовни, льону, конопель, тканини, шкіри. Заможне населення використовувало шовк-сирець різних кольорів, срібну та золоту нитки.
Наприкінці XIX ст. найпоширенішими були вовняні саморобні пояси, пофарбовані домашнім способом у яскраві червоний, зелений та інші кольори. Бідніше населення носило нефарбовані білі пояси або ж просто лико чи мотуззя.
Крім саморобних,поширені були й пояси, зроблені міськими ремісниками. Починаючи з другої половини XIX ст. саморобні пояси поступово замінюються фабричними.
За розміром (особливо шириною) і призначенням можна виділити дві групи жіночих поясів. По-перше, це досить вузькі пояси - крайки (окрайки, попружки), за допомогою яких тримався на стані стегновий незшитий, а пізніше і зшитий одяг. Ширина їхня дорівнювала 3-15 см, довжина - до 3 м. По-друге, це пояси широкі (до 30 см), якими здебільшого підперізували різні види верхнього вбрання, а в деяких випадках керсетки.
Фрагмент пояса-крайки. Тернопільщина.
Пояс-крайка. Львівщина Фрагмент пояса-крайки. Вінниччина
За технікою виготовлення пояси були ткані та плетені. Пояси, ткані без допомоги ткацького верстата - на дощечках, на нитку, на бердечці,- могли бути однотонними, без малюнка, або ж пофарбованими в червоний чи зелений колір, а також поліхромними, з виразним орнаментальним малюнком геометричного або рослинного характеру. Викінчувалися пояси різнокольоровими торочками або великими кулястими китицями - кутасами. Одночасно побутували пояси, плетені особливим способом - по стіні. Іноді у плетених поясах чергувалися різні техніки плетіння з елементами в'язання, що створювало цікавий зоровий ефект.
Можна навести приклади різних способів пов'язування поясів, які надають певну локальну специфіку комплексам народного одягу. На більшій частині України пояси пов'язували поверх сорочки та розпашного, а потім і зшитого стегнового одягу, зав'язуючи на вузол ззаду. На правобережній Черкащині їх часто пов'язували і поверх керсетки, зав'язуючи спереду великим бантом. Підперізуючи верхній одяг, пояси часом закладали в такий спосіб, що їхні кінці підтикалися по боках і вільно звисали додолу.
Пояси відігравали велику роль у загальному композиційному вирішенні костюма, істотно впливали на силует усього комплексу. Завдяки різним способам пов'язування поясів убрання набувало різних візуальних акцентів, а кольорова гама пояса була одним з вирішальних моментів у загальній колористиці комплексу вбрання.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве