WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Одяг із хутра - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Одяг із хутра - Реферат

естетичного рівня і становлять справжню школу народної майстерності.
Кожушок. Тернопільщина
На західних землях України, особливо у горах та передгір'ях, широко побутували хутряні безрукавки з різноманітними вузьколокальними особливостями форми, довжини, глибини пройми, зі специфікою техніки, колориту, матеріалу та композиції оздоблення. Населення використовувало їх у будь-яку пору року як для роботи, так і на свято. Такі вироби мали різні назви: кептар (киптар), бунда, цурканка, брушляк, камізоля тощо.
Виготовлялися хутряні безрукавки з одної великої шкіри, яку перегинали навпіл, а посередині на згині вирізували отвір для шиї. Від цього отвору вздовж через середину розтинали половину шкіри на дві передні поли. Цей примітивний прямоспинний крій згодом став основним для інших форм верхнього одягу не лише зхутра. Шили безрукавки і з двох шкір. Вони мали підкроєні бочки, які прикрашалися прямою або з зубцями сап'яновою смужкою.
Найдавнішим типом хутряної безрукавки була бунда. Це одна з найпростіших форм нагрудного одягу слов'ян. Бунда була глуха, коротка, довжиною до пояса, вдягалася через голову, а з правого боку зав'язувалася ремінцем.
На відміну від бунд кептарі були різної довжини - від вище талії до майже по коліна. Відповідно вирішувалась і форма пройми, частіше зі стоячим коміром. Для кептарів характерне симетричне розташування декору.
Кептарі оздоблювали аплікацією із сап'яну, металевими заклепками (капелями), китицями з вовни, ззаду від коміра звисали шнури з нанизаними на них наперстками і хвостиками з нарізаної шкіри на кінці. Багато оздоблені кептарі на Гуцульщині називали писанками. Найдовші кептарі побутували на Буковині (гуцуляки, волоські). їх облямовували тхорячим хутром, оздоблювали аплікацією та плетінкою з кольорової шкіри, вишивкою рослинним орнаментом та нашивками з різнокольорових вовняних шнурків та ниток (волічками). Нитки були зелені, червоно-сині, жовті.
Місцеві варіанти кептарів розрізняються й загальним колоритом оздоблення. За цим показником виділяються верховинські, косівські, космацькі, надвірнянські, буковинські кептарі. У верховинських кептарях домінує зелений колір, у косівських і надвірнянських - червоний. У надвірнянських кептарях у кутах пілок і на бокових швах розміщене оздоблення з червоного сукна (хлопці). Косівські кептарі виразно прикрашені плетеними смугами червоного сап'яну, різнокольоровими косичками та плетінкою. Аплікація у вигляді рачків розташовувалася на плечах, над кишенями і в нижніх кутах пілок. Космацькі кептарі мали сап'янові смуги, обшиті нитками жовтогарячого кольору. Весь кептар облямовували сірим сукном, а спереду нашивали хутро куниці та різнокольорові смужки. Кептарі Закарпаття оздоблювали вишитим рослинним орнаментом із вовняних або шовкових ниток насичених кольорів.
Одним із популярних художніх прийомів оформлення одягу з хутра було оздоблення шнуром (шнуркування, шемерування). Найбільше воно було поширене на Поділлі, в Галичині, а особливо в Карпатах. Шнури звичайно нашивали по лінії з'єднання швів, уздовж пілок, на комірі та внизу на рукавах. У гуцульських кептарях шнурами у вигляді зубців обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горловину й кишені.
Інший вид нашивних прикрас - косичка, сплетена з кількох пасом різнокольорових вовняних ниток. Гуцульські кептарі прикрашалися косичками стрілкоподібної форми, поєднаними зі шнур-куванням, аплікацією та іншими видами оздоблення.
Типи кептарів. Закарпаття.
Прикрашався одяг із хутра й китицями з різнокольорової вовни, які розміщували на талії, проймі, на вставних клинах (крилах, вусах), кишенях. Значною кількістю китиць вирізняються кожухи та кептарі гуцулів, що надавало їм особливої принадності.
Локальною особливістю гуцульських кептарів було прикрашання металевими капелями. їх розміщували на шкіряній аплікації, яка оздоблювала пілки, комір, боки та кишені.
Ще однією окрасою кептарів були шкіряні або дерев'яні ґудзики, а також петлі, плетені із шнура чи вироблені зі шкіри. Вони виготовлялися з великою майстерністю й гармонійно поєднувалися з іншими видами оздоблення.
Прийоми художньо-технологічної обробки та оздоблення хутряного одягу в Україні постійно розвивалися. Особливої виразності вони набули на початку XX ст. на західних землях, де промисел із виробництва хутряного одягу продовжував своє існування майже до нашого часу. Якщо в минулому столітті основною прикрасою кептарів і кожухів було обшивання країв тонкою шкірою - ірхою, голицею, то згодом декорування хутряного одягу значно ускладнюється, урізноманітнюються матеріали оздоблення, збагачуються художні техніки, мотиви та композиції орнаменту. Багато орнаментовані кептарі називали гаптованими, єрованими, файними, навпаки, не орнаментовані - слабо єровані.
Цурканка. Буковина
Як уже згадувалось, на значній території України наприкінці XIX - на початку XX ст. скорочується, а з часом і зникає промисел виготовлення овчинного одягу. Тривале ж збереження хутряних безрукавок у західних областях України зумовлювалося тим, що вони не втратили своєї функціональності й відповідали, як і раніше, характерові трудової діяльності селянства та місцевим кліматичним умовам.
Узагалі традиційний український овчинний одяг - не лише цінна істо-рично-культурна пам'ятка. Варіативність його крою, пропорцій, форм, функціональність і практичність, логіка зв'язку між формою, конструкцією й художнім вирішенням - це справжня енциклопедія дизайну, яка має бути завжди в пригоді творцям сучасного костюма.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве