WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Одяг із хутра - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Одяг із хутра - Реферат

північних і західних районів. Це традиційні поліські та карпатські кожушки та кожушанки, близькі за кроєм до безрукавок Карпат і Прикарпаття, з архаїчними рисами в оздобленні. Подекуди їх так і називали - рукавими кептарями.
Великий тулуб'ястий кожух шився з 8-9 шкір, довжиною до п'ят, зі стоячим або виложистим коміром. У головних рисах крою жіночих і чоловічих кожухів суттєвої різниці не існувало -часто навіть заводили один кожух на всю сім'ю. Якщо й були нюанси, то у формі коміра, його оздобленні чи кольорі смушок. Широкі манжети, комір, поли та поділ облямовувалися хутром.
Колір кожухів був переважно білий, рідше так званий "червоний" або ж чорний. "Червоні" кожухи мали у різних районах свої відтінки: на Чернігівщині - оранжево-коричневий, на Черкащині - червоно-коричневий. Вичинка білої овчини була більш складною й дорогою, тому-то виробництво білих кожухів скорочується раніше, в той час як вироби з червонодублених шкір ще довго користувалися попитом навіть на віддалених ринках.
На більшості території України нагольні (некриті) кожухи прикрашалися вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих шнурів, покупним або саморобним в'юнком із вовни, китичками з різнокольорових вовняних ниток, розташованими у місцях вшивання клинів, ласток. Особливим чином оздоблювалися кожухи Київщини: на правій полі кидався у вічі великий квіткоподібний візерунок, декоративними нашивками прикрашали також поділ і низи рукавів. Багатством декору позначалися охтирські та богодухівські кожухи, вишиті на полях, спинці, комірі.
Мотиви орнаменту кожухів виконували не лише декоративну, а й магічну функцію. Так, стилізовані зображення підкови чи, скажімо, зірочок мали захищати людину від усілякого зла, а такий елемент орнаменту, як "яблучко",- це відомий в народі символ кохання. Переважання червоного кольору також пов'язане з захистом від наврочень і свідчить про зв'язок кожуха з весільною обрядовістю.
Типи кожухів. Буковина, Львівщина
Кептар. Львівщина Кептар. Закарпаття
Вільні форми, великі розміри робили тулуб'ясті кожухи незручними для праці. Крім того, такі кожухи були дуже дорогими. Частіше вони використовувались як святковий одяг, а грубіше зроблені вдягали у далеку зимову дорогу, де вони слугували і підстилкою, і покривалом.
Приталені кожухи - під стан,- як уже зазначалося, були коротшими за тулуб'ясті - їхня довжина доходила лише до середини литки, а часом і до колін. Робилися вони з 5-6 овечих шкір, із завуженою спинкою, нижня частина зшивалася з чотирьох клиноподібних пі-лок і призбирувалася. Кроїли їх також і на три хвалди або вуси - збори, які йшли від пояса до низу. В жіночих кожухах Центральної України лінія талії часто була завищеною, передні пілки робилися коротшими за важку, зібрану у фалди спинку, що надавало своєрідності силуетові всього зимового комплексу. В чоловічих прикорочених кожухах стан був відрізним, нижня частина призбирувалася. Такі кожухи використовували для праці. Вони були темно-коричневого або чорного кольору і майже не прикрашалися.
Приталені відрізні кожухи робили переважно зі стоячим коміром. Комір, манжети, прорізні кишені, поли й поділ обробляли хутром. Короткі приталені кожухи (70-80 см) із відрізною призбираною спинкою (пояскові), поширені на Буковині, Прикарпатті, Львівщині, Західному Поділлі, підперізувалися тканими поясами. Оздоблювали їх кольоровими вовняними нитками, сап'яном, металевими нашивками, обшивали тхорячим хутром. Відмінності між жіночими та чоловічими поясковими кожухами полягали у кількості й виразності оздоблення.
На західних землях України до першої світової війни побутували довгі, майже до землі, відрізні кожухи. На Волині їх називали немеркові, на Прикарпатті - кубіцькі, на Косівщині - кожух зі станом. Називали їх і за часом побутування: на Прикарпатті - австрійські, на Волині - царські и. Ареал поширення таких кожухів включав низинні райони Галичини, Волинь, Поділля, частково Карпати (Гуцульщину, Бойківщину). На пошиття "великого" кожуха йшло 6-7 овечих шкір. Найбільшу перегинали надвоє і викроювали верхню частину. Низ ("спідницю") робили в клини, рясно призбирували по боках. Майже цілу шкіру використовували на комір, який сягав половини спинки.
Кептар. Івано-Франківщина Кожушок. Лемківщина
Характерними особливостями крою кожухів західних земель України були однобортність та відсутність плечового шва. Такі кожухи застібалися на майстерно виплетені шкіряні ґудзики та петлі; орнамент і весь декор розташовувався симетрично на двох пілках. На відміну від них у Центральній та Східній Україні кожухи були з великим запахом, а декор переважав на правій полі.
Типи кожухів. Закарпаття
Типи кожухів. Закарпаття.
У другій половині XIX ст. у центральних областях поширюється зимовий одяг з овечого хутра, критий тонким фабричним сукном або напівсукном, доступний заможній частині сільського населення. Це - кожушанки, хутрянки, шушуни. Вони шилися невідрізними, приталеними, з розширеними донизу клинами, довжиною до колін; комір, манжети, права пола й низ облямовувалися хутром.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. овчинно-кожушане селянське виробництво значно скорочується у зв'язку з переходом до використання фабричних тканин, а також через підвищення цін на сировину. Майстерно вишиті кожухи, як і інші власноруч виготовлені й оздоблені побутові речі, поступово виходять з ужитку. Великі білі кожухи самі селяни починають вважати "мужицькими", і потреба в них відпадає першою. Вироблення червонодублених кожухів, як більш практичних, ще тривало. Проте відбуваються значні зміни у формі кожухів, зменшуються розміри деталей тощо. Довше зберігалися в ужитку кожушки під стан, оскільки були зручнішими для праці. На всій території України (крім західних областей) чимдалі більше в побут селян входить зручний ватяний зимовий одяг із фабричних тканин.
Окрему групу українського хутряного одягу складають овчинні безрукавки. Відсутність рукавів ставить їх у генетичному плані на більш ранній ступінь порівняно з кожухами. їхнє походження пов'язується з первісними видами одягу у вигляді звіриної шкури, яка захищала груди й спину людини і мала посередині розтин для голови. Зручність, життєва незамінність хутряних безрукавок у гірських та передгірських районах зумовили багатовікове існування цього типу вбрання, для якого особливо характерні відшліфованість форм і пропорцій, гармонійне співвідношення з іншими елементами комплексів одягу. Локальні особливості оздоблення, різноманітні художні та композиційні прийоми досягають тут неперевершеного
Loading...

 
 

Цікаве