WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Взуття - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Взуття - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Компоненти Українського костюма ХІХ - ХХ ст. Взуття
Основні відомості про традиційне селянське взуття вже містилися у попередніх розділах, тому нашим завданням є коротко підсумувати та узагальнити їх.
Отже, нагадаємо: за характером прикриття ноги взуття в основному ділиться на таке, що захищає лише ступню, і таке, що захищає і ступню, й гомілку. За матеріалом воно розподіляється на взуття з рослинних стебел або дерев'яної кори (лика), на шкіряне й повстяне (останнє для України - явище більш пізнє).
Чоботи: чорнобривці та галицькі
Жіночі черевики
Матеріали зумовлювали й техніку виготовлення взуття, яке було плетеним, стягнутим і зшитим. Улітку жінки, особливо бідні, ходили переважно босоніж.
До плетеного взуття належать личаки та постоли з лика. Із двох способів плетіння цього типу взуття - скісного і прямого - в Україні був поширений прямий, особливо типовий для лісових районів. На виготовлення личаків йшло лико лози, липи, в'яза. Це взуття складалося з плетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки трималися за допомогою мотузки з лика або конопель, яка протягувалася крізь петлі. Личаки були недовговічні, і тому в кожній хаті завжди був запас матеріалу для їх виго-товлення.
Чимдалі на південь України на зміну плетеному взуттю приходить стягнуте шкіряне, що являло собою дуже давню і зручну загальнослов'янську форму.
Жіночі черевики
Постоли (моршні, ходаки) - типові види стягнутого взуття. Виготовляли їх з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини і способу її стягування таке взуття ділиться на тупоносе й гостроносе. Ці форми часто ускладнювалися різними видами додаткового шнурування та шкіряного плетіння. Способи кріплення постолів до ноги, а також характер їх декоративного оформлення мали локальні особливості. На значній території України постоли носили переважно влітку, а у деяких місцевостях (наприклад, на Чернігівщині) - в усі пори року.
Зшите взуття у генетичному плані є наступним етапом розвитку його форм. Конструкція такого взуття складнішає, разом із цим воно стає більш зручним та різноманітним. Зшите взуття складається з окремих кроєних деталей, основною з яких є підошва; до неї згодом додаються підбори.
Зшите взуття ділиться на кілька підтипів. Найпростіший, так званий башмачний, підтип закривав ступню спереду, ззаду та збоків і тримався на нозі за допомогою коротеньких зав'язок, пряжок або й без них. Ботинковий підтип (ботинки, черевики), що поширився в XIX ст., закривав ступню та нижню частину литки і стягувався на нозі зав'язками, застібками, шнуровкою, резинками. Нарешті, чобітковий підтип закривав і ступню, і литку.
Зшите шкіряне взуття - чоботи - було відоме на території України вже з часів Київської Русі. Однак до широкого вжитку вони ввійшли набагато пізніше, лише наприкінці XVIII - у XIX ст., та й то головним чином серед заможного населення. Жіночі чоботи Середньої Наддніпрянщини мали зшиті між собою халявки й переди. До середини XIX ст. робочі чоботи були виворотні, тобто спершу з вивороту зшивалися халява, переди й підошва, а вже тоді до них пришивалися закаблуки (задники) та прибивалися підбори. Святкові жіночі чоботи - сап'янці (чорнобривці) шили із сап'яну червоного, зеленого, жовтого кольорів, із трохи задертими вгору носами, невисокими халявками і вищими, ніж у чоловічих чоботях, підборами.
Жіночнй черевик Личаки, дерев'яники та постоли
Такі чоботи вже були рантовані й шилися, як правило, на праву та ліву колодку, виразно оформлялися орнаментом. Щодо біднішої людності, то якщо в неї і були які чоботи, то нерідко одна пара на всю родину, і вдягали її лише на свято.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве