WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг - Реферат

безрукавка.
Типи спідниць різних регіонів України
Подібні форми збереглися до наших днів у хутряних та сукняних безрукавках західних областей України. Найдавніші - прямоспинні глухі зі швом або розпашні з застібкою на боці - овчинні безрукавки характерні для гірських районів. Локальної своєрідності довгим розпашним безрукавкам надає їхнє оздоблення, що виконується з великою майстерністю. В коротких суконних безрукавках передгір'їв Карпат поряд із прямоспинними побутували приталені та відрізні по талії форми.
Керсетки. Дніпропетрівщина, Донеччина
У розглядуваний період видовжена, розширена донизу керсетка з фабричних тканин була найпоширенішим типом безрукавного одягу Середньої Наддніпрянщини. У більш давніх керсетках було два клини, трохи пізніше - три. Вони вставлялися у бокові шви та в розріз по центральній лінії спинки; форма такого клину мала вигляд трапеції. Коли фабричні матеріали стали доступнішими, кількість клинів і швів на спинці збільшилася. Особливо багато клинів (до 17) мали керсетки з дорогих тканин. Із часом клини поступово перетворюються на бантові (накладні) збори, які в народі, втім, продовжували називати вусами або накладами.
У різних місцевостях цей вид одягу мав свої особливості крою. Локальні варіанти виявлялися у розміщенні лінії, від якої починалося розширення керсетки (на рівні грудей або талії), у формі, кількості та способі вшивання клинів, у загальній довжині виробу. На основі аналізу локальних варіантів керсеток можна виділити загальні риси, притаманні конкретним районам Середньої Наддніпрянщини. Для Північної Чернігівщини характерні досить короткі керсетки, розширені від лінії талії (що візуально ділило їх ніби на дві рівні частини), зі значною кількістю швів і байтових зборів на спинці. Керсетки Центральної Київщини щільно прилягали по лінії грудей, мали завищену талію, довжина сягала середини стегон. Максимальної довжини (до колін і нижче) керсетки досягали на Полтавщині. Завищена лінія талії створювала враження невеликої верхньої частини й значно більшої, виразно розширеної нижньої; композиційну рівновагу керсетці надавали рукави сорочки.
Зовнішній вигляд і силует комплексу жіночого одягу того чи іншого району змінювався не тільки залежно від крою, а й від способу носіння керсетки. Так, на Чернігівщині, Київщині та Полтавщині керсетка вдягалася на сорочку, застібалася справа наліво і створювала певну форму за рахунок крою. На Черкащині вона підперізувалася широким поясом-рушником, багато прикрашеним тканим малюнком або вишивкою, що також утворювало виразний силует комплексу.
Комір у керсетці був відсутній; іноді верхні кути пілок відгортали та прикрашали строчкою. Горловина або робилася пошиї, або вирізувалася; кишень могло не бути, однак фігурні клапани, що прикрашали поли, були обов'язково і визначалися великою різноманітністю форм.
Шили керсетки з фабричних тканин, часом дуже дорогих (оксамиту, щільного шовку); залежно від місцевих традицій і смаків обиралися колір та малюнок тканини. Керсетки прикрашалися плисовими обшивками, вишивкою, аплікацією, пізніше машинною строчкою. Наприкінці XIX ст. їх часто шили з того ж матеріалу, що й спідниці, завжди на підкладці (іноді їх навіть носили на обидва боки), на Центральній Київщині - з ватяним простібуванням.
Поряд із невідрізними керсетками на правобережній Черкащині траплялися вироби з відрізною талією та призбираною нижньою частиною. Можна припустити, що ці два типи керсеток (до вусів та до зборів) виникли і розвивалися паралельно.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. керсетка стає відомою не лише на значній частині Середньої Наддніпрянщини, а й на сході України, частково на півдні. Зрозуміло, що повсюди вона мала відмінності у формі, співвідношенні верхньої та нижньої частин, використовуваних матеріалах.
Щодо нагрудного одягу з рукавами, то він побутував у вигляді юпки, куртки, вбрання піджачного типу та різноманітних кофт із фабричних тканин.
Легку коротку юпочку з краму, якій передував аналогічний короткий одяг із саморобного сукна, носили на тих же те риторіях, де побутувала керсетка, і вона повторювала крій, пропорції та оформлення останньої. Заможні люди шили її з добротних тканин, багато прикрашали оксамитом.
Керсетки. Сумщина, Донеччина
Керсетка. Південь України
Куртка - це поширений наприкінці XIX ст. на Київському Поліссі зручний для праці жіночий одяг із білого або сірого домашнього сукна - короткий, прямоспинний, розширений клинами, вшитими у бокові шви від пройми до низу. Горловина обшивалася чорною тканиною, на правій полі була накладна кишеня. На початку XX ст. вже побутує куртка ускладненого крою з чорної фабричної тканини, прикрашена плисом. На зміну старовинним формам нагрудного одягу під впливом міського костюма приходить піджачний тип одягу з сукна чи інших фабричних тканин, часом на ваті. Це сачок - короткий одяг прямого крою, пінжак (спінжак) напівприталеної форми.
По всій території України під впливом міста поступово поширюється жіночий одяг із фабричних тканин типу різноманітних кофт. Залежно від прямого чи приталеного крою такий одяг називався кофточка сачком або піджачком. Шили кофти з прямим вузьким або об'ємнішим, зібраним на манжеті рукавом, із коміром чи без нього, з передньою застібкою. За матеріал правили ситець або сатин (з вибійчастим малюнком або без нього); заможні жінки вживали шовк та вовну і носили кофти часто у парі зі спідницею з того ж матеріалу. Прикрашалися вироби плисом, зборами, застроченими уздовж або впоперек пілки, оборками.
Тривалий час кофти побутували паралельно з традиційнимивишитою сорочкою та керсеткою, чимдалі більше утверджуючись завдяки своїй зручності. Спочатку їх одягали на сорочку, а пізніше й замість неї, поступово перетворюючи останню на білизну.
Так звана кругла кохточка поширилася в тих районах, де була відсутня керсетка (зокрема південь Черкащини). У верхній частині вона викроювалася по ширині плечей, донизу спинка виразно розкльошувалася, набираючи "круглої форми", і була значно довша за пілки. Вузькі вшивні рукави викроювалися навскіс, коміра не було. Шився такий одяг із досить щільної та широкої шовкової або вовняної тканини, на підкладці, прикрашався мереживом.
Гуня. Закарпаття
Якщо в поясному одязі у розглядуваний період ще збереглися архаїчні риси, то нагрудний одяг характеризувався пізнім розвитком форм. Різноманітність цих форм та їх зміни пов'язані не лише з удосконаленням традиційних конструкцій та появою нових матеріалів, а і з зовнішніми чинниками - впливами міської культури, різних модних течій тощо. Але ці чинники завжди співвідносились із місцевими традиціями й смаками.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве